92. Центри української еміграції в Польщі, Чехословаччині й Румунії. Діяльність української політичної й військової еміграції.

У 20-30 рр – друга хвиля еміграції, зумовлена поєднанням соц.-економічних і політичних причин. Головним скупченнями нової еміграції були середня й західна Європа, де вона осіла численно й очолила організацію життя - українську діаспору, — а інколи й брала участь у житті українців на тих землях, які опинилися в тих чи тих країнах внаслідок мирних договорів (зокрема на Закарпатті). Концентрація великої кількості укр. емігрантів у країнах Центральної Європи в міжвоєнний період привела до активізації там укр. політ., громадянського, наукового та культ. освітнього життя, розбудови низки академічних осередків, громадських і просвітницьких орг-й у Бухаресті, Варшаві, Відні, Подєбродах, Празі та інших містах.( Укр. вільний університет, Укр. науковий інститут у Берліні, Укр. науковий інститут у Варшаві, Укр. високий педагогічний інститут, Укр. господарська академія). Зокрема заходами Укр. академічного комітету були проведені два наукових з’їзди а Празі 1926 та 1932. Наприкінці 20-поч 30-х рр. відбулося поступове розширення центрально та сх.- європейської укр. еміграції. Так постали нові центри української діаспори, а наявні зміцнилися: в Чехо-Словаччині, Німеччині, Польщі, Франції, Бельгії, Австрії, Румунії, Югославії, при тому найдинамічнішим було українське скупчення в Чехо-Словаччині (Прага стала поряд Харкова, Києва і Львова одним з центрів української культури, а навіть політичного життя). В Східній Європі українська діаспора поділена так: у Польщі: 200—300 тисяч українців у Чехо-Словаччині: 120—150 тисяч українців у Румунії: 100—150 тисяч українців у Югославії: 45—50 тисяч українців. У всіх цих державах українці мали статус національних меншостей, культурно-суспільні організації (єдині і напівурядові), шкільництво, пресу й видавництва. Ці права були в кожній з цих країн різні — найширші в Югославії. Найчисленнішою була українська діаспора в Польщі(Найчисленніша діаспора укр.-ів – у Польші – на Пряшівщині, частково на своїй етнічній тер-ії і корист-ся досить широкими правами.), що складалася з українців: які залишилися на західних окраїнах України: їх на підставі радянсько-польського договору приєднано до Польщі — вони не переїхали в УРСР та їх було вивезено (їх кількість невелика);яких поляки переселили на західні й північні землі Польщі, котрі до 1945 р. належали Німеччині. Українці в Чехо-Словаччині жили на Пряшівщині, частково на своїй етнічній території — і користувалися досить широкими правами; також вони жили і в Чехії на понімечених землях. Українці в Румунії жили як на окраїнах української етнічної території (Буковина, Мармарощина), так і в розпорошенні.

Військова еміграція

Сформув-ся після закінч. 1 світ. війни. Було звільнення з таборів полонених, які не поспішали на Батьківщину.

Поява у Румунії укр. військовиків – унаслідок несприятливих для армії УНР перебігом подій

Укр. вій емір-я змогла згуртув-ся, створ. свої громад. організ-ії, культ-освіт. осередки. Виникають вій. тов.-ва- стрілецькі громади

Вони намаг-ся підтрим., розшир., осучаснювати свої фахові знання. Вони вважали, що ще можуть прислужитися в подальшій боротьбі за укр. незал-ть.

У 1920- у Відні створено Укр. Військ. Емграцію

Політична еміграція

Після падіння УНР та ЗУНР, укр. землі знову ускладі інш. держав => виїзд за кордон найактивніших учасників подій 17-20 рр – керівників ЦР, Гетьман. держ, Директорії УНр та ЗУНР, працівників держ. апарату, знач. частини тодішніх політ. партій.

Протягом 20х рр. в емір. у Чехосл. виник. націон. організ-ії :

- ідеологічні гуртки націоналістів при студ. організ-ях

- вій. тов.-ва- стрілецькі громади.

Потужним еміграційним центром був Центр. Союз Укр. Студентів – ЦЕСУС – міг об*єднати всю еміграцію.

грудень 1930 – засн.-ня Союзу Укр. Емігрантів – для об*єдн-ня укр. емігрантів