66. Августинове тлумачення проблеми співвідношення волі людини і волі Бога: проблема божественної благодаті. Вчення про предисценацію.

Августин являє собою дуалістичне поєднання начал. Істина потрібна людині для досягнення бажань.Він критикує основні цінності та ідеї язичницької цивілізації. Він 9 років прослужив маніхейству( пост.боротьба добра і зла). Він казав, що церква не тільки запрошує, але й заставляє до добра.Також говорить про акт навернення, вибору самого себе і вибору себе як християнина. Головний у світі – Бог, далі – стосунки у світобудові людей і Бога.Увесь світ створений із протилежностей.Але головне у стосунках Бога і людини – гріх. Всі люди грішні перед ним. Гріх набуває антропологічного, космополітичного. Метафізичного значення. Згрішивши, людина занурюю у гріх весь світ. Для цього потрібна спокута Христа.Він вірить, як і Тертуліан, що Бог творить світ з нічого, відтворює та постійно поновлює його.( Тема Сповіді).

У гносеології він прагне відкинути скептицизм.Джерелом усіх вічних істин є Бог.Він є світлом, що освітлює душу людини. Душа – це творіння Бога, тому він заперечує її передіснування , але вона – вічна.Вона не руйнується, бо не склад.із простору і частин, вона існує у часі, має розум, пам'ять і волю. Воля вища за розум, а Віра – вища за волю.Волюнтаризм переростає у федеїзм – ставлення віри вище,ніж розум. Людина повинна полюбити і повірити у Бога, а потім - пізнавати. Августин вчив про пізнавальну силу любові.

Предисценація – визначення наперед. Одні люди визначені до спасіння, інші – до гибелі. Бог – джерело усіх благ, він сам – благо, і людина повинна усім завдячувати йому.Але кожна людина приречена на спасіння. Віра – це дар Божий, тому вона є несвобідною.

Августин Блаженний пристосував платонізм для роз­будови християнської теології. Через платонізм Августин почав переосмислювати маніхейську думку щодо боротьби добра і зла. Він вважав, що Бог – благий і досконалий, а зла, як такого – немає. Зло лише є відсутністю належного добра. Це ставлення тіла вище за душу, коли природа стає вищою від Бога. Якщо людина відокремлюється від Бога, то і вся природа відокремлюється від нього. Августин вважав, що джерелом добра в людях є благодать, яка сходить на людину, обрану Богом до спасіння. Він думав, що Ісус спокутував гріхи лише за меншість, обрану до спасіння.

67. Пізня патристика. Северин Боецій.

Пізня патристика. Видатним діячем та відомим філософом пізньої античності був Северин Боецій (480-524), який здійснив велику кількість перекладів із старогрецької мови на латину, що перетворилась у головну мову культури та освіченості. Найбільш цінною визнається його перекладацька та коментаторська діяльність в галузі логіки та гносеології. Боецій переклав та прокоментував твори Арістотеля. Він вперше поставив поняття універсалій, яке згодом розвивалось у схоластиці. Філософія Юоеція втішає і зцілює, при цьому оперує знаннями, мінливі речі не приносять серцю спокою. Зло обирає сама людина, це її акт волі, рефлексії через зіпсованість людської природи, гріховність. Боецій казав: «Предметом моєї філософії є не кількість твоєї бібліотеки, а стіни твоєї душі».

«Розрада від філософії» – найвагоміший твір написаний на порозі смерті у в'язниці -(образне сприйняття філософії). Філософія владна, ніколи не старіє, є завжди актуальною. Вона підіймається до небес, то опускається до людських розмірів. У творі Боецій алегорично уособлює філософію зі строгою владною жінкою, з величною поставою, красивим, та старим одягом, але вік та зріст цієї жінки важко визначити. Її справа спрямована на культуру, на підтримку сенсу життя, вимагає багато праці. І 1 руці – книги, у другій – скіпітер. Так і філософія – вона ніколи не старіє, завжди актуальна, вона універсальна. Вона знатна, уе видає її одяг, має давню історію.