44. Психологія Арістотеля – вчення про три душі.

У людині Арістотель виділяє три різні душі — рос­линну (відповідає за споживання, ріст і розмноження), тваринну (відчуття, жадання), яка притаманна лише людям та тваринам, і розумну, яка властива тіль­ки людині. Розум людини є безсмертним, після її смерті він зливається із всесвітнім розумом.

Арістот. Стверджує, що є 5 видів відчуттів, з яких породжується фантазія та відчуття, які породжують пам'ять і досвід. Унаслідок відчуття виникає і апетит, бажання,а з нього виникає рух. Тобто, на базі відчуття людина урухомлюється.

Інтелект є найбільшою ознакою людського існування, людина здатна абстрагуватися від почуттів та покладатися на раціоналізм. У першу чергу людина повинна збагачувати свій інтелект, розум.

45. Етика Арістотеля

Етика належить до практичних наук і займається тим, що можна змінити.Усі вчинки людини прямують до 1 цілі. Але є 1 вища мета наших дій – це щастя. За Аріст.є 3 основні означення, що таке щастя: 1.Це задоволення, гнасолода, підпорядкування бажанням, але це рабське життя; 2. Це пошана, успіх, слава, та вони недовговічні, бо є зовнішнімим чинниками; 3. Це примноження багатств- найабсурдніша ціль життя. Щастя- це удосконалення самого мебе, людина-розум, внтелект – ось головне. Ми повинні керуватись розумом, а не відчуттями і ще привчити свої імпульси до автоматизму, стримувати себе. Реалістично А. оцін.є матеріальні блага. Мислитель повинен бути вільним від пристрастей, стриманим та поміркованим.

Серцевиною Арістотелевої етики є МЕЗОТЕС – ДОБРОЧЕСНІСТЬ – як середина міуж двома пороками. Мужність –серед. Між зухвалістю, відчайдушн.та боягузтвом. Щедрість – серед.між марнотратством та скупістю. Дотепність – серед.між похмурістю і блазеньством. Людина завжди повинна знаходити золоту середину між недостатком та надлишком.

46.Дві парадигми природи мист-ва: Платон і Арістотель. Вчення Аріфстотеля про катарсис

А. хотів класифікувати усе, що може охопити розум. У акторській грі на сцені(смерть, крадіжка, крадіжка) ми визнаємо дійсність, ми бачимо дійсність, життя, але під іншим кутом зору. Дійсність є безмежна, а художній твір має межі. Отже, все зайве ми розумом відкидаємо. Залишаємо головне. Мистецтво завжди обмежене. Так вважав Арістотель. Людина влаштована так, що пізнання приносить їй радість, задоволення. КАТАРСИС – це очищення душі за допомогою мистецтва. Для Платона ж , мист.твір був лиш МІМЕЗИСОМ – наслідуванням, копією. Аріст. Вважав, що мист-во є близьким до філософії, як і літ-ра.Мета поета і філософа говорити про те, що повинно трапитись, а не те, що є. Поезія є благородною та філософічною, позаяк трактує універсальне, а історія – минуле.

47. Вчення Арістотеля про Катарсис

Трагедія, як говорить Аристотель, очищає через страх і співчуття. Про це очищення, по-грецьки - катарсис, багато було висловлено жодних тлумачень, тому що сам філософ не розкрив у "Поетиці" його сутності.

Деякі теоретики, наприклад Лессінг, Гегель, розуміли катарсис у сенсі облагораживающего впливу трагедії на глядачів. Інші, наприклад Бернайс, висунули інше тлумачення і вважали, що трагедія збуджує афекти в душах глядачів, але врешті-решт призводить до розрядки їх і цим приносить насолоду.

Треба думати, що під катарсисом Аристотель розумів виховує, трагедії на глядачів. Він надає великого значення думкам, які поет хоче виразити трагедії. На його думку, ці думки повинні бути виражені через героїв. Аристотель розуміє, яке велике значення має відношення автора до зображуваних ним людей і подій.

"Захоплюючий за все ті поети, які переживають почуття того ж характеру. Хвилює той, хто сам хвилюється, і викликає гнів, хто дійсно сердиться "(гл. 17). Арістотель відзначав виховне та очисне значення музики, завдяки якій люди отримують полегшення і очищаються від афектів, переживаючи при цьому «нешкідливу радість»

За вченням Аристотеля, трагедія «за допомогою співчуття і страху виробляє катарсис подібних (тобто співчуття, страху і споріднених їм) афектів». Тлумачення цих слів представляє значні труднощі, так як Арістотель не пояснює, як він розуміє це «очищення», а грецьке вираз «катарсис афектів» має двоякий сенс і може позначати: 1) очищення афектів від будь-якої скверни, 2) очищення душі від афектів, [тимчасове] звільнення від них.

Катарсис після Аристотеля ніколи не аналізувався в контексті діалогу, навіть філософами діалогістів і Бахтіним