5.Педагогічна освіта та інноваційний освітній процес в україні

В результаті вивчення особливостей творчого використання інноваційних технологій у педагогічних навчальних закладах викристалізувалися ключові ідеї підготовки вчителя-інноватора:

1. Навчання є ефективним, якщо майбутні педагоги розв’язують реальні практичні проблеми і з цією метою освоюють нові методи і засоби роботи.

2. З іншого боку, підхід до навчання як дослідницької діяльності сприяє мотивації і підвищує якість засвоєння нових ідей.

3. Ефективне навчання – це завжди розвиток людини, зміна її поглядів, установок, цінностей, норм. В системі інноваційного педагогічного навчання на перший план виходить особистісний потенціал педагога, його здатність бути суб’єктом інноваційної діяльності. Педагогічна освіта розглядається не лише як присвоєння нових знань, цілей, цінностей, особистісних смислів, але й як розкриття сутнісних сил особистості, її можливостей компетентно і відповідально виконувати професійні і соціальні ролі, продукувати нові ідеї, створювати реальні передумови для саморозвитку особистості майбутнього вчителя.

Особливості ситуації, що склалася в Україні.

З кризою тоталітарної ідеології українські педагоги виявилися в ситуації, коли цілі освіти перестали задаватися ззовні, коли державна освітня політика тільки почала вироблятися. У такій ситуації перед кожним педагогом постала необхідність самовизначення, коли він мав відповісти (передусім собі самому), в чому мета і завдання його педагогічної діяльності, як він буде організовувати навчально-виховний процес, якими будуть критерії його успішності. Саме інноваційний пошук дозволив багатьом вчителям поставити і вирішити задачі самовизначення в ситуації невизначеності.

Нині освіта України відходить від тотальної уніфікації навчально-виховного та управлінського процесів, реформується на засадах демократизму, національної спрямованості, інтегративності, диференціації, індивідуалізації, гуманізації та гуманітаризації, технологізації. Триває інтенсивне переосмислення цінностей, долаються консерватизм і стереотипи педагогічного мислення.

Навчальні заклади одержали право вибору з-поміж існуючих варіантів навчання та виховання і конструювання нових. Пробуджується інноваційна ініціатива педагогів, розкріпачується педагогічна свідомість. Разом з цим найбільш значущі психолого-педагогічні експерименти всеукраїнського рівня з розробки нового змісту освіти, сучасних освітніх технологій проводяться лише у 60 школах України, тільки понад 1000 вчителів близько 700 шкіл апробують нові підручники (загалом близько 4% загальноосвітніх навчальних закладів). У той же час майданчиком для відпрацювання переходу загальної середньої освіти на 12-річний термін навчання і 12-бальну систему оцінювання учнів стала ціла система загальної середньої освіти.

Джерелами інноваційного розвитку сучасної української освіти стали:

1. Рух учителів-новаторів (М.Гузик, В.Шаталов, М.Щетінін), зокрема тих, які підтримали ідею “педагогіки співпраці". Багато в чому сучасний інноваційний рух в освіті є рефлексією і спробою науково-методичного оформлення інноваційної діяльності цих педагогів.

2. Діяльність наукових колективів і окремих науковців, пов'язаних з розробкою філософських і методологічних проблем освіти.

3. Активна діяльність в Україні ряду зарубіжних і вітчизняних фондів, що підтримали різні освітні ініціативи (Міжнародний фонд "Відродження", Агентство США з міжнародного розвитку USAID (US Agency for International Development), Фонд Євразія (The Eurasia Foundation), Корпус Миру США (US Peace Corps), Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX), Інформаційне агентство США (USIA - United States Information Agency), The British Council, Фонд Я.Мудрого тощо). Ці фонди з кінця 1980-х років проводять різні конкурси педагогічних проектів і програм, надаючи переможцям грошові суми та іншу підтримку (комп'ютери і оргтехніку, допомогу в пошуку партнерів тощо) для реалізації їхніх освітніх проектів. Винятково важливим для української освіти проектом було видання нових підручників з гуманітарних дисциплін, здійснене за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” за програмою “Трансформація гуманітарної освіти в Україні”.

За своєю суттю перетворення в освіті є процесом внесення в неї більш або менш значущих інновацій, тобто інноваційним освітнім процесом ініціювання перетворень, розробки, розповсюдження та застосування інновацій у системі освіти.

Нагальною є потреба вироблення на основі Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України політики інноваційного розвитку освітянської галузі, що визначить його пріоритетні напрями, форми державної підтримки інноваційних інституцій та проектів, спрямованих на удосконалення сфери освітніх послуг.

Інновації в освіті доцільно спрямувати на забезпечення потрібної для “щасливого життя” людини загальної, наукової, культурної та економічної компетенції та грамотності, обсяги якої мають бути достатніми для подолання відомих вад у нашому суспільстві та оволодіння особистістю соціально-орієнтованими технологіями власної життєтворчості.

Міністерство освіти та науки має бути ініціатором вироблення організаційно-комунікативної стратегії інноваційного розвитку України.

Сьогодні правом на інноваційну освітню діяльність користуються передусім навчальні заклади. Участь у ній беруть наукові установи (як розробники наукових ідей та підходів) і органи управління освітою, що регулюють процес внесення інновацій в освітню практику, підтримують інноваційну освітню діяльність фінансово та організаційно. Можна стверджувати, що центральні та місцеві органи державної виконавчої влади є головними інвесторами освітянської галузі та інноваційної освітньої діяльності. Проте їх підтримка інноваційних освітніх проектів є недостатньою, особливо це стосується інноваційних перетворень у системі загальної середньої освіти. Парадоксальною є ситуація, коли експериментальна робота у загальноосвітніх навчальних закладах, що здійснюється на всеукраїнському рівні, не фінансується з коштів державного бюджету, хоча відповідно до чинного законодавства у такому випадку саме держава має виступати замовником науково-дослідної роботи, її інноваційного продукту. Натомість фінансування експериментів всеукраїнського рівня, апробації освітніх інновацій покладається на місцеві органи державної виконавчої влади або на самих інноваторів, яким доводиться шукати інвесторів для підтримки своїх інноваційних проектів.

Органом, що виробляє державну інноваційну освітню політику, здійснює експертизу інноваційних розробок, виділяє кошти на проведення науково-дослідної роботи, регулює процес поширення освітніх інновацій є Міністерство освіти і науки України. При наукових установах, вищих навчальних закладах створюються інноваційні науково-методичні, експертні центри, що ініціюють розробку освітніх інновацій, здійснюють експертизу інноваційних освітніх ініціатив, перепідготовку освітян до застосування інновацій.

Незважаючи на певні здобутки у сфері інституційного забезпечення розвитку інноваційного процесу в освіті, відчувається брак структур, що координуватимуть її у масштабах цілої галузі та окремих регіонів, здійснюватимуть експертизу інноваційних освітніх проектів та інновацій, а також інвестуватимуть певні ресурси бодай у найбільш значущі інноваційні освітні проекти. Такі повноваження можуть бути делеговані вже існуючим структурам, що потребуватиме відповідного нормативно-правового забезпечення, перерозподілу та концентрації бюджетних коштів. Зокрема варто піднести роль і місце інститутів післядипломної педагогічної освіти у координації інноваційної освітньої діяльності в загальноосвітніх навчальних закладах регіонів, здійсненні експертизи регіональних інноваційних проектів.

В Україні майже не розвинуто “програмно-комітетний” спосіб впровадження інновацій, за яким передбачається створення відповідного проектного комітету, розробка ним інноваційної програми, віднаходження джерел фінансування та її підтримка у тих навчальних закладах, де взялися її реалізувати. В українській освіті практично не освоєна практика консультування з питань інноватики усіх зацікавлених осіб, хоча потреба в ньому у педагогічного співтовариства вельми велика.

Розв'язання окреслених проблем, на наш погляд, сприятиме утворенню у системі освіти України середовища, сприятливого для запровадження інновацій, що, зрештою, вирішить питання підготовки сучасних фахівців, людей, готових до сприйняття нового, до продукування і поширення, інновацій у всіх сферах суспільного життя.