2.2. Власні назви богословського спрямування

Пласт релігійної лексики, який використовує Б.-І. Антонич у збірці «Велика гармонія», умовно можна поділити на дві групи: власні назви (Бог, Матір Божа, Святий Дух, Боже Ягня, Об’явлення, Полум’яна мова та ін. ) і загальні релігійно-культурні номінації (дух, душа, гріх, рай, пекло, небо, смерть, вічність та ін.). «Проблема виокремлення онімної релігійної лексики пов’язана передусім із багатогранністю і специфічністю цього функціонально-стильового класу пропріальних лексем, а також відсутністю її ґрунтовних досліджень» [53, 74].

«Традиційно у вітчизняній лінгвістиці власна назва трактується як універсальна функціонально-семантична категорія іменників, особливий тип словесних знаків, призначений для виокремлення та ідентифікації одиничних об’єктів (істот та неістот), що виражають одиничні поняття. У цьому визначенні одна з особливостей онімів суперечить характеристиці власних назв, зафіксованій у деяких кодифікаційних джерелах, – їхнє відношення до понять» [53, 78].

Релігійна онімна лексика охоплює широке коло лексичних одиниць, які характеризуються спільними семантичними рисами (передусім одиничністю позначуваних об’єктів) і належністю до спільного стильового поля: Господь, Пресвята Тройця, Страшний Суд, Царство небесне та ін. У ході нашого дослідження було проаналізовано власні назви, що вживаються у поезіях Антонича та умовно виділено такі їх групи:

1) номени на позначення Бога. Найбільш репрезентативною групою є теоніми, тобто імена на позначення Божих Осіб, тому їх детальний синтез буде зроблено в окремому параграфі 2.3 [28, 78]. Часте їх уживання в поезіях Б.-І. Антонича утворює цілі синонімічні ряди: Бог, Господь, Добро, Творець, Жнець Душ, Калагатія, Краса, Майстер осяйної музики етеру, Настройник дня і ночі, Пан, Єдиний, Великий, Величний, Всесильний; Син, Боже Ягня, Переможець-Ягня, Соняшне Слово; Голуб, Голуб-Дух, Голуб Святий;

2) найменування Божої Матері. Важливе місце в поетичних текстах митець відводить Божій Матері, яка в усі часи була «уособленням духовної чистоти, великої материнської любові, її образ надихав митців слова» [26, 152]. Згідно з християнськими догмами, Марія є Небесною Царицею, Матір’ю Божого Сина, котра непорочно зачала і народила його для виконання Божественного плану спасіння людства та всіх християн [79, 58]. Для іменування Богоматері автор використовує ряд синонімів. Наприклад: …у світ виходить Божа Мати з неба синьої палати, // вбрана в семибарвної веселки злототкані шати [3, 111]; Спасай, Царице! // Будиться серце та б’є, // будиться людська душа із приземних пелюх, // злото колосі жита падуть на коліна, // обрій здіймає з гір сонце, немов з голови капелюх, // на привітання Твоє [3, 88]; Радуйся, о радуйся, Маріє [3,111] та ін.

У поетичній канві творів ліричний герой Антонича звертається до Марії, вживаючи початкові слова християнської молитви «Богородице Діво», але наводить їх латинською мовою: Ave Maria. Вислів є виявом почуття радості, захоплення, щирого синівського звертання до Богородиці: «Прилинь і принеси цілющий лік в борні важкій, // енгармонійний скрегіт арфи серця заспокій. // Ave Maria [3, 101]. У текстах виявлено лексему Мати – символічний образ страждаючої Матері, яка оплакує втрату свого Сина: «Чорна плахта ночі // навкруги шатром. // Чи що бачать очі? // Мати йде шляхом. // Йде із серцем Сина, // що пробито терном [3,102].

Автор ставить смисловий акцент на непорочності Матері Ісуса Христа, вживаючи на її означення субстантивовані прикметники зі старослов’янськими префіксами пре- і все-, які вказують на найвищу міру ознаки: Прилинь, Пречиста, понад бідним серцем тихо стань, // долонею вгамуй енгармонійність цих дрижань [3,101].

У поезіях Антонича часто вживаються звертання до Бога та Божої Матері, що свідчить про молитовний характер поетичних творів. Всенепорочна – титул Божої Матері, який засвідчує її моральну чистоту, невинність, безгрішність. Догмат про Непорочне Зачаття Богородиці було проголошено 1854р. Папою Римським Пієм XI [75, 218]: Прилинь, Всенепорочна, й віджени від мене зло [3, 101];

3) власні назви біблійних подій. На нашу думку, у досліджуваних текстах присутня символічна згадка про об’явлення Бога Мойсеєві у палаючому кущі, з якого Бог давав майбутньому пророкові вказівки та настанови про виведення ізраїльського народу з єгипетської неволі [52, 345]. Антоничів поет прагне до глибшого пізнання Бога через діалог з Ним: Хай почуємо Полум’яну Мову в горючім кущі. У цьому випадку вислів Полум’яна мова може бути синонімічним варіантом поняття Бог, оскільки Євангелист Іван у своєму Євангелії називає Ісуса Христа Словом: «Споконвіку було Слово, Слово було в Бога, і Слово було – Бог» (Ів.1,1) [52, 234]. Герой Антоничевих творів шукає Об’явлення Божого у сучасному світі, переповненому злом і стражданнями: Боже, нам Об’явлення треба знову, // нас січуть осінні сумнівів дощі [3, 96];

4) географічні власні назви. Лексема Єрусалим має кілька семантичних варіантів. «Уживається на позначення географічної назви міста в Палестині, яке вважається священним у християн, юдеїв і мусульман», як також може репрезентувати Небесний Єрусалим (за апокаліпсисом) – місто, де після Страшного суду житимуть праведники разом з Богом [79, 146]. На наш погляд, у поезії Антонича актуалізується саме друге значення: І аж тоді я відпочину, // коли дійду в Єрусалим [3, 103];

5) назви свят. Зелені свята – синонімічна назва празника Пресвятої Трійці – одного з дванадцяти свят церковного року. «Народна назва Зелені свята виникла з мотивування явищ навколишнього світу. Історично назва пов’язана з традицією прикрашати зеленню оселі» [8, 9]. Відзначається на 50-ий день після Великодня, звідси інша його назва – П’ятдесятниця [79, 364; 32, 41]. У поезії назва свята написана з малої літери. Можливо, в цьому випадку спостерігається явище десакралізації – втрати християнського змісту цієї лексеми: Сьогодні є зелені свята // зелена вже трава; На дверях власної душі // я вішаю зелений май [3,103].

Отже, у ході нашого дослідження було виявлено і систематизовано релігійні оніми, які вживаються в ліричних текстах Антонича, та умовно виокремлено такі їх тематичні групи:

• номени на позначення Бога;

• найменування Божої Матері;

• власні назви біблійних подій;

• географічні власні назви;

• назви свят.

Частотність вживання власних релігійних лексем у поезіях аналізованої збірки зображено в Діаграмі 1 «Власні релігійні лексеми».

Найбільш репрезентативною групою є теоніми, тобто імена на позначення Божих Осіб. Важливе місце в поетичних текстах митець відводить Божій Матері. Марія для автора є Небесною Царицею, Матір’ю Божого Сина, образом страждаючої Матері всіх людей. Автор акцентує на непорочності, безгрішності Матері Божої та використовує часті молитовні синівські звертання до неї.

До біблійних подій можна віднести символічну згадку про об’явлення Бога Мойсеєві у палаючому кущі з метою обрання його на провідника ізраїльського народу. З географічних онімів зафіксована лише назва міста Єрусалим. А щодо релігійних свят, то є вказівка на празник П’ятдесятниці (народна назва – Зелені свята).

Власні релігійні лексеми аналізованої збірки глибше розкривають для нас внутрішній світ поета, ще раз підкреслюють його тісний зв'язок з Богом і є важливою ознакою його зрілого християнського світобачення.