4. Управління, спрямоване на успіх
Організація вважається такою, що досягла успіху, якщо вона досягла своєї мети.
Складові успіху організації такі:
виживання;
результативність і ефективність;
продуктивність;
практична придатність.
Виживання, можливість існувати як можна довше є першою задачею більшості організацій.
Для успішного існування протягом довгого часу, виживання та досягнення своїх цілей організація повинна бути як ефективною, так і результативною. За словами популярного дослідника Пітера Друкера, результативність є наслідком того, що «робляться потрібні, правильні речі». А ефективність є наслідком того, що «правильно створюються ці самі речі». І перше, і друге однаково важливе.
Результативність, у тому смислі, що «робляться правильні речі», є чимось невідчутним, що важко визначити, особливо, якщо організація внутрішньо неефективна. Але ефективність звичайно можна виміряти та передати кількісно, тому що можна визначити грошову оцінку її входів та виходів. Відносна ефективність організації називається продуктивністю.
Продуктивність передається у кількісних покажчиках. Продуктив-ність — це відношення кількості одиниць на виході до кількості одиниць на вході. Чим більш ефективна організація, тим вища її продуктивність. Продуктивність на всіх рівнях організації є вкрай важливим фактором для того, щоб організація була спроможною вижити та досягти успіху в умовах конкуренції.
Управлінські рішення, якими б добре обгрунтованими вони не були з точки зору теорії та підкріпленими дослідженнями, являють собою всього лиш ідеї, думки. А мета управління — це виконання реальної роботи реальними людьми. Успішним рішенням вважається таке, що реалізується практично — перетворюється на дію — результативно та ефективно.
Питання полягає в тому, як зробити організацію успішною. Як можуть керівники звести докупи ідею та реалізацію для того, щоб виконати роботу силами інших людей, та ще й результативно й ефективно? Що в дійсності може зробити керівник, щоб підвищити продуктивність? Простих та надійних формул успіху не існує. Підхід до управління, спрямоване на успіх, оснований на творчому внеску багатьох теоретиків і практиків в області управління, містить три головні принципи:
узагальнення;
необхідність ситуаційного підходу;
необхідність інтегрованого підходу.
Перша проблема, яку необхідно вирішити в управлінні організацією (розраховуючи на її успіх), полягає в тому, що складні організації дійсно складні. Важко уявити собі, що відбувається усередині самої організації та між організацією та її зовнішнім середовищем. Визначення загальних, притаманних усім характеристик допомагає скоротити, зменшити труднощі надзвичайно складної задачі управління великою організацією. Узагальнення дозволяє побачити роботу керівника в цілому та взаємодію компонентів цієї роботи. Можна також визначити в цілому загальний процес управління, застосовуваний до всіх формальних організацій.
Узагальнена концепція, при всій її корисності та правомірності, занадто вже неточна для того, щоб бути безумовною. При виконанні управлінських функцій необхідно брати до уваги відмінності організацій, які звичайно називаються ситуаційними змінними, розпадаються на дві основні категорії: внутрішні та зовнішні змінні.
Внутрішні змінні є характеристикою організації. Внутрішнє середови-ще містить у собі цілі організації, ресурси, розмір, горизонтальний та вертикальний поділ праці та людей. Ці змінні у різній мірі контрольовані. Вони є результатом управлінських рішень стосовно того, що має робити організація, і хто в цій організації повинен робити необхідну роботу. Рішення, які приймаються керівництвом стосовно внутрішніх змінних, визначають, наскільки результативною, ефективною та продуктивною буде дана організація порівняно з іншими.
Зовнішні змінні є факторами середовища, яке знаходиться ззовні організації; що серйозно впливають на її успіх. До зовнішніх змінних потрібно віднести крупних конкурентів, джерела одержання техніки та технологій, соціальні фактори, урядове регулювання та інші зміни. Хоч вони знаходяться поза контролем керівництва компанії, воно повинно прагнути зробити так, щоб їх компанія реагувала б на фактори та зміни в конкретному зовнішньому середовищі, якщо організація має намір досягти успіху. Для того щоб організації реагували на ці фактори правильно, керівнику необхідно зрозуміти, що зовнішнє середовище по-різному впливає на організацію. Відмінності полягають як у глибині впливу різних змін на організацію, так і у швидкості, з якою змінюється зовнішнє середовище організації та зовнішнє оточення.
Простої вказівки на те, які змінні найсильніше впливають на успіх, явно недостатньо для визначення того, яке рішення буде найкращим для досягнення цілей компанії. Усі чисельні ситуаційні змінні та всі функції управлінського процесу взаємопов’язані. Компоненти ситуації та управління в організації настільки пов’язані між собою, що їх не можна розглядати незалежно один від одного. Функції управлінського процесу, тобто те, що звичайно робить керівник, прямо стосується ситуаційних змінних. Через процес управління керівники створюють і реалізують набір внутрішніх змінних, тобто організацію. Процес управління є засобом, за допомогою якого враховуються фактори зовнішнього оточення та оцінюється успіх організації. У процесі планування керівництво визначає, якими будуть цілі організації та як найкраще вони можуть бути досягнутими, грунтуючись на оцінці потреб і стримуючих факторів зовнішнього середовища. Процес організації структурує роботу і формує підрозділи, виходячи з розміру організації, її цілей, технології та персоналу, що також є однією зі змінних.
Мотивація — це процес, за допомогою якого керівники створюють ситуацію, коли люди працюють більш продуктивно, прагнучи досягти цілей організації.
Контроль дозволяє керівництву побачити, наскільки успішною є його робота з виконання намічених планів, а також наскільки успішним було задоволення потреб зовнішнього світу.
Тема 2. Розвиток науки управління
Ключові терміни: адміністративна школа управління, класична теорія менеджменту, модель «ідеальної бюрократії», неокласична теорія менеджменту, системний підхід до управління, ситуаційний підхід до управління, «соціальна людина», «універсальні принципи управління», школа науки управління, школа наукового управління, школа організаційної поведінки.
План:
Розвиток науки управління.
Ранні теорії менеджменту.
Інтегровані підходи до управління.