101 Філософська система ґ.В.Ф. Геґеля.

Одним з найважливіших спрямувань дослідницької діяльності Гегеля було створення "системи філософії", яка б охоплювала усю сукупність людських знань його епохи в систематизованому вигляді. Для нього дуже важливим було вирішення питання засад здійснюваної систематизації знань, а також питання розчленування створюваної системи. Так, першим варіантом було розчленування, що подано в "Феноменології Духа". А саме: Дух як система явищ людської свідомості, самоусвідомлення та пізнання; історія інтелектуального розвитку людства від примітивних форм чуттєвості до початку філософських знань; логіка — як система діалектичних категорій, фундамент, на якому виникає наукова філософія природи. Більш зрілий варіант розчленування Гегель подає в "Енциклопедії": 1. Логіка. 2. Філософія природи. 3. Філософія Духа. Характеристики окремих елементів системи і самої системи несли в собі діалектичний зміст розвитку (саморозвитку). Поняття "тотожність" пусте без протиставлення йому поняття "відмінність": розглядаючи якусь тотожність, ми одночасно фіксуємо і відмінність. Згідно з позицією Гегеля "істинною філософією є не філософія тотожності, а філософія, головним принципом якої є певна єдність протилежного, ця єдність завжди діяльна (рух, зіткнення), а тому під час вирізнення її протилежних моментів завжди тотожна сама із собою". Гегель вбачав можливість кількох варіантів розвитку системи філософського знання. А саме три члени філософського знання, якими Гегель вважає логіку, природу і дух, він з'єднує в таких порядках: 1. Логіка (як всезагальне) — природа (як одиничне) — дух (як особливе). 2. Природа (одиничне) — дух (особливе) — логіка (всезагальне). 3. Дух (особливе) — логічна ідея (всезагальне) — природа (одиничне). Абсолютна ідея Гегеля розглядається як всезагальне родове начало. Зі створених засад Гегель піддав критиці своїх попередників — Канта, Фіхте, Шеллінга. Позицію Канта він критикував за припущення "речі в собі", незалежної від мислення.

(до цього варто додати діалектику Гегеля, попереднє питання).

102. Суперечність між системою і методом у філософії Гегеля

Гегелівський діалектичний метод, таким чином, вступає в протиріччя з вимогою системи. Систему Гегель вважав досконалою, остаточною, вона не може розвиватись.А метод є діалектичним, постійно розвивається. Гегель розглядав свою систему як філософію, що вінчає собою розвиток всього людства, в якій досягнута абсолютна ідея; тим самим і історія ніби набувала завершення, і досягнутий нею рівень, тобто умови сучасної Гегелю Німеччини, оголошувались вищою точкою історичного руху людства. Тим самим, всі протиріччя дійсності вирішуються і досягається абсолютно істинний стан — якраз цього вимагає гегелівська система. Але це суперечить діалектичному методу. Метод вимагає перетворення існуючої дійсності, гегелівська система ж вимагає оправдання дійсності.

В роботі «Наука логіки» Гегель ставить завдання показати саморух поняття. Весь процес саморуху поняття здійснюється діалектичним шляхом. Заключена в кожному понятті «заперечність», яка і складає його обмеженність, однобічність, виявляється поштовхом до саморозвитку цього поняття. Гегель пропонує щаблі, сходини, по яких людина може підійматися, здобувати щоразу новий досвід,а, досягнувши вершини – осягне істину, подивиться на світ та себе з точки зору завершеної історії. Там, наверху, не буде протилежностей, буде досягнута тотожність мислення і буття. Поки поняття не досягне свого вищого пункту — абсолютної ідеї, доти кожен із ступенів його розвитку дає тільки відносну, але не кінцеву, не повну істину.