
- •Дисципліна "Історія України" як об’єкт вивчення, її основні методологічні засади та джерельна база.
- •2. Дайте визначення поняття «історико-етнографічний регіон», охарактеризуйте основні етапи формування українських історико-етнографічних регіонів.
- •3.Розкрийте зміст основних концепцій походження українського етносу.
- •Охарактеризуйте політичний устрій та систему управління держави Антів. Держава антів (слов'ян)
- •5. Висвітліть основні підходи, які існують у сучасній історичній науці, щодо проблеми етнічного походження Київської Русі.
- •6.Назвіть суспільно-політичні, економічні й геополітичні фактори, які зумовили становлення давньоруської держави Київська Русь.
- •Охарактеризуйте соціальну структуру і соціальні відносини в Київській Русі.
- •8. Охарактеризуйте етапи розвитку Київської Русі, її державну організацію.
- •Літописна легенда про хрещення Володимира та впровадження християнства на Русі.
- •Поширення християнства на руських землях
- •Значення впровадження християнства як державної релігії Прийняття християнства на Русi справило величезний вплив на подальший розвиток держави.
- •13. Охарактеризуйте геополітику Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
- •14. Визначте передумови об’єднання Галичини і Волині в єдину державу, дайте характеристику етапам її розвитку (1199-1340 рр.).
- •Вопрос 15Висвітліть соціальну структуру та соціальні відносини на українських землях в період литовсько-польської доби.
- •Братства та їх роль у національному й культурному піднесенні України
- •Вопрос 18 Окресліть комплекс факторів, які спричинили національно-визвольну війну українського народу під проводом Богдана Хмельницького.
- •Вопрос 19 Проаналізуйте головні етапи становлення української козацької держави (Війська Запорозького) в ході національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.
- •1654—1657. Союз зі шведами
- •Козацька держава
- •Вопрос 20 Охарактеризуйте еволюцію соціальної структури козацько-гетьманської держави у період з 1648 року до кінця XVIII ст.
- •22. Переяславська Рада та договір з Московською державою 1654 року. Березневі статті
- •Проаналізуйте етнополітичні процеси в козацько-гетьманській державі.
- •Проаналізуйте етнополітичні процеси в козацько-гетьманській державі.
- •Дайте характеристику процесу остаточної ліквідації автономного устрою Гетьманщини у другій половині XVIII ст.
- •Особливості українського національного відродження на західноукраїнських землях
- •5. «Руська трійця»
- •Назвіть головні причини масового переселення українців за кордон у кожну з чотирьох «еміграційних хвиль».
- •Висвітліть «українське питання» в європейській політиці напередодні Першої Світової війни.''Українське питання''у політиці держав Антанти в роки Першої світової війни
- •Визначте у чому полягала своєрідність політичної обстановки в Україні після повалення самодержавства у 1917 р.?
- •Назвіть та проаналізуйте етапи українського державотворення 1917-1920 рр.
- •Визначте основні напрями державотворчої діяльності Директорії унр, наскільки вона була ефективною?
- •Визначте роль і місце Української Центральної Ради в процесі українського державотворення.
- •36. Розкрийте зміст внутрішньої політики гетьмана Павла Скоропадського, якими були її здобутки і недоліки?
- •37. Проведіть порівняльний аналіз політики урядів Центральної Ради та Гетьманату в контексті розбудови української державності.
- •38. Дайте порівняльну характеристику підходам до вирішення етнонаціональних проблем в Україні Центральною Радою, Гетьманським урядом та Директорією унр.
- •39. Проаналізуйте діяльність уряду Західноукраїнської Народної Республіки, визначте роль і місце зунр в історії державотворення
- •40. Визначте причини поразки українського національного руху на західноукраїнських землях у 1918-1919 рр.
- •41. Назвіть та проаналізуйте причини поразки українського національного руху 1917-1920 рр.
- •42. Визначте особливості процесу входження України до складу срср.
- •Дайте характеристику німецького окупаційного режиму на українських землях в роки Другої Світової війни та проаналізуйте його наслідки.
- •Розкажіть про внесок українських науковців у перемогу срср в роки Другої Світової війни.
- •Розкрийте умови відновлення та розвитку освіти в Радянській Україні після звільнення її від німецько-фашистських окупантів
- •Визначте особливості політико-ідеологічних і культурних процесів в урср у перші післявоєнні десятиріччя (1945-1964 рр.).
- •Проаналізуйте особливості та наслідки проведення економічних реформ у Радянській Україні наприкінці 1950-х – у першій половині 1960-х рр.
- •Розкажіть про особливості соціальної політики в Україні за часів перебування при владі Микити Хрущова.
- •Охарактеризуйте дисидентський рух в Радянській Україні у 1960-1980-ті рр., у чому, на Вашу думку, полягає його значення?
- •57.Розкажіть про рух «шістдесятників» в Радянській Україні, визначте його значення в контексті українського державотворення.
- •Розкажіть про особливості науково-технічної революції в срср і урср у 1960-1980-ті рр.
- •Яким чином, на Вашу думку, екстенсивні методи ведення господарства в срср у 1960-1980-ті рр. Впливали на стан української науки?
- •Розкрийте зміст політики «перебудови», запровадженої в другій половині 1980-х рр. М. Горбачовим, у чому полягала специфіка її проведення в урср?
- •Охарактеризуйте діяльність відомих громадських рухів та організацій у напрямі становлення незалежної Української держави наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр.
- •Проаналізуйте напрямки зовнішньополітичної діяльності України у 1990-ті рр., якими були її основні досягнення і недоліки
- •Охарактеризуйте особливості конституційного процесу в Україні в середині 1990-х рр.
- •Окресліть головні напрями розвитку середньої та вищої освіти в Україні після проголошення її державної незалежності
- •Розкажіть про стан релігійних і міжконфесійних відносин в Україні у перші роки після проголошення її державної незалежності.
- •Проаналізуйте особливості, здобутки та недоліки соціальної політики Української держави в 1991-2012 рр.
- •Визначте досягнення і прорахунки в науково-технічному розвитку України в перше десятиліття після проголошення державної незалежності України.
- •Розкрийте зміст гуманітарної політики Української держави в період 1991-2012 рр.
- •Проаналізуйте законодавчу базу, яка регулює умови культурного і духовного розвитку національних менших у сучасній Україні.
2. Дайте визначення поняття «історико-етнографічний регіон», охарактеризуйте основні етапи формування українських історико-етнографічних регіонів.
Історико-етнографічний регіон – це етнотериторіальне утворення в межах розселення даного етносу, що за історичною долею та етнічним образом населення є самобутнім. Його назви зафіксовані в історичних документах, крайовій символіці та в історичній пам’яті людей. Історично склалося так, що на території України формувалася складна система різноманітних історично-етнографічних регіональних одиниць: одні з них повторювали кордони літописних східнослов’янських племен, інші – союзів племен, треті – земель, четверті – кордони колонізованих сусідніми країнами районів, п’яті – межі новоосвоєних українським населенням земель. Певне значення для етнорегіональної розмаїтості мала також географічна своєрідність країни, її великі природні області: рівнинна, гірська, поліська, в межах яких історично розселялися різні племінні утворення. Локальні відмінності й різновиди традиційної культури характерні для всіх відносно великих народів, що займають значну територію. Існує кілька варіантів етнографічного районування території України. Так, визначають Правобережну, Лівобережну, Слобідську і Західну Україну, Запоріжжя, Крим. Деякі дослідники пропонують такий варіант поділу: Центрально-Східний регіон, Українське Полісся, Західний регіон. Більш докладний варіант етнографічного районування передбачає виділення таких регіонів: Середня Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, Підкарпатська Україна, Буковина, Бессарабія, Крим, Запоріжжя, Донеччина, Слобожанщина і Сіверщина. Процес формування регіональної етнічності України поділяється на три основних етапи. Перший охоплює VІ–Х ст. і пов’язаний із етноплемінними утвореннями. Якщо зіставити територію розселення східнослов’янських племен з історико-етнографічними регіонами, то можна побачити, що деякі з них певним чином співпадають. Так, територія Середньої Наддніпрянщини приблизно співпадає з територією розселення полян, Волинь – волинян, Полісся – деревлян і т. ін. Другий етап відбувався у ХІ–ХІV ст. і пов’язаний з процесом дроблення держави на окремі етнотериторіальні частини, головною одиницею серед яких була земля. Тривалість такої самостійності відбивалася на етнокультурних особливостях населення землі, сприяла поступовій трансформації землі як політично-територіального утворення в етнічну землю. Регіональна своєрідність етнічності населення України різко окреслюється на третьому етапі – ХV–ХІХ ст. – у зв’язку з колонізацією її окремих земель сусідніми державами, а також колонізацією українцями «вільних» земель Півдня і Сходу.
Регіони: Буковина, Волинь, Галичина, Закарпаття, Слобожанщина, Середня Наддніпрянщина, Південний регіон.
3.Розкрийте зміст основних концепцій походження українського етносу.
В етногенетичних і етнокультурних процесах, що відбувалися в Україні, можна виділити кілька етапів: І. Трипільська доба (V — ІІІ тисячоліття до н.е.) ІІ. Післятрипільська доба (ІІ тисячоліття до н.е.) ІІІ. Скіфо-сарматська доба (VІІ ст. до н.е. — ІІІ ст. н.е.) ІV. Слов’янська доба (І тисячоліття н.е.) V. Доба Русі — України (від VІІ ст. н.е.).
український етнос автохтонний концепція
Питання про походження та формування українського етносу представлено багатьма концепціями та теоріями. Серед різноманітних теоретичних конструкцій можна виділити два підходи: автохтонний та міграційний. Прихильники першого відштовхувалися від тези, що після появи первісної людини на території України вона вже ніколи не залишалася обезлюдненною, тому саме ці автохтони становили головну «етногенетичну підоснову», в яку вкраплювалися всі пізніші елементи.
Прихильники міграціонізму доводили, що постійні потужні переселенські хвилі по території України були настільки всеохоплюючими та мали такі глибокі наслідки, що докорінно змінювали етнічну ситуацію, спричиняючи виникнення щоразу якісно нових поліетнічних суспільностей. Так, згідно норманській теорії варяги відіграли вирішальну роль не лише у соціально-політичному (утворення Давньоруської держави), а й в етнічному процесі - формуванні східних слов'ян, набувають поширення ідеї скандинавського походження етноніма «Русь», який дав назву етнічній спільноті стародавніх східних слов'ян, землі літописних полян - Россю, Росавою та ін.
Дослідженню і вивченню цих процесів присвячена фундаментальна праця М. Грушевського «Історія України Руси». На основі археологічних та писемних джерел вчений засвідчив, що давнє населення території України не було етнічно і культурно однорідним протягом тисячоліть. Міграції певних груп населення були звичайним явищем, але вони ніколи не призводили до повної заміни або зміни населення. Завжди значна його частина продовжувала стабільно проживати на своїх предковічних землях. Це стосувалося в основному землеробського етносу на території лісостепу України.
Автохтонна концепція спирається на теорію культурно-історичної безперервності розвитку етносів, коріння яких шукають у первіснообщинному ладі. До «нашої історії» включається все, що з палеоліту знайдено на сучасній території розселення українців. Історія українського народу уявляється як просте продовження історії тих народів і культур, які колись жили на території України. Прихильниками автохтонного підходу до проблеми походження українського етносу є В. Хвойка, М. Брайчевський, Г. Василенко, Б. Рибаков.
Відгалуженням автохтонної теорії вважається Трипільсько-арійська концепція. Канадсько-український дослідник-археолог Я. Пастернак наприкінці ХІХ ст. етногенетичні витоки українців вбачав у наддніпрянських племенах часів трипільської культури; далі вони еволюціонували в одне з скіфських племен, потім - в антську культуру, і нарешті - у Київську Русь. Вони еволюціонували у спільноту часів Київської Русі, пройшовши декілька етапів і, ґрунтуючись на ідеї самобутності українців, які нібито не мали нічого спільного зі слов'янами.
У сучасних умовах дана теорія активно відроджується і має все більше прихильників як серед вітчизняних, так і серед зарубіжних дослідників даної проблеми. У 1990-х рр. об'єктом гострої критики з боку українських учених став роман-есе Ю. Канигіна «Путь ариев» (К., 1995). Перенісши арійські міфи на давню Україну-Праукраїну, автор хотів довести, що людство саме з української території отримало санскрит, писемність, землеробську культуру та інші здобутки цивілізації. На цій основі проводиться ідея духовної вищості аріїв-орачів, які вважаються прямими пращурами українців.
Ранньослов'янська концепція багатьма вченими визнається найбільш прийнятною. Питання про витоки українців пов'язується із проблемою походження слов'ян, тим більше, що прабатьківщина останніх частково збігається з ядром українських етнічних територій (Київщина, Волинь, Прикарпаття, Поділля). Поряд із територіальним аспектом важливим аргументом на її користь є фактор часу. Український етнос як частина слов'янського світу з'явився не раніше V ст. Саме з середини І тис. можна простежити безперервність етноісторичних процесів на українських землях.
На основі писемних джерел М. Грушевський висунув припущення, що предками українців можна вважати наддніпрянський союз східних слов'ян, відомий візантійським авторам VІ ст. під іменем антів. Відповідно до цієї концепції найдавнішою етнічною назвою українців були «русини» (руси, русичи, в латинській трансформації - rutheni), яка в Х-ХІІ ст. стосувалася тільки українців, а згодом поширилася на інших східних слов'ян - росіян і білорусів. Однак північно-східна група прийняла лише прикметникову назву - «русские» (у первинному значенні - підлеглі Русі).
У світлі сучасних археологічних досліджень його гіпотеза дещо уточнена та розширена В. Бараном. Відомий сучасний археолог-дослідник давньої історії слов'ян доводить, що предків українців слід шукати не тільки в пеньківських старожитностях Подніпров'я, залишений антами, а й у празько-корчацьких на території Верхнього Подніпров'я і Волині, де відкриті численні поселення склавинів.
Сучасний етнограф і історик Л. Залізняк зазначає, що корені українського етносу виникли на Волині, Прикарпатті, Київському Придніпров'ї. Етногенез слов'янства являв собою процес відокремлення слов'янських народів від праукраїнської етнокультурної спільноти. Разом з тим, Л. Залізняк визнає, що в культурі українців є також ірноаланські й тюркські (хозарсько-болгарські) елементи.
Києворуська (давньоруська) концепція представлена двома підходами. Перший - обґрунтовує консолідацію Київської Русі на основі праукраїнського субетносу, що склався з південноруських союзів племен - волинян, полян, древлян, хорватів, уличів, тиверців. Тобто руси-українці були консолідуючим ядром Давньоруської держави, а інші спільноти, зокрема пращури білорусів та росіян, були лише одними з етнічних субстратів, що входили до цього полі етнічного організму. Чимало дослідників (І. Брайчевський, Я. Ісаєвич, М. Дашкевич, Л. Залізняк та ін.), розвиваючи ідеї М. Грушевського, намагаються обґрунтувати різні варіанти «окремішності» українського народу, вважаючи саме його засновником Київської Русі.
Другий підхід доводить існування так званої давньоруської народності, на основі якої потім почали формуватися три східнослов'янські народи - росіяни, українці та білоруси. Теорія «єдиної колиски» заблокувала наукову розробку проблеми етнічного складу Київської Русі. Тривалий час теза про єдину давньоруську народність стала своєрідним підґрунтям для формування постулату про «нову етнополітичну спільність - радянський народ.
Визначення етнічної структури в Київській Русі - проблема актуальна і складна. Актуальна, оскільки її вирішення є ключем для визначення спадкоємця києворуської культурно-історичної спадщини. Складна - тому що розв'язанню цього питання заважають не тільки обмеженість та фрагментарність джерел, а й політична кон'юнктура, політико-ідеологічні впливи.
Пізньосередньовічна концепція тісно пов'язана з теорією давньоруської народності і є її своєрідним продовженням. Суть цієї теоретичної конструкції полягає у тому, що процес виокремлення українців як самостійного етносу розпочався у ХІІ - ХІІІ ст., а завершився лише у ХІV - ХV ст., після монголо-татарської навали. Яка саме й спричинила розпад давньоруської народності. Такою була позиція офіційної радянської науки, що відроджувала реакційну великодержавну концепцію виникнення та існування українців (малоросів) лише в межах російського етносу, заперечуючи тим самим їхній саморозвиток.
Ідея етнічної єдності східних слов'ян у російських істориків - М. Карамзіна, С. Соловйова, В. Ключевського - висвітлюється через історію Київської Русі як перший період існування Російської держави. Праукраїнці та прабілоруси зображувалися не як окремі етнічні утворення, а лише як гілки єдиного російського народу. Ще далі в середині ХІХ ст. пішов М. Погодін: за його концепцією, у Києві до ХІІІ ст. жили росіяни, які тільки після татарського нашестя емігрували на Верхню Волгу, а на їхнє місце з Галичини та Волині прийшли українці.
Насправді, виводити походження українського етносу з давньоруської народності, а тим більше з пізнього Середньовіччя, є невиправданим хоча б тому, що таким чином фактично «відсікається» і заперечується весь попередній складний і тривалий процес його формування. З моменту проголошення незалежності України розпочинається новий етап дискусій, у центрі яких опинилися проблеми формування східнослов'янських народностей та етнічної-структури Київської Русі. Тезу про існування єдиної східнослов'янської етнокультурної спільності (в літературі зустрічаються також терміни «давньоруська народність», «давньоруська етнічна спільність», «єдиний давньоруський етнос» тощо) обстоюють П. Толочко, М. Котляр, О. Моця, В. Ричка та ін.
«Азіатська теорія». Ще у добу середньовіччя з'явилася версія слов'янського етногенезу - скіфо-сарматська або азіатська теорія, яка визнає предками слов'ян скіфів і сарматів, які пройшовши маршем з Передньої Азії узбережжям Чорного моря, осіли в південній частині Східної Європи. До початку ХІХ ст. робилися спроби віднайти історичну прабатьківщину слов'ян, зокрема українців, в Азії. Походження українців пов'язувалося зі сармато-аланськими, скіфськими, тюркськими, кавказькими племенами. Зокрема топонім «Русь» вважався іранського походження. Однак ці гіпотези не мають серйозного наукового обґрунтування.
Таким чином, дослідження етногенезу українського народу ґрунтуються на ідеї автохтонності. Рівень вивчення питання про походження українського народу свідчить, що одна з найважливіших і найскладніших проблем все ще чекає на своїх дослідників, представників різних галузей знань: археології, етнографії, історії, мовознавства, антропології.