48. Александр Македонський і перехід від класичної до елліністичної епохи. Зміна орієнтирів.

А. Макед. Започаткував елліністичний тип, його епоху.Його похід у 334-323рр.до н.е. призвів до радикального перевороту в елінському світі. Закінчилась класична епоха. У Греції падає значення полісів, а Македонізм розвивається.Він впровадив проект універсальної божественної монархії, що завдало удару по структурі полісного життя. У 4 ст. до н.е. розповсюджується космополітичний ідеал. Замість поняття громадянин запроваджується поняття підданий. Від людини не вимагають чеснот, а потреб,навичок. Правління надається функціонерам, людина займає нейтральну позицію. Новою реальністю і об'єктом дослідження філософів став ІНДИВІД. З роз'єднанням людини і громадянина розділилась етика та політика. У старій класичній етиці – людина=громадянину і підпорядковувалась владі. Тепер і вперше у ЗХ філос.етика структурує людину як автономну, одиничну, окрему. Крах расистських упереджень щодо природніх відмінностей між греками і варварами. Вважали, що є люди – раби за природою. Александр спробував успішно асимілювати завойованих варварів і зрівняти їх із греками. Навчав людей мистецтву воювати.

Еллінські школи в античному мисленні сповідували цінності, які не підпорядковувались гр.культурі. Відбувається втрата глибини та чистоти гр.культури, асиміляція інших традицій, вірувань. Центр інтелектуальної культури переміщується із Афін в Александрію. (Евклід, Гіппократ, Архімед)

49. Філософські напрямки елліністичної епохи(епікуреїзм,стоїцизи, еклектизм)

Було багато напрямків та шкіл у еллінській філософії. Найпоширеніші – кінізм, стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм.

Епікуреїзм – отримав назву від імені свого засновника – Епікура. Він вважав, що усе життя проникнуте стражданнями і потрібно знайти засіб, щоб звільнитись від зла. Він хотів звільнити людей від страху перед смертю та невідомим. Непередбачуваність лякає людину.Мати Епікура виганяла духів із людей, він завжди відчував присутність зла серед людей, і казав, що ніяка віра не допоможе допомогти позбутись страху та врятуватись. Він не віизнавав духовну природу у будь-чому, був спадкоємцем атомістичної теорії Демокріта. Він закликав: «Живи непомітно!», вважав, що лише відокремившись від усього, людина досягне АТАРАКСИ(свободи).Скупість, розкута, багатство позбавляють людину доброчесності. Епікур був просвітником, вважав усіх людей рівними, пропагував стриманість та врівноваженість.Його віра – земна, і існує у корені природи.Політика, страх перед богами, смертю та загробним світом недозволяють досягнути атараксії.

Стоїцизм – найкривавіший напрямок у всій елліністичній філософії, що обіймає 7 століть(4 ст. до н.е. – 3 ст. н.е.). є рання стоя, середня та пізня. Слово стоя виник від законод.чинника, люди, народжені не в Афінах, навчались стоячи. Стоїцизм утверджує те, щолюдина повинна здобути незалежність від світу, звільнитись від бажань. Змінити щось у світі – неможливо! Філософ не мав повністю цуратись соціального життя,але мав бути позбавлений пристрастей, не показував свого скепсису до життя,не відкидав культуру, просвітництво, релігію. Бажання віднайти баланс між соціальним та природнім. Стоїки є зваженими, консервативними, незворушними(апатичними)Важливим є воля до знання і дотримання поглядів, які сповідуєш. Найактивніше розвив. У Греції та Римі на лат.основі. Найвизначнішим став НЕОСТОЇЦИЗМ,представники: Епіктет,Марк Аврелій, Секнека.