5. Історична компетентність: сутність дефініції, шляхи формування у студентів

Одним із важливих аспектів підготовки є формування готовності майбутніх учителів історії, їх професійної предметної компетенції. Ефективно формувати історичну компетентність у учня можливо лише за умови, коли вчитель володіє високим рівнем історичної компетенції і готовий до особистісного впровадження його в практику власної роботи в школі.

Історична компетентність в нашому розумінні уявляється як системна властивість особистості суб’єкта, що характеризує його як глибоко обізнану в предметній області знань, особистісний досвід суб’єкта, націленого на перспективність в роботі, відкритого до динамічного збагачення, здатного досягти значних результатів і ефективності в професійній історичній діяльності педагога.

У визначенні змістових характеристик категорії “історична компетентність” для вчителя рішаючу роль відіграють направленість вчителя на педагогічну діяльність, його професійна компетентність.

Аналізуючи підходи вітчизняних та закордонних вчених щодо дослідження поняття “професійна компетентність” і враховуючи специфіку історії як науки і як навчального предмету, ми прийшли до висновку, що історична компетентність вчителя уявляє не тільки результативний рівень його підготовленості з історії, але й оволодіння психолого-педагогічними знаннями та уміннями, певними професійними цінностями. Тому, змістовно-оперативна сфера історичної компетентності окрім теоретичних знань з предмету, вмінь і навичок оперування історичними об’єктами, включає в себе знання способів отримання історичних фактів та їх передачі, навички удосконалення історичних знань і вмінь, знання між предметних зв’язків, тощо.

Важливу роль в історичній компетентності відіграють ціннісні орієнтації в змінному соціумі, мотиви діяльності майбутнього вчителя, його загальна культуру, здатність до розвитку власного та учнівського творчого потенціалу, сприйняття учня як особистості. Таким чином, мотиваційно-ціннісна сфера включає в себе мотиви здійснення педагогічної діяльності, направленість особистісний розвиток особистості учнів, ціннісні орієнтації в історичній області.

Рефлексивна сфера історичної компетенції вчителя визначається відношенням вчителя до себе і до світу, до своєї практичної діяльності та її реалізації. Вона включає в себе самопізнання, самоконтроль та самооцінку.

В кожній із сфер історичної компетенції вчителя ми виділяємо системоутворюючі, стержневі елементи. В мотиваційно-ціннісній сфері такими являються ціннісні орієнтації в історичній області, в змістовно-операційній сфері – вміння та навички оперування з моделями (в нашому випадку – особистісно-орієнтованими) в навчальному процесі, в рефлексійній сфері – самопізнання.

Ми виділяємо три рівні сформованості історичної компетенції: високий, середній і низький. Визначаючи критерії рівня сформованості історичної компетентності вчителя і учня, ми керувались характеристиками її сутності і положеннями критеріального підходу (критерії повинні фіксувати діяльнісний стан суб’єкта, нести інформаціію про характер діяльності, про мотиви і ставленні до її виконання).

Становлення історичної компетентності у студентів проходить трьома етапами: 1) становлення позитивного ставлення до інформаційних моделей особистісно-орієнтованого навчання і історичних знань; 2) становлення змістовно-операційної сфери історичної компетенції; 3) становлення рефлексивних і контрольно-оцінкових вмінь при діяльності з історичними знаннями через інформаційні моделі.

Під час проходження педагогічної практики студенти повинні сформувати наступні професійні компетенції, необхідні для подальшої роботи: ціленаправлено планувати та аналізувати свою працю в контексті нового особистісно орієнтованого напряму освіти, профілю роботи шкільного закладу чи проблемного напрямку, експерименту, тощо. Практично оволодіти елементами методик і технологій особистісно орієнтованого навчання.

Під час педагогічної практики студенти повинні навчитись визначати конкретні навчально-виховні завдання з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів та соціально-психологічних особливостей колективу. Майбутній вчитель повинен вміти обґрунтовано вибирати ефективні форми, методи і засоби навчання і виховання, визначати індивідуальні результати засвоєння школярами програмного матеріалу , рівні їх компетенцій, ступінь вихованості і розвитку.

Студент-практикант повинен вивчати особистість кожного учня і класного колективу в цілому з метою діагностики і подальшої індивідуальної допомоги кожному та проектування розвитку і виховання школярів. Під час педпрактики студент вчиться проводити різноманітну роботу по розвитку пізнавальної, творчої активності школярів, формуванню індивідуальних здорових інтересів і потреб. На практиці він повинен оволодіти навичками організації індивідуального та диференційованого навчання.

Під час проходження практики майбутній вчитель формує науково-дослідницький підхід до педагогічної діяльності, вивчає передовий педагогічний досвід особистісно орієнтованої освіти (нові технології навчання та виховання, альтернативні програми і підручники).

Готовність до педагогічної діяльності передбачає формування таких якостей особистості, які забезпечать майбутньому педагогу можливість усвідомлено і компетентно здійснювати професійну діяльність (Капська А.Й. Деякі особливості формування готовності студентів до професійної творчості // Моделювання виховної діяльності в системі професійної підготовки студентів: Теорія, практика, програми/ За заг. ред. А.Й.Капської.-К.:ІЗМН, 1998. –192с.С.7)

До процесу спеціальної професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя історії, готового працювати в особистісно орієнтованому освітньому просторі відноситься формування історичної компетентності щодо реалізації особистісно орієнтованого навчання у студентів. Воно проходить трьома етапами:

1)становлення позитивного ставлення до інформаційних моделей особистісно-орієнтованого навчання і історичних знань;

2) становлення змістовно-операційної сфери історичної компетенції;

3) становлення рефлексивних і контрольно-оцінкових вмінь при діяльності з історичними знаннями через інформаційні моделі.

Реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України „Про загальну середню освіту” передбачає реалізацію принципів гуманізації освіти, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетенцій. Визначення рівня навчальних досягнень учня є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь і навичок, а сформувати її компетенції.

Компетенції визначаються як загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, що набуті завдяки навчанню.[Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти // Освіта України.-№40,-2000.-С.4-13]

Вимоги до рівня компетентності вчителя історії

Цілісне дослідження проблеми підготовки вчителів історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання неможливе без аналізу вимог до рівня компетентності педагога.

Р.Осадчук пропонує перелік вимог, згідно яких, вчитель має:

по-перше, вміти правильно визначати повноцінність змісту кожного уроку, який включає вивчення матеріалу, конкретний фактичний матеріал (знання історичних подій, змісту історичних документів, життя і діяльність історичних постатей, їх відображення в інших джерелах);

по-друге, вміти визначити характер і педагогічну доцільність організації пізнавальної діяльності учнів на уроках і ступінь ефективності її навчальних і комунікативних впливів;

по-третє, правильно оцінити вміння раціонально й ефективно використовувати на уроці джерела пізнання і прийоми навчальної діяльності;

по-четверте, об’єктивно і педагогічно правильно оцінити навчальний і комунікативний рівень уроку в цілому, вміти дати необхідні педагогічні поради та рекомендації.

Найважливішим, на думку Р.Осадчук, є уміння проводити дидактичний аналіз, об’єктивно оцінювати знання й уміння учнів, їх навчальні досягнення, умови навчального та комунікативного процесу, своєчасно прийняти рішення і домагатися їх виконання.[Осадчук Р. Вимоги до контролю і перевірки за навчанням учнів з предметів суспільно-гуманітарного циклу//Історія в школі.-№10,-2001.-с.11-12]

З огляду на особистісну орієнтацію навчального процесу, до даної схеми, вважаємо, слід доповнити вміння педагога планувати особистісну траєкторію розвитку кожного учня і шляхи її досягнення. А також враховувати, що особливість методики контролю і перевірки результатів навчальних досягнень учнів з предметів суспільно-гуманітарного циклу полягає в тому, що вчитель звертається більше не до письмових завдань і контрольних робіт, а до спостереження і аналізу діяльності учнів на уроці, їх усних відповідей на уроці, проявленої активності тощо.. Вчителю важливо об’єктивно проаналізувати діяльність кожного учня на уроці. У цьому випадку необхідний системний підхід до оцінювання діяльності учнів, який включав би, обов’язково, особистісний підхід до кожного учня, вплив навколишнього середовища на особистість, необхідний рівень знань з предмету, психолого-вікові особливості учнівського контингенту.

       У визначенні змістових характеристик категорії “історична компетентність” для вчителя визначальну роль відіграють направленість вчителя на педагогічну діяльність, його професійну компетентність.

Важливу роль в історичній компетентності відіграють ціннісні орієнтації в змінному соціумі, мотиви діяльності майбутнього вчителя, його загальна культуру, здатність до розвитку власного та учнівського творчого потенціалу, сприйняття учня як особистості.

Таким чином, мотиваційно-ціннісна сфера включає в себе мотиви здійснення педагогічної діяльності, направленість особистісний розвиток особистості учнів, ціннісні орієнтації в історичній області.

Рефлексивна сфера історичної компетенції вчителя визначається ставленням вчителя до себе і до світу, до своєї практичної діяльності та її реалізації. Вона включає в себе самопізнання, самоконтроль та самооцінку.

У кожній із сфер історичної компетенції вчителя ми виділяємо системоутворюючі, стержневі елементи. В мотиваційно-ціннісній сфері такими являються ціннісні орієнтації в історичній області, в змістовно-операційній сфері – вміння та навички оперування з моделями (в нашому випадку – особистісно-орієнтованими) в навчальному процесі, в рефлексійній сфері – самопізнання.

В сучасній педагогіці виділяють три рівні сформованості історичної компетенції: високий, середній і низький. Визначаючи критерії рівня сформованості історичної компетентності вчителя і учня, ми керувались характеристиками її сутності і положеннями критеріального підходу (критерії повинні фіксувати діяльнісний стан суб’єкта, нести інформацію про характер діяльності, про мотиви і ставленні до її виконання).