34. Еллінська класика - тематика класичної грецької філософії

Вище вже говорилося про те, що межею між двома епохами філософствування служить "сократовский поворот", що зосереджує свідомість на проблемах людини. Але було б помилкою думати, що космогонічній проблематиці тепер взагалі не залишається місця. Вона зберігає значення однієї з ключових тим мислення і не втратить його аж до кінця античної історії. Проте радикально міняється ракурс розгляду космогонічної і в цілому онтологічної проблематики. Класичне мислення зайняте осмисленням буття виключно для того, щоб зробити висновок про людину. Тільки у зв'язаності з людиною і його проблемами отримує право на існування питання про всесвіт і сущому як такому. Питання про людину стає первинним, початковим; питання про світопорядок - вторинним і похідним, таким, що мусить прояснити питання про людину. Як два століття опісля сказав мислитель вже інший, елліністичної епохи: "Ми взагалі не мали б нужди думати про світ, якби він не був джерелом людських страхів".

35. Друга навігація Платона та її наслідки для античної філософії.

Друга навігація – спосіб мореплавства за допомогою веслування

36. Вчення Платона про ідеї

Платон розвинув і систематизував погляди Сократа. Платона характеризує пізнавальна воля до умоосяжної простоти, виявлення сутності за множинністю єдиного. Примат загального перед конкретним. Душа вища за тіло. Ідея, за матерію. Як і його вчитель, він поділяв суще на світ вічних неру­хомих, неділимих, тотожних собі ідей і на світ мінливих, подільних чуттєвих речей. Це і є 2 навігацією Платона.Своєрідне відкриття метафізики – надчуттєвого пізнання світу, який не має матеріального характеру.

Щоб пояснити, що річ красива, філософ вдавався до фізичних пояснень(смак, колір, фігура).Ідея краси визначає, що є гарним, а що – потворним. Будь-яка річ фізичного світу має свою причину, вона є вищою і останньою. 2 Навігація призводить до 2х планів буття: феноменального та духовного(інтелектуального, раціонального).

Ідея – це певна ідеальна сутність, що і снує у метафізичному просторі. Ідея у кінцевому підсумку утворює перманентну модель кожної речі. Світ речей існує лише тому, що існує світ ідей, бо вони мали праречі. Місце, де знаходяться ідей Платон називає – ГІПЕРУРАНІЄЮ, наднебессям. Ідея постає у 3 аспектах: першопричина, зразок, ціль.Усі ці ідеї пребувають в ієрархічному взаємозв'язку.

Існує піраміда ідей: 1. Ідей, вищі за категорію життя: блага, істини, краси, справедливості; 2. Ідеї фізичних явищ і процесів: спокій, рух, звук, колір, вогонь; 3. Ідеї, що існують для окремих розрядів істот: людина, тварина; 4. Ідеї для предметів, створених людським ремеслом: стіл, вікно, картина; 5. Ідеї відношень – Рівності.

За Платоном, ідеї є праобразом речей. Процес пізнання речей він зводить до пригадування. Людська душа, на його думку, є безсмертною. До втілен­ня в людину вона жила у світі ідей, безпосередньо спогля­дала ідеї. Втілена в людину, душа через відчуття сприймає речі,які нагадують їй ідеї. Тому пізнання зводиться до пригадування. Завдяки такій інтерпретації пізнання Платон подолав релятивізм і суб'єктивізм софістів. Ідеї (добра, істини, пре­красного тощо) у всіх людей однакові, оскільки живить їх одне джерело — світ вічних ідей.