- •1. Предмет історії філософії
- •2. Природа філософського знання, його місце у світогляді.
- •3. Духовне зростання людства крізь призму ясперівської концепції осьового часу
- •4. Західна та східна культурі парадигми. Проблеми сумісності.
- •5. Філософська культура Стародавнього Сходу. Основні особливості
- •7. Основні засади буддизму
- •8. Проблема страждання у буддизмі
- •9. Чотири буддистські благородні істини
- •10. Жень як центральна категорія конфуціанства.
- •11. Вчення Конфуція про виправлення імен.
- •12. Ґенеза, природа і розвиток античної філософії
- •13. Періодизація античної філософії.
- •14. Роль Гомера і Гесіода у формуванні давньогрецького світогляду
- •Гомер «Іліада», «Одіссея»
- •Гесіод «Теогонія», «Праці і дні»
- •14. Гомер і Гесіод.
- •15. Перші іонійці – натурфілософія мілетської школи
- •16. Філософія Фалеса.
- •20. Діалектика Геракліта Ефеського.
- •21. Геракліт і його вчення про Логос
- •24. Вчення про буття і небуття Парменіда.
- •Буття – Єдине
- •25. Апорії Зенона: логічне доведення відсутності руху.
- •26. Атомістична теорія Демокріта.
- •27. Софістика і зміщення осі філософського пошуку з космосу на людину.
- •28. Античні просвітники – особливості філософської пропаганди софістів.
- •29. Мудрець перед лицем смерті – Сократ.
- •30. Особливості філософського стилю Сократа – іронія і маневтика.
- •31. Переоцінка Сократом традиційних цінностей.
- •32. Постать Сократа. Історико-філософські наслідки.
- •34. Еллінська класика - тематика класичної грецької філософії
- •35. Друга навігація Платона та її наслідки для античної філософії.
- •36. Вчення Платона про ідеї
- •37. Структура платонівського світу ідей
- •38. Гносеологічні погляди Платона – теорія амнезису.
- •39. Проблема людини у Платона – дуалізм душі і тіла.
- •40. Діалог Платона Федон.
- •41. Критика Аристотелем платонівського вчення про ідеї.
- •42. Філософська система Арістотеля
- •Історичний підхід
- •Класифікація наук
- •44. Психологія Арістотеля – вчення про три душі.
- •45. Етика Арістотеля
- •46.Дві парадигми природи мист-ва: Платон і Арістотель. Вчення Аріфстотеля про катарсис
- •47. Вчення Арістотеля про Катарсис
- •48. Александр Македонський і перехід від класичної до елліністичної епохи. Зміна орієнтирів.
- •49. Філософські напрямки елліністичної епохи(епікуреїзм,стоїцизи, еклектизм)
- •50. Філософія скептицизму
- •51. Основні риси філософії стоїків
- •Епіктет
- •Марк Аврелій 2 ст
- •52. Стоїцизм. Періодизація і загальна х-ка
- •53. Філософія неоплатоніків. Вчення Плотіна про еманацію. Тріада неоплатонізму.
- •54. Вчення Плотіна про еманацію. Тріада неоплатонізму
- •56. Етика неостоїцизму – Сенека
- •57. Феномен християнства в історичному контексті.
- •58. Філософсько-богословські теорії Філона Александріївського. Теологічне переосмислення вчення про Логос. Гносеологічний принцип містичного екстазу
- •60. Періодизація патристики
- •61. Апологетика перших століть християнства. Фідеїзм Тертулліанна
- •62. Антагонізм граду земного і граду Божого у філософіїї Августина Блаженного
- •63. Філософські і богословські погляди Августина.
- •64. «Сповідь» Августина Блаженного.
- •65. Вчення про предестинацію Августина.
- •66. Августинове тлумачення проблеми співвідношення волі людини і волі Бога: проблема божественної благодаті. Вчення про предисценацію.
- •67. Пізня патристика. Северин Боецій.
- •69. «Розрада від філософії» Северина Боеція
- •"Бог- это само счастье, как высшее счастье".
- •70. Загальна характеристика схоластики та її періодизація.
- •71. Полеміка реалізму і номіналізму.
- •72. Рання схоластика. Ансельм Контерберійський.
- •73. Ансельм Кетерберійський і онтології доказу буття Бога
- •74. Зріла схоластика. Тома Аквінський.
- •75. Антропологія Томи Аквінського. Людина як compositum душі і тіла (вчення про людину).
- •77. Співвідношення віри і розуму, теології і філософії в ідейній спадщині Томи Аквінс.
- •79. Пізня схоластика. Вільям Оккам. “Бритва Оккама”
- •80. «Бритва Оккама» і специфіка пізньої схоластики
- •81. Антропоцентричність філософії епохи Ренесансу.
- •82. Натурфілософські ідеї мислителів доби Відродження.
- •84. Скептицизм Мішеля Монтеня
- •85. Зародження протестантизму. Мартін Лютер.
- •86. Емпіризм Френсіса Бекона
- •87. Емпірико-сенсуалістична лінія в теорії пізнання Нового часу.
- •88. Суб’єктивістське перетлумачення людського пізнання. Протиставлення суб’єкта до об’єкта у філософії Рене Декарта.
- •89. Принцип раціоналістичного методу Декарта.
- •91. Релігійна філософія Блеза Паскаля.
- •92. Суперечлива природа людини у паскаля. Людина як «Мислячий очерет».
- •93. «Думки» Паскаля. Основні ідеї.
- •95. Феномен Просвітництва (від деїзму до атеїзму). Значення «Енциклопедії».
- •96. Деїзм філософії просвітників.
- •99. Ідеалістичне спрямування німецької класичної філософії.
- •100. Особливості діалектичного методу Гегеля. Гегелівська тріада.
- •101 Філософська система ґ.В.Ф. Геґеля.
- •102. Суперечність між системою і методом у філософії Гегеля
- •103.Етичні погляди Канта.
- •104. Гносеологічна концепція Канта. Розум і Розсудок.
- •105. Особливості розвитку філософії в хiх ст. Започаткування некласичної парадигми
- •106. Передекзистенціалізм Скорена Кєркегора. Вчення про 3 стадії людського існування.
- •107. Філософія життя. Загальна х-ка
- •109. Філософія Фрідріха Ніцше. Загальна х-ка
- •110. Ніцшівське протиставлення аполлонічного та діонісійного начал у житті і культурі.
- •111.. Психоаналіз і духовна ситуація хх століття.
- •112, 113. Головні засади фройдизму. Неофройдизм. Поняття колективного безсвідомого.
- •114. Філософія позитивізму. Основні етапи
- •115. «Перший позитивізм» Огюста Конта. Критика «псевдопонять» і «псевдопроблем» метафізики.
- •116. Неопозитивізм і «лінгвістичний поворот» у філософії.
- •117. Екзистенційна філософія у хх столітті.
- •118. Людське існування у світлі онтології: філософські погляди Мартіна Гайдеґґера
- •119. Релігійна та атеїстична форми екзистенціалізму.
- •120. Екзистенція і трансценденція у філософії існування.
- •123. Філософія неотомізму.
114. Філософія позитивізму. Основні етапи
Позитивізм як форма філософії проходить у своєму розвитку ряд етапів — позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм, але її основні вихідні ідеї при цьому залишаються практично незмінними.
Основні ідеї позитивізму були сформульовані французьким філософом Огюстом Контом (1798-1857 рр). Вся попередня філософія, на думку Конта, орієнтувалася на теологічні і «метафізичні» питання і тому ніколи не була досконалою, науковою. Вона націлювалася на осягнення «внутрішньої природи речей», на пошуки «перших і кінцевих причин», смислу життя і тому подібних характеристик, які не підлягають безпосередньому спостереженню; саме тому попередня філосфія є химерою, невиразною, нереальною. Усе розв'язується і пізнається науково, а що не піддається науці – непояснюване. Позит.пов'яз.із методами точних, але природничих наук. Конт писав, що позитивне означає реальне на противагу до ілюзорного.Реальність – це фактуальне існування.
В другій половині XIX ст. розпочинається етап так званого «другого позитивізму», творцями якого стали Е.Мах і Р.Авенаріус.
На початку XX ст. виникає і набуває поширення новий варіант позитивістської філософії — «третій позитивізм», або «неопозитивізм». Неопозитивізм розвивається у руслі головного ідейно-теоретичного спрямування перших двох етапів позитивізму.
Тоді ж у рамках Віденського гуртка розробили принцип верифікації. Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне твердження необхідно зіставити з фактами. Якщо при цьому виявиться принципова неможливість зіставлення якогось твердження з фактичними даними, то воно вважається позбавленим смислу, «псевдотвердженням» і від нього потрібно звільнитися. Однак при застосуванні верифікації виявилася практична неможливість зіставити твердження з фактами.
115. «Перший позитивізм» Огюста Конта. Критика «псевдопонять» і «псевдопроблем» метафізики.
Значне місце в розробленні нової методології наукового пізнання належить позитивізму. Це поняття (від лат. positivus - позитивний) означає заклик до філософів відмовитися від метафізичних абстракцій і звернутися до позитивного знання. Він виникає в 30-40-ві рр. XIX ст. у Франції, його родоначальником вважається Огюст Конт (1798-1857 рр.), який вводить термін «позитивізм». На думку О. Конта, позитивна філософія може стати єдиною міцною основою для соціальної організації, завдяки чому закінчиться її криза Якщо до XIX ст. люди в основному боролися між собою, то внаслідок розвитку промисловості вони мають справу з природою. На зміну політикам, теологам, військовим приходять вчені та промисловці, тому настав час нового світогляду. Основний його зміст Конт вбачає у наступному
• закон трьох стадій;
• закон постійної підлеглості уявлення спостереженню;
• правильна класифікація наук.
О. Конт вважав, що він відкрив «великий основний закон» процесу розвитку мислення. Кожна галузь пізнання проходить три стадії: теологічну (вигадане), метафізичну (абстрактне), наукове пізнання.
На першій стадії людина прагне пояснити все з допомогою надприродних сил, які уподібнюються їй: богами, духами, героями тощо. Теологічна стадія характеризується пануванням фікцій, які не мають доказів. Це «католицький і феодальний режими». Майже всі людські імпульси-почуття синтезуються християнським монотеїзмом.
На другій (метафізичній) стадії люди прагнуть досягти вичерпного знання посиланням на абстрактні першосутності (ідеї Платона, форми Арістотеля, абсолютний дух Гегеля, матерія у всіх матеріалістів). На місце дійсних законів ставляться абсолютні сутності. Позитивне значення цієї стадії полягає в переході до дійсної науки, до ідеального, позитивного знання. Метафізичний стан характеризується підвищеною увагою до сутності, до абстрактних понять, які приймаються за реальність. Це період революційних криз, період критики існуючого, період «анархії думок». Людина, захоплена абстрактною ідеєю, готова віддати життя за її втілення. В цьому випадку Конт має рацію в тому, що філософія, яка не враховує досвіду спеціальних наук, приходить до надумування неіснуючого. Ди-станційована від науки філософія неминуче виявляється ненауковою.
На третій позитивній стадії знання базується на спостережених фактах, на точній оцінці реальності. Саме тут здійснюється «позитивний синтез» різних позицій, «синтез анархії». Звідси О. Конт формулює основний висновок позитивізму: вчений повинен обмежуватися лише описом власних відчуттів. Закони, поняття, які формулюються на основі відчуттів, - лише зручний спосіб їх описання. Вони не мають ніякого відношення до об'єктивного світу, а якщо й мають, то ми ніколи не матимемо змоги це перевірити. Істинний позитивний дух, підкреслює Конт, полягає в заміні вивчення першопричин явищ вивченням їх законів або в заміні слова чому словом як. Ми здатні зрозуміти, як відбуваються явища, але не чому вони відбуваються
