22

Лекція №1-2. Тема: Сучасна система історичної освіти у вищій школі (лекція - 4 год.)

План:

1. Мета і завдання курсу „Методика й технології викладання фахових дисциплін у внз та спеціальних навчальних закладах”

2. Сучасні орієнтири розвитку вітчизняної фахової підготовки вчителя історії в університетській освіті України

3. Загальні тенденції змін європейської і світової школи

4. Модернізація фахової підготовки вчителя історії в контексті євро інтеграції.

5. Педагогічна освіта та інноваційний освітній процес в Україні

1. Мета і завдання курсу „Методика й технології викладання фахових дисциплін у внз та спеціальних навчальних закладах”

Слово «методика» в перекладі з давньогрецької означає «спосіб пізнання», «шлях дослідження». Метод — це спосіб досягнення якоїсь мети, рішення конкретной задачі. Це педагогічна наука про завдання, зміст і методи навчання історії. Саме тому, методика викладання фахових дисциплін у внз та спеціальних навчальних закладах досліджує питання про те, як викладати історію.

Навчальна технологія — поняття, яке відбиває конкретний засіб освоєння навчального матеріалу (історичного понят­тя) в межах конкретного історичного курсу, теми, питання. Потребує спеціальної організації навчального змісту, адекватних йому форм і методів навчання.

Суть педагогічних технологій - у попередньому проектуванні процесу навчання, і урахуванням дидактичних цілей і заданого рівня засвоєння.

На відміну від методичних розробок занять (лекцій, семінарів, тощо), які орієнтовані в основному на викладача, педагогічні технології орієнтовані на студентів і націлені на забезпечення успіху засвоєння за рахунок їх власної активної діяльності.

Центральною проблемою педагогічних технологій є забезпечення досягнення цілей навчання шляхом розвитку особистості; постановки і прийняття цілей, діагностики можливостей і рівня успіхів студентів, об'єктивного контролю за якістю засвоєння навчального матеріалу з фахових дисциплін.

Технологія дозволяє більш ефективно побудувати процес навчання фахових дисциплін у вищій школі, керувати ним, одержувати результати відповідно до запланованої мети.

Найбільш цілісним є підхід до визначення поняття «педагогічні технології» у Т. Назарової. (схема 1).

Освітні технології

Педагогічні технології

Навчальні технології

Виховні технології

Технології управління

І. Освітні технології відбивають загальну стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього простору, їх призначення — прогнозування розвитку освіти, його кон­кретне проектування і планування, передбачення результатів, а також визначен­ня відповідних освітнім цілям стандартів.

Прикладами освітніх технологій можуть бути концепції освіти, освітні закони, освітні системи. На сучасному етапі — це гуманістична концепція освіти; Закон про вищу освіту; система освіти в Україні (дошкільна від 3-х до 6 років, шкільна від 6 до 18 років, вища, Болонська конвенція, післядипломна) та ін.

II. Педагогічні технології. Якщо освітні технології відбивають стратегію освіти, то педагогічні втілюють тактику її реалізації (за Т. Назаровою) у навчально-виховному процесі шляхом впровадження моделей останнього і тотожних йому моделей управління цим процесом.

Кожний освітній заклад можна розглядати як модель у підсистемі загальної системи освіти, що відповідає певній освітній концепції, посідає в ній відповідне місце, виконує чинний закон про освіту. Така модель включає сукупність змісту, форм, засобів (управлінських, дидактичних, розвивальних, матеріально-техніч­них, інформаційних та ін.), адекватних впроваджуваній педагогічній парадигмі.

На сьогодні вченими визначено чотири основних педагогічних парадигми, що реалізуються у навчально-виховному процесі: класична (акцентована на фор­мування знань, тому доречно її назвати знаннєвою, або авторитарною); маніпулятивна педагогіка; педагогіка підтримки; інформаційно-комп'ютерна педагогі­ка.

Оптимальними для розв'язання сучасних освітніх завдань учені вважають па­радигми педагогіки підтримки та інформаційно-комп'ютерної. Вони потребують спеціальної структуризації змісту, а до змісту — добору форм, засобів його реа­лізації. Завдання особистісно-орієнтованої освіти будуть вирішуватися за умови, коли управління вищим навчальним закладом, а також весь навчально-виховний процес з фахових дисциплін здійснюватимуться на однакових засадах особистісно-орієнтованого підходу.

3.Навчальна технологія — поняття близьке, але не тотожне поняттю педагогіч­на технологія. Відбиває конкретний засіб освоєння історичного навчального матеріалу (понят­тя) в межах предмета, теми, питання. Потребує спеціальної організації навчального змісту, адекватних йому форм і методів навчання.

Від методики технологія відрізняється відтворювальністю результатів, відсутністю безлічі "якщо". Технологія проектується з урахуванням конкретних умов та орієнтацією на заданий, а не передбачуваний результат.

Технологія не відміняє теорію і методику, вона ґрунтується на них, і її ефективність залежить від рівня їх розвитку. Всі вони збагачують одна одну. Технологія навчання характеризується таким:

1. "Технологія" розуміється як універсальний засіб, який включає в себе потреби, цілі і засоби їх досягнення, і як процес досягнення мети навчання.

2. На відміну від методики, технологія акцентує увагу на процесі створення, а не тільки застосуванні конкретних методів і організаційних форм навчання.

3. Технологія дозволяє розглядати процес навчання в системі, яка об'єднує особистісний і колективний пошук, враховуючи всі взаємозв'язані фактори.

4. Технологія відображає процесуальний динамічний характер навчання - в той час, як методика дає цілком конкретні рекомендації.

Методика й технології викладання фахових дисциплін у внз та спеціальних навчальних закладах – це педагогічна наукова дисципліна, яка визначає сучасні задачі, структуру та зміст фахових дисциплін у середній (спеціальній) та вищій школі, мето­ди, прийоми та засоби навчання, знайомить з досвідом викладання зазначеної дисципліни, оснащує майбутнього викладача історії сучасними методиками і технологіями середньої і вищої освіти, формує практичні (методичні та технологічні) навики організації і проведення навчально-виховного процесу з фахових дисциплін у внз та спеціальних навчальних закладах.

Об'єктом дос­лідження цієї дисципліни є методична та технологічна система вищої і середньої (спеціальної) ос­віти.

Цей курс досліджує зміст, організацію, методи і технології навчання у відповідності з особливостями викладання фахових дисциплін у ВНЗ та спеціальних навчальних закладах.

Методика викладання історичних дисциплін розглядає як одне ціле – освіту, виховання і розвиток студентської молоді в процесі навчання.

Методика пропонує різнобічні прийоми, засоби, технології навчання, розкриває зв`язки між різним за характером і змістом матеріалом і відповідними йому способами організації навчальної діяльності.

Магістранти вчаться творчому підходу до своєї майбутньої професії: від моделювання окремих фрагментів лекцій, семінарів до повної їх розробки, де в основі лежить пізнавальна, самостійна діяльність студентів на протязі усього навчання історії.

У процесі викладання курсу особлива увага відводиться підготовці до педагогічної практики, яка розглядається як основний елемент усього курсу.

Предметом дисципліни „Методика і технології викладання фахових дисциплін у внз та спеціальних навчальних закладах” є: навчально-виховний процес та процес фахової підготовки майбутнього педагога, культурної та наукової еліти сучасного суспільства; вивчення за­кономірних зв'язків, які існують між розвитком, вихованням та навчанням у ВНЗ; розробка на цій основі методологічних, теоре­тичних та методичних проблем становлення сучасного висококва­ліфікованого спеціаліста в історичні галузі матеріального чи ду­ховного виробництва.

Предмет науки завжди конкретизується в її меті і завданнях.

Метою цієї дисципліни є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчання студентів і розробка на цій основі методик і технологій удосконалення процесу підготовки кваліфікованого спеціаліста – викладача історичних дисциплін.

Завдання дисципліни:

• аналіз соціально-історичних характеристик методики і технологій викладання історичних дисциплін у ВНЗ в Україні та за кордоном, встановлення загальних тенденцій розвитку;

• аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і вихован­ня студентів у вищому навчальному закладі;

• аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів з фахових дисциплін на основі різних наукових підходів (системного, критеріального, особистісного, діяльнісного);

• розробка нових технологій викладання фахових дисциплін у вищому навчальному закладі та спеціальних навчальних закладах;

• розкриття методичних і технологічних закономірностей формування майбутніх фахівців.

„Методика і технології викладання фахових дисциплін у ВНЗ та спеціальних навчальних закладах” виконує такі функції:

• аналітичну (теоретичне вивчення, опис, аналіз методичних та технологічних явищ і процесів; причинно-наслідкових зв'язків; аналіз, узагальнення, інтерпретація і оцінка педагогічного досвіду викладачів історичних дисциплін);

• прогностичну (забезпечення наукового обґрунтування планування процесу викладання фахових дисциплін, ефективного керівництва навчальним процесом);

• проективно-конструктивну (розробка нових технологій та втілення результатів досліджень).

Основні складові процесу навчання — це 1) цілі, що визначаються державою і суспільством; 2) зміст і структура історичної освіти, закріплені в стандартах і програмах історичної освіти (ОКХ та ОПП, засобах діагностики якості вищої освіти), і на їх основі викладені в підручниках; 3) науково-мето­дична організація процесу навчання (форми, методи, мето­дичні прийоми, засоби викладання і навчання, технології); 4) пізнава­льні можливості цієї категорії молоді, їх професійні інтереси, навчальна діяльність; 5) результати навчання.

На сучасному етапі реформування освіти її зміст має оновлюватись через призму пріоритетності і цінностей особистісного розвитку. У контексті гу­манізації та гуманітаризації освіти пріоритетними стають історія та інші суспільствознавчі дисцип­ліни, які покликані допомогти молоді стати ком­петентними, активними, відповідальними грома­дянами нашої держави.

Історичні знання мають величезне значення для виховання молоді, адже вони становлять суть пізнан­ня людиною світу. В умовах реформування освіти на історію та інші суспіль­ствознавчі дисципліни поклада­ються важливі завдання, пов'я­зані з соціальною адаптацією особистості, підготовкою до ак­тивного громадського життя та вихованням, з одного боку, за­гальнолюдських ціннісних орієн­тацій, а з іншого — глибокого патріотизму. Особливої уваги по­требує формування історичної свідомості, що дає змогу критич­но осмислювати минуле й сучас­не та прогнозувати майбутнє.

Для студентів історичного факультету історичні знання є ще й професійно значущими, тому що мають стати предметом їх викладання в майбутньому.

Історичні дисципліни, які в авторському викладенні здебільше мають великий фактор інтерпретації, орієнтують майбутнього вчителя історії на постійний науковий пошук, критичне осмислення нової історичної інформації, аналіз наукових поглядів. Головним критерієм успішності освіти сьогодні має стати усвідомлення індивідом безмежності процесу самовиховання і прагнення до постійного самовдосконалення.

Курси історії у внз та спеціальних навчальних закладах мають являти собою синтез, релігійної, економічної, історії і не повинні обмежуватися лише політичними та воєнними подіями; історичне навчання не повинне зводитися до простого вивчення фактів, а має розвивати у студентів (учнів) навички самостійного мислення. У більшості європейських країн робиться наголос на опрацюванні історичних джерел, які студенти (учні) повинні розуміти, уміти аналізувати й оцінювати. Західноєвропейці уявляють собі викладання історії як пошук істини, причому, на відміну від вітчизняних прихильників парадигми цілісності, пропагують фрагментарність, змінність і плинність істин.

Дійсно, освітньому процесу притаманне протиріччя між прагненням подавати навчальний матеріал з вірою в існування цілісної досконалості, визначеної певною "правильною" ідеєю, і усвідомленням приреченості навчальної діяльності на неповноту частковість, мозаїчність. Якщо вивчення історії допускає інтелектуальну чесність, то судження про історичні процеси, явища та події мають носити тимчасовий характер і можуть бути переоцінені після виявлення нових фактів.

Отже, історія є структурою, яка допускає можливість перебудов. Водночас, викладаючи історію, слід виходити з того, що історія є чимось більшим, ніж звичайний набір фактів. Цим необхідно керуватись викладачу у навчальному процесі з історії.