3. Генетична класифікація

Більшість дослідників релігійної лексики (О. Горбач, Ю. Луцик, В. Німчук, Н. Бабич, Н. Дзюбишина-Мельник, С. Бібла, Н. Пуряєва та ін.) пов’язують формування релігійної лексики із запровадженням християнства, із приєднанням Київської Русі до світу Slavia Ortodoxa. У будь-якому випадку, розвиток релігійного лексики – тривалий процес, на інтенсивність розгортання якого, безумовно, вплинуло офіційне запровадження християнства як нової державної релігії в Київській Русі (988 р.) [28, 41].

«У двотомній праці Митрополита Іларіона (І. Огієнка) «Українська церква», яка є дослідженням історії української споконвічної лексики, знаходимо такі приклади питомої української релігійної лексики: огненна, католицтво, Бог, хрест, Слово Боже, гріх, Бог, Господь, молитва, молитися, небо, рай, пекло, жертва, храм, свято, святий, дзвіниця, бабинець, богомольник, духовник та ін.» [41, 39]. Дохристиянська релігійна лексика наповнювалася новим християнським змістом, а формою залишалась незмінною.

Зважаючи на те, що релігійна література, якою користується церква в Україні, у своїй основі перекладна, природними є численні лексичні запозичення. «У межах релігійної лексики, крім пласту українських слів, є грецизми, гебреїзми, латинізми, старослов’янізми, полонізми», - зазначає

В. Німчук [47, 39].

Перекладний біблійний текст займає особливе місце в системі світосприйняття української етнокультурної спільноти. Трансформуючись в україномовну площину, Біблія модифікувала сакральний код українського етносу, поповнила його новими лінґвальними елементами: біблійними фраземами, біблієантропонімами, біблієтопонімами та ін. Т. Коць вважає, що біблійні лексеми, увійшовши в україномовну стихію, принесли значні зміни, поступово витіснили значну частину імен так званого слов’янського фонду і замінили їх [29, 26]. Гебрейська антропонімна система була предметом наукових студій багатьох зарубіжних та вітчизняних мовознавців, культурологів, істориків. Проблему гебрейського антропонімікону у своїх дослідженнях висвітлювали В. Римша, Д. Штульман, Д. Зунз та ін. [65, 117].

Вивчення біблійних імен є важливим компонентом лінгвістичних студій, що присвячені перекладам Святого Письма українською мовою кінця ХІХ – початку ХХ століття [68, 180]. Про особливості перекладання біблійних імен у новочасних перекладах Святого Письма у свої розвідках пишуть І. Огієнко [41,110], В. Німчук [46-51], Л. Шевченко [79,157].

Н. Сологуб, досліджуючи гебрейські біблієантропоніми, зауважує, що вони є органічною складовою Святого Письма. В основі новозавітного тексту їм належить значне місце. Вони займають домінуюче місце поряд з латинізмами та грецизмами [70, 180].

До власних гебрейських назв відносяться Ягве, Ісус, Ананія, Єзекиїл, Гамалиїл, Даниїл, Захарія, Єлисавета, Йоан, Мелхиседек; Адам, Енос, Ємор, Йона, Насон, Амон, Нафталі, Садок Ісав, Яків, Саул, Йов, Аарон, Натанаїл, Магдалина [53,178], до загальних зараховують такі: осанна, алілуя, амінь та ін.

Частина грецьких слів в українську мову ввійшла ще до прийняття християнства внаслідок безпосередніх контактів між носіями обох мов. Набагато більше грецьких релігійних лексем прийшло до нас через старослов'янську мову після прийняття християнства: ангел, архангел, Біблія, Євангелія, вівтар, ікона, кадило, ла­дан, монах, монастир, паламар, псалом, ідол, киріос, (Господь) ікона, літургія, просфора, апостол, єпископ, патріарх, клирос, деісус, диптих, іконостас, акафіст, апокриф, лампада та ін. [71, 130].

В українській мові вживаються такі релігійні лексичні запозичення з латинської мови: вівтар, або олтар, келія, кесар, коляда, культ, Оранта, паломництво, паломник, розп'яття, ексклявстрація, орар, дискос, стихар, фелон [1, 15]. В системі української релігійної лексики простежуються випадки термінів латинського походження, які прийшли в українську мову через польську, наприклад: кант, літанія, суплікація та ін. [11, 161]. Латинські слова стали проника­ти в українську мову в X-XI ст.: кесар, коляда, фортуна, каплиця, кляштор, плебан (клебан), плебанія (клебанія) та ін.

У сфері культу функціонують і лексичні одиниці, котрі мають відповідники як у грецькій, так і в латинській мовах. «До назв такого типу передусім відносимо слова: дух (від гр. pneuma, лат. spiritus - релігійне поняття, що означає надприродну істоту; виступає одним з основних об'єктів віри);  душа (від гр. psyche, лат. amina - духовна сутність людини) і т.п.» [6, 119].

Важливо наголосити, що лексика релігійно-церковної сфери творилася на слов'янському мовному ґрунті. Тому серед її номінацій особливо поширені старослов'янізми. Старослов’янська мова – це умовна назва стародавніх слов’янських перекладів богослужбових книг з грецької мови, які були виконані в середині IX ст. Августин архієпископ зауважує, що «слов’янські просвітителі Кирило і Методій створили її з метою створення перекладів культової літератури як також для поширення і зміцнення християнської віри і богослужіння серед давніх слов’ян. Зі старослов’янською мовою розпочалась нова доба в історії слов’янської писемності, дала сильний поштовх для створення літературних мов слов’янських народів, запозичивши їм своє письмо, збагачуючи лексикою, фразеологією, стилістичними ресурсами, синтаксичними конструкціями» [1,13-14]: благовоління, благодать, благословення, боголюбивий, Богородиця, богослов, добросердя, доброчесність, доброчинець, возвістити, вознести, премилостивий, премудрий, пренепорочна, пресвята, собор, согрішити, сотворити, божество, священство, молитва, вседержитель, покровитель, спаситель, хоронитель, єдиний, юродивий, глава, прах, храм, священик, раб, нужденний, страждати, утверждати.

На старослов'янське походження слова може вказувати його релігійно-церковна семантика (т. зв. семантичні старослов'янізми): воскреснути, Господь, небеса, пророк, святий, суєта та ін. [1, 16]. У сучасному конфесійному стилі можна виділити такі основні фонетичні та словотвірні ознаки старослов'янізмів:

а) складні слова з першими компонентами благо-, бого-, добро-, зло-: благовоління, благодать, благословення, боголюбивий, Богородиця, богослов, добросердя, доброчесність, злорадство, доброчинець та інші;

б) слова з префіксами воз-, пре-, пред-, со-: возвістити, вознести, премилостивий, премудрий, пренепорочна, пресвята, собор, согрішити, сотворити та подібні;

в) слова із суфіксами –ств(а), -тв(о), -тель: божество, священство, молитва, вседержитель, покровитель, спаситель, хоронитель та ін.;

г) слова з є, ю на початку відповідно до східнослов'янських о, у: єдиний, юродивий;

ґ) слова з неповноголосими -ра-, -ла-, яким в українській мові відповідають повноголосі -оро-, -оло-: глава, прах, храм тощо;

д) слово священик з літерою щ замість ч;

е) слово раб зі сполученням -ра- на початку слова відповідно до східнослов'янського -ро-;

є) слова зі сполученням -жд- (із давнього dj): нужденний, страждати, утверждати тощо [76, 146].

У конфесійному стилі старослов'янізми найчастіше використовували­ся й використовуються з метою надання мові урочистого, піднесеного звучання, священного змісту»: Благо є співати Господеві і хвалити ім’я його святе. // Бо він Бог Вседержитель, Творець неба і землі. // Господь возносить покірного і принижує гордого. // Йому слава і хвала, на віки вічні. Амінь. [49, 29]. Старослов’янізми посідають в українській літературній мові важливе місце й активно використовуються в органічній єдності зі споконвічною українською лексикою.

Отож, серед аналізованих релігійних лексем найважливішою групою визначаємо базову питому українську релігійну лексику, яка відіграє панівну роль у складі системи релігійної лексики української мови. Але в межах пласту конфесійної лексики, крім українських слів, є численні лексичні запозичення. До них належать гебреїзми, грецизми, латинізми, старослов’янізми. Вони надають релігійним текстам урочистості, сакрального змісту та містичного піднесення; відображають дух, настрій того часу, коли були писані книги; передають божественні істини Євангельських писань; переміщують у площину літургійних відправ.

Зробивши огляд становлення церковно-релігійної лексики від її зародження до сьогодення, можемо стверджувати, що церковно-релігійна лексика така ж давня, як релігійність українців. Аналіз церковно-релігійної лексики дозволяє говорити про існування специфічної сфери використання української мови – релігійного стилю – з властивими йому стилістично маркованими лексикою, морфологічними засобами, синтаксичними особливостями та стилістичними фігурами.

Явище поділу релігійних лексем у межах лексико-семантичних груп є складним іі неоднозначним. Існують різні наукові класифікації релігійної лексики, автори яких прагнуть до найповнішого визначення лексико-семантичних груп релігійної лексики. У кожній лексико-семантичній групі можна визначити ряд інших значеннєвих об’єднань - лексико-семантичних підгруп, або мікрогруп.

Українська богословська лексика має велику кількість релігійних лексем, запозичених з грецької, гебрейської, латинської, старослов’янської та інших мов. Існують різні варіанти спроб систематизації української релігійної лексики на сучасному етапі.

Лексика релігійного стилю української мови з початку свого існування і до наших часів має великий вплив як на літературну мову взагалі, так і на розвиток її окремих функціональних стилів. Особливо активною є взаємодія конфесійного різновиду літературного мовлення з художнім. Конфесійний стиль збагачує поетичне мовлення, оскільки багато письменників звертаються до нього.

РОЗДІЛ II

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

РЕЛІГІЙНОЇ ЛЕКСИКИ В ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТАХ

БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИЧА