111.. Психоаналіз і духовна ситуація хх століття.

Психоаналіз — 1) група психологічних теорій особистості, методів дослідження ментальних процесів, а також методів терапії невротичних захворювань; 2) спосіб інтроспекції людини, що передбачає систематичне пояснення несвідомих зв’язків та процесів. Засоби психоаналізу присутні у буддизмі та деяких індуїстських віруваннях, однак як науково-терапевтичний метод вивчення людини він був сформульований та поширився у Західній Європі та Америці у ХХ ст.^[1]

Засновником теорії психоаналізу є австрійський вчений кінця 19 - початку 20 століття Зиґмунд Фройд (Фрейдизм, класичний чи ортодоксальний психоаналіз). Вплив на теорію Фройда мали нові на той час поняття енергії, введене Гельмгольцем та теорія еволюції Дарвіна. Психоаналітична теорія зіграла важливу роль не тільки в формуванні сучасних концепцій особистості і терапевтичних методів, але й у становленні усієї культури 20 ст., запропонувавши людству новий світогляд.

Як терапевтична техніка, психоаналіз відрізняється від психіатрії та психотерапії, маючи за основу ствердження про існування психічного несвідомого та наполягаючи на аналізі та інтеграції складників цього несвідомого в процесі терапії.

Психоаналіз спирається на кліничні спостереження та дослідження, а також на ідеї щодо структури психічного апарату, динаміки ментальних процесів, придушення, супротив, перенесення, тощо.

Особистість розглядається як машина, що приводиться в рух енергією лібідо - тілесною енергією, статевим бажанням, і поступово розвивається через зовнішню заборону прямого виявлення лібідо, у переносі його на соціально схвалювані чи корисні для людини види діяльності. В часи Фройда у психології панувало сприйняття людини, як розумної істоти, котра усвідомлює свою поведінку та керує нею. Теорія Фройда пропонувала іншу картину, згідно з якою людина перебуває у стані неперервного конфлікту, джерела якого лежать у сфері неусвідомлюваних статевих та агресивних спрямувань.

Психоаналіз називають психодинамічною теорією: він уважає поведінку людини детермінованою складною взаємодією конкуруючих психічних сил.

112, 113. Головні засади фройдизму. Неофройдизм. Поняття колективного безсвідомого.

У 20 ст.філософія дуже чутливо сприймає різні науки про душу. Австрійський психіатр Зігмунд Фройд у 1900 році видав книгу «Тлумачення сновидінь». Він є засновником психоаналізу, який як наука до нього не розвивалася. Він вважав, що духовне життя людини значно ширше, ніж її раціональність. Він першим закликав зануритися нижче, за рівень свідомості.

Фройд довів, щобезсвідоме є динамічним, і воно активно впливає на наше мислення і відчуття, здійснює тиск на наше життя. Первісне «Я» постійно дає про себе знати, ми повинні витісняти інстинкти, навчити розум боротись з безвідповідальністю інстинкту. Лише проникнувши у сферу несвідомого, ми можемо знайти відповідь на на наші психічні розлади, неврози ( теорія пансексуалізму – псих.розладів через сексуальність). Підсвідоме має свої символи, знаки, мову, граматику, які ми повинні вивчити і впізнавати. Фройда цікавить феномен обписки та обмовки. Ці речі невипадкові, ними людина висловлює те, що хотіла приховати, але воно злетіло з уст. Важливого значення у Фройда набуває феномен сновидінь.Сноведіння пов'язує свідоме і підсвідоме, раціональне і чуттєве. Завдяки ним ми дізнаємось про те, що б не хотіли знати, та воно існує.Релігію він вважає особливою формою колективного неврозу. Всі інші області людської культури — мораль, мистецтво, фольклор — теж є виявом несвідомого в людини, які сублімуються і набувають раціональних форм.

Сублімація – процес переорієнтації людини на іншу тінь, далеку від сексуального задоволення, перетворення її на морально-соціальну поведінку. Крізь призму сублімації Фройд вбачаврозвиток релігії та культури. Культура – витіснення сексуальності. Фройд наголошує на антагонізмі : інстинктів та соц.життя. Психічна динаміка людини вивод. У 3 інстанціях: Я, ВОНО, НадЯ. Воно – це згусток інстинктів. Я – імпульсивне задоволення Воно, НадЯ – представник суспільства, авторитет зовнішнього у житті людини.

Фройд постійно мав справу із патологіями.Послідовники Фройда - Фромм та Юнг критикували його за перебільшення та неправ.трактування Комплексу ЕДІПА.( Не у секс.знач, а у соціальному). Вони уточнили вихідні положення психоаналізу, оновили їх і тому їхня концепція отримала назву неофрейдизму.

Карл Юнг висунув ТЕОРІЮ КОЛЕКТИВНО БЕЗСВІДОМОГО. Адольф Адлер впровадив комплекс неповноцінності.