1. Розширене та вузьке поняття прийняття рішень. Місце прийняття рішень у процесі управління

Менеджером можна назвати людину тільки в разі, коли вона приймає організаційні рішення або реалізує їх через інших людей. Прийняття рішень, як і обмін інформацією,— складова частина будь-якої управлінської функції. Необхідність прийняття рішення пронизує все, що робить керівник, формуючи цілі та добиваючись їх досягнення. Тому розуміння природи прийняття рішень надзвичайно важливе для будь-кого, хто хоче досягти успіхів у мистецтві управління.

Рішення — це вибір альтернативи. До рішень відносяться як малозначущий вибір одягу або меню, так і вибір роботи або супутника життя. В управлінні прийняття рішення — більш систематизований процес, ніж в особистому житті. Приватний вибір індивіда впливає на його власне життя та пов’язаних з ним людей. Менеджер обирає напрямок дій не тільки для себе, а й для організації та інших працівників. Відповідальність за прийняття важливих організаційних рішень — важкий моральний тягар, що особливо яскраво виявляється на вищих рівнях управління.

Подібно до процесу комунікацій, прийняття рішень відображається на всіх аспектах управління. Прийняття рішень — частина щоденної роботи керівника. Мінцберг встановив, що кожен керівник грає свою роль у міжособистісному спілкуванні, інформаційному обміні та прийнятті рішень. В області прийняття рішень Мінцберг виділив чотири ролі керівника: підприємець, спеціаліст з виправлення порушень у роботі, розподілювач ресурсів та спеціаліст з досягнення угод. Оскільки характер роботи менеджера залежить від рівня управління, на якому він знаходиться, існують і відмінності у характері рішень, що приймаються на різних рівнях. Тим не менш, усі ці ролі в тій чи іншій мірі періодично виконує кожен менеджер.

Рішення — це вибір альтернативи і, за своєю суттю, відповідь на ряд питань. Кожна управлінська функція пов’язана з декількома загальними, життєво важливими рішеннями, що потребують запровадження у життя. Наприклад: якими мають бути наші цілі? Як структурувати роботу організації? У чому мають потребу мої підлеглі? Що ми можемо зробити для підвищення рівня задоволеності працею та продуктивності підлеглих? Як виміряти та оцінити результати роботи? Які корективи потрібно ввести?

Організаційне рішення — це вибір, який має зробити керівник, щоб виконати обов’язки, зумовлені посадою, яку він обіймає. Мета організаційного рішення — забезпечення руху до виконання завдань, поставлених перед організацією. Тому найбільш ефективним організаційним рішенням буде вибір, який насправді буде реалізований і зробить найбільший внесок у досягнення кінцевої мети.

Організаційні рішення можна класифікувати як запрограмовані та незапрограмовані.

Запрограмовані рішення — це результат реалізації певної послідовності кроків або дій, подібних до тих, що застосовуються при вирішенні математичного рівняння. Як правило, кількість можливих альтернатив обмежена, й вибір має бути зроблений у межах напрямків, заданих організацією. Програмування можна вважати допоміжним засобом у прийнятті ефективних організаційних рішень. Визначивши, яким має бути рішення, керівництво знижує ймовірність помилки. Також економиться час, оскільки не доводиться розробляти нову процедуру, або виникає відповідна ситуація. Керівництво часто програмує рішення під ситуації, повторювані з певною регулярністю. Важливо, щоб процедура прийняття рішення була правильною та бажаною.

Потреба у незапрограмованих рішеннях виникає у ситуаціях, які в певній мірі нові, внутрішньо не структуровані або пов’язані з невідомими факторами. Оскільки заздалегідь неможливо скласти певну послідовність кроків, керівник повинен розробити процедуру прийняття рішення. До незапрограмованих можна віднести рішення такого типу: якими мають бути цілі організації, як покращати продукцію, як удосконалити структуру підрозділу, як посилити мотивацію підлеглих? Керівник має у своєму розпорядженні багато варіантів вибору.

На практиці небагато управлінських рішень виявляються запрограмо-ваними або незапрограмованими у чистому вигляді. За умови реалістичності підходу їх не можна розглядати окремо.

Хоча будь-яке конкретне рішення рідко відноситься до якоїсь одної категорії, можна стверджувати, що процес прийняття рішень має інтуїтивний, такий, що грунтується на міркуваннях, або раціональний характер.

Інтуїтивне рішення — це вибір, який зроблено тільки на основі відчуття того, що він правильний. Шанси на правильний вибір без застосування логіки невисокі.

Рішення, що грунтується на міркуваннях,— це вибір, зумовлений знаннями або накопиченим досвідом. Людина використовує знання про те, що відбувалося у подібних ситуаціях раніше, щоб спрогнозувати результат альтернативних варіантів вибору в існуючій ситуації. Спираючись на здоровий глузд, він обирає альтернативу, яка принесла успіх у минулому. Використовуючи цей тип рішення, керівник може упустити нову альтернативу, яка мала б стати більш ефективною, ніж знайомі варіанти вибору. Ситуація також може бути викривлена потребами людей та іншими факторами, тому одного лише міркування для прийняття рішення недостатньо.

Раціональне рішення обгрунтовується за допомогою об’єктивного аналітичного процесу та не залежить від минулого досвіду.