3. Загальні тенденцій змін європейської і світової освіти

Система освіти кожної країни, як і культура її народу, є уні­кальним явищем, незрівнянно складнішим, ніж інші системи (транспорту, зв'язку, безпеки), бо тисячами корінців пов'язана з духовними і матеріальними аспектами минулого і сучасного. Саме тому наймогутнішими ініціаторами змін у системі освіти виступають не її власні проблеми чи негаразди (системні чин­ники), а ті, які перебувають поза нею, насамперед, пріоритети й вимоги до навчання і виховання, породжені включенням даної країни у спільний потік руху світового співтовариства у майбутнє, змінами у виробництві, культурі, поведінці.

Звичайно, в одній узятій окремо країні її керівні органи під час прийняття рішень у сфері освіти керувалися і, на жаль, надто часто продовжують керуватися насамперед власними ін­тересами й критеріями. Але в довгостроковому (стратегіч­ному) плануванні змін чи реформ у сучасних умовах вони де­далі більше вимушені рахуватися з глобальними суспільними процесами.

Серед позасистемних чинників, які особливо істотно впли­ватимуть на зміни освіти, крім найзагальнішої матеріальної еволюції , виділимо такі:

• чергова політична перебудова світу й перехід від "двотабірної" структури до початкової стадії зародження "світового уряду" і його участі в управлінні процесом оста­точного формування стійкої і демократичної системи моно­національних країн та більш-менш прийнятних форм їхньої співпраці для виключення масового поширення на планеті локальних конфліктів на ґрунті войовничого націоналізму чи шовінізму;

• сформування нової концепції національної безпеки, що принципово відрізнятиметься від тієї, на якій виховані й ді­ють майже всі сучасні політики (насамперед, в екс-соціалістичних і країнах третього світу);

• досить швидке наростання імперативу загального виживан­ня, бо все дужче загострюватимуться глобальні проблеми типу вичерпання ресурсів і неприпустимої деградації довкіл­ля, вирішення яких неможливе ні в локальних, ні в регіо­нальних межах;

• поступовий перегляд системи індивідуальних пріоритетів і цілей діяльності (у сенсі мети життя), ознаки появи доціль­ної сукупності особистих потреб і нових людей, які мати­муть вагоміші підстави відносити себе до біовиду homo sapiens;

• посилення взаємозалежності й поглиблення взаємодії країн світу, повна відмова від економічної й культурної самоізоля­ції як від шкідливого анахронізму.

З багатьох сучасних і можливих у найближчому майбутньому змін в освіті, спричинених цими глобальними явищами, вка­жемо найсуттєвіші:

1. Зміна політичних і соціальних пріоритетів у найближчі роки примусить приступити до перегляду головної мети освіти й переходити від виховання громадянина певної країни до формування громадянина світу, людини відповідальної, чия освіченість і мораль сягнуть рівня складності тих завдань, які їй доведеться вирішувати. Цей процес нині лише у за­родку і чітко виявляє себе тільки на міжнародних форумах й у формі регіональних освітніх проектів типу "європейського" чи "північноамериканського" виховання. Та в майбутньому подібні проблеми увійдуть до сфери глобальних рішень ООН, стануть пріоритетними для визначення долі людства, його об'єднання і згуртування для виживання та стабільного і сталого розвитку.

Нам цю обставину краще врахувати відразу, ще на стадії створення проектів типу "Освіта. Україна XXI століття", „Концептуальні засади педагогічної освіти”, тощо, а не планувати помилки, виправляти які, можливо, доведеться під зовнішнім політичним і економічним тиском.

2. Нова реальність у сфері глобальної й національної безпеки вже встигла помітно змінити пріоритети й співвідношення у вивченні і викладанні природничих наук у школах та вузах, а ще більше — в наукових дослідженнях. Якщо протягом більшої частини XIX і всього XX сторіччя максимальні увага і фінансування з боку урядів розвинених країн були спрямо­вані на групу потенційно "військово-промислових" наук (фізику, хімію, матеріалознавство, всі види електроніки), то вже перші ознаки зменшення гостроти глобального мілітар­ного протистояння у другій половині XX сторіччя зумовили перехід лідерства до групи наук "людського" напряму (біологія, медицина, екологія та ін.). їхні досягнення все дужче впливатимуть як на весь суспільний розвиток, так і, зокрема, на виховання й освіту.

3.Глобальним є не лише процес подовження тривалості освіти з імовірним виходом її на неперервну (див. табл. 1), а й по­ступова і невблаганна трансформація методів передачі знань, морального й естетичного виховання з використан­ням досягнень і відкриттів кількох нових наук (етології, ге­нетики, нейрохімії емоцій і поведінки тощо). Вже зараз ціл­ком помітне перетворення "позаосвітніх" (поза школою чи іншим традиційним закладом освіти) засобів поширення ін­формації на постійну складову впливу практично на все на­селення (це вже цілком реальна, лише "неформальна" час­тина світової освіти). На жаль, ця діяльність має чимало темних сторін, а до створення, а ще краще, впровадження у життя кодексу всеземної журналістської етики аж надто да­леко, хоч, визнаємо, робляться перші кроки в потрібному напрямі.

Одним з наслідків науково-технологічної революції і спри­чиненого нею зростання виробництва стала втрата суспільної необхідності у ранньому початку праці й значне підвищення вимог до рівня освітньої та фахової підготовки людини. З де­яким запізненням система освіти відреагувала на це збіль­шенням тривалості обов'язкового навчання в школі. Цей про­цес розпочався у 1950—1960-х роках у найпередовіших країнах Західної Європи, Північної Америки й Азії, охопивши решту з середини 1980-х років. У даний момент лише у поодиноких країнах закінчення обов'язкової освіти припадає на вік 14—15 років, у більшості ж сягає 17—18 років. Обґрунтовані прогнози переконують у тому, що дедалі більше країн за при­кладом Канади, Австралії, США від обов'язкової середньої освіти переходитимуть до практично обов'язкової вищої.