5. П уски установок тес на номінальних параметрах пари

Перші пуски турбіни, як відомо, здійснювались на номінальних параметрах пари, тобто після досягнення номінальної температури і тиску пари, а період пуску складав десятки годин. Так, наприклад, початкові пуски енергоблоків 100 МВт з холодного стану згідно заводських інструкцій тривали 14-18 год.

Довготривалий пуск в значній мірі обумовлюється прогрівом турбіни і повільним підняттям її навантаження (незалежно від операцій, пов’язаних з розпалюванням котла і прогрівом паропроводів, що передують пуску турбіни). Однак пуски устатковання малої потужності на номінальних параметрах призводили до малих втрат теплоти. З ростом одиничних потужностей енергоблоків пуски на номінальних параметрах пари супроводжуються значними за абсолютною величиною втратами палива, електроенергії і сторонньої пари. До того ж такі режими пусків не змогли забезпечити достатньої маневреності устатковання.

Саме тому з одночасним зростанням одиничних потужностей велись дослідження по вдосконаленню режимів пусків та зупинок устатковання.

6. Пуски енергоблоків на ковзних параметрах пари

Розроблені методи пуску устатковання.на ковзних параметрах пари кафедрою теплових електричних станцій Львівськго політехнічного інституту та підприємством Південьтехенерго застосовуються на даний час. Основною відмінністю і перевагою пусків устатковання. на ковзних параметрах пари є те, що процес прогріву металу паропроводів, турбіни і власне екранів котла суміщується в часі з пусковими операціями, при цьому поштовх ротора турбіни відбувається набагато раніше, а включення генератора в мережу здійснюєтьсяь при отриманні так званих поштовхових параметрів пари (по тиску і температурі), значення яких набагато нижчі від номінальних. Після включення генератора в мережу навантаження устатковання здійснюється з підвищенням тиску і температури пари, тобто на ковзних параметрах, при одночасному прогріві елементів енергоблоку.

Розроблена методика пуску на ковзних параметрах пари дозволила суттєво скоротити втрати палива, пари і електроенергії на власні потреби, а також тривалість пуску устатковання (в 10 раз).

Згодом, при зростанні одиничних потужностей енергоблоків видозмінювались та вдосконалювались пускові та теплові схеми енергоблоків, режими пусків та зупинок. До основних вдосконалень слід віднести:

• встановлення ВЗ, вбудованого вузла в цілому, засувок, а в наступному і дроселів на випарі з нього;

• перехід від двобайпасної пускової схеми до однобайпасної;

• встановлення байпасів промперегріву з метою підтримання потрібних температур пари на різних етапах пуску;

• встановлення пускових впорскуючих пароохолоджувачів в паропроводах свіжої пари і “гарячого” промперегріву для підтримання потрібних температур пари на різних етапах пуску;

• відмова від РОУ системи промперегріву і застосування технології сумісного прогріву її паропроводів;

• модернізація схеми обігріву фланців і шпильок турбіни;

• відмова від колекторів 2 МПа і заміна їх на розпалювальні розширювачі;

• удосконалення системи дренажів теплових схем енергоблоків;

• попередній прогрів елементів енергоблоків (паропроводів свіжої пари і гарячого промперегріву, пароперепускних труб високого тиску, блоків клапанів паророзподілу високого тиску, тощо);

• встановлення байпасів ГПЗ;

• встановлення спеціальних ПСКП ВП, що забезпечують резервування живлення парових потреб власною парою, що дозволило відмовитись від ЖЕП та виконувати пуски при ЖТП. Установка ПСКП ВП дозволила також відмовитись від ДВ з електроприводом і замінити їх на ДВ з турбоприводом;

• зміна технології переведення енергоблоків на номінальний тиск пари перед турбіною під час пуску і навантаження з виключенням фіксованого етапу переходу на номінальне навантаження;

• зупинка енергоблоків з використанням акумульованої теплоти;

• зупинка енергоблоків з паровим і повітряним розхолодженням турбін, тощо.