103.Етичні погляди Канта.

Основа кантівської етики – РІЧ В СОБІ. Пізнаня речі як такої, якою вона є насправді, сама по собі.Людина у етиці канта постає як істота, що є спроможною діяти незалежно від чуттєвого сприйняття світу, а свобода – це здатність абстрагуватися.

У природі будь-яке явище обумовлене попередньою причиною. У свідомому світі людина започатковує ряд, почигнаючи з розуму.Людська воля є автономною, людина сама собі ставитьзакони розуму і свободи, визначає їх. Людина є жителем 2х світів: чуттєво сприймаючого(підпорядкув.природі) та інтелігібельного(умоглядного, що підпорядк.розуму,свободі) маємо дуалізм 2 світів, з яких людина не може вирватися.

Принцип 1(чуттєвого): ніяке явище не може бути причиною самого себе, воно завжди має причину іншого. Випливає з чогось. Принцип2( Свободи): розумна істота існує сама по собі, вона є ціллю, до неї не можна ставитись як до засобу для чогось іншого. Людина – річ сама по собі.

КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ – серцевин6а практ.філос.Канта. «Дій так, аби максима твоєї волі могла мати у той же час силу принципу – всезагального законодавства».Заклик не перетворювати істоту у засіб своїхегоїстичних цілей.Внутрішня передумова розуміння – інтуїція, сила, яка наштовхує і визначає ставлення до інших людей. «Є 2 речі, які мене все більше дивують, це: зоряне небо над головою і моральний закон в мені» , - Кант.Уся моральна теорія І.Канта грунтується на возвеличенні свободи людини. І.Кант шукає та вбачає свободу людини в її волі.

104. Гносеологічна концепція Канта. Розум і Розсудок.

Розробляючи проблеми гносеології, Кант відштовхувався від концепції "речей у собі". Процес людського пізнання, на його думку, починається з досвіду. Існує дві чисті форми чуттєвого наочного уявлення (чуттєвого досвіду): простір та час. Вони упорядковують відчуття, розміщуючи їх у просторі та часі, і є принципами апріорного знання. Суб'єкту проти­стоїть незалежна від нього об'єктивна реальність. Речі у собі, діючи на наші органи чуття, викликають відчуття, які не дають ніякого знання про речі як такі. Світ людини, вважає Кант, поділ.на світ речей, які є у нашій свідомості та світ явищ, який є поза свідомістю.

Кант висуває концепцію трьох сходинок пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку та розуму. Апріорні форми чуттєвості розміщують та упорядковують дані відчуттів у просторі та часі, в результаті чого виникають явища. Але самі по собі явища являють собою лише підготовчий матеріал і знань не дають. Щоб з цього матеріалу отримати знання, його необхідно осмислити. Це можна зробити за допомогою РОЗСУДКУ. Кант вважає, що існують два основні стовбури людського пізнання, що виростають із спільного коріння: чуттєвість, через яку предмети даються, та розсудок, за допомогою яко­го вони мисляться. Щодо змісту знання, розсудок є цілком залежним від чуттєвості. Кант визначає розсудок як здатність мислити предмет чуттє­вого споглядання і одночасно як здатність мислити його в певній незалежності від чуттєвих вражень. Поняття, які дає розсудок, можуть бути емпіричними, якщо в них містяться відчуття, викликані присутністю предмета, та чистими, якщо до них не приєднуються відчуття, що складають матерію знання.

В процесі пі­знання на рівні розсудку ми упорядковуємо чуттєві дані категоріями роз­судку, формулюючи закони науки. Головним стає специфіка пізнання самого суб'єкта. Рефлексія спрамована на саме мислення. Тобто, накільки спроможне саме мислення людини до пізнання, яке є конструюванням. Сам же предмет дослідж.потім стає наслідком.Цей висновок Кант кваліфікує як "Коперніканський переворот".

Третьою здатністю людського пізнання є РОЗУМ, який на відміну від чуттєвості та розсудку є здатністю опосередкованого пізнання, що безпосередньо не пов'язане з досвідом.Предметом розуму є результати діяльності розсудку. Подібно до того, як розсудок утворює категорії, розум утворює свої поняття — трансцендентальні ідеї. Ідеї розуму — це необхідні поняття, а розсудкові понятя слугують розумінню чуттєвого досвіду.