20. Соціальні та соціально-психологічні проблеми безробітних. Які б міри допомоги населенню Ви б використовували?

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Люди, які не мають роботи (почасти й ті, хто працює але не отримує зарплату), важко переживають свою непотрібність, нездатність забезпечити сім'ю. Психологічний стан при безробіттю рідко виражається в конструктивних реакціях більше того, частина виникають псіхосамотіческіе наслідки, тобто захворювання органів і систем організму. Захворювання шлунково-кишкового тракту провокується не тільки постійним першого напругою, а й погіршенням харчування. Нерідкі депресії, які змінюються спалахами неконтрольованої агресії. За закордонним дослідженням, безробіття прямо пов'язана з підвищенням рівня самогубств. Зростання алкогольної залежності веде до зниження фізичного та психічного здоров'я, що в свою чергу, знижує шанси на набуття нової роботи.

За досить короткий термін, що втратив роботу людина може перетворитися на декаліссірованную особистість: опустилася, які спилися, що втратила соціальні зв'язки

Розвиток особистості в умовах безробіття характеризується суттєвим порушенням психоемоційної та вольової сфери; тим часом, інтелектуальні, комунікативні властивості та властивості міжособистісної взаємодії потерпають значно менше.

В умовах безробіття суттєво погіршуються показники у більшості опитаних, що свідчить про особливості деградації особистісної сфери людини в екстремальних умовах.

Актуальною стає необхідність вироблення ефективних психологічних програм-тренінгів з корекції хибних настановлень, стереотипів поведінки безробітних. Ефективними можуть бути програми усвідомлення i розвитку здібностей дитини, що обумовлюють її пристосування до будь-якої соціальної ситуації

Основні напрями поліпшення соціального захисту безробітних. Кабінету Міністрів та місцевим органам влади:

* забезпечити істотне збільшення масштабів надання населенню (не тільки безробітним, а й тим, хто звертається до центрів зайнятості ще до втрати роботи) профорієнтаційних та консультаційних послуг;

* розширити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних на замовлення роботодавців під конкретні робочі місця;

* забезпечити поширення громадських робіт у соціальній сфері;

* істотно збільшити масштаби надання допомоги на відкриття власної справи шляхом організації попередньої підготовки та дальшого супроводу, надання консультаційних послуг у перші роки самостійної діяльності;

* використовувати сучасні методи інформування працедавців щодо пропозиції робочої сили, а населення - щодо попиту на неї.

22. Джерела порушень комунікації в сім ї.

Головні проблеми порушення міжособистісної комунікації

Розвиток сім’ї як малої соціальної групи залежить від способів розв’язання проблем внутрішньогрупової комунікації, тобто – особливостей спілкування між членами сім’ї, способів вирішення конфліктів, умов міжгрупової взаємодії як вибудови відносин з соціальним оточенням тощо. Міжособистісна комунікація у сім’ї має на меті обмін інформацією, узгодження зусиль і виконання ролей у спільній діяльності, встановлення та розвиток міжособистісних відносин. До основних проблем, що найчастіше обговорюються батьками і дітьми, належать: майбутня професія дитини; її стосунки з друзями, однолітками; шкідливість тютюнопаління й вживання алкоголю, наркотиків; здорове харчування; релігія; сутність щастя тощо.

Розрізняють такі рівні психологічного здоров’я сім’ї, яких розвивається між комунікаційне спілкування:

· норма, що умовно визначається ступенем розвитку індивідуальних і групових процесів, у межах яких, з одного боку, спостерігаються узгодженість і задоволення потреб членів сім’ї, а з іншого боку — їх соціальна (внутрішньосімейна) активність;

· відхилення від норми, що характеризується перевагою індивідуальних процесів над соціальними (внутрішньосімейними), частковою узгодженістю дій членів сім’ї;

· відсутність психологічного здоров’я сім’ї (психологічне нездоров’я), що полягає в її нездатності самостійно коригувати дезорганізуючі дії її членів, переважанні внутрішньо сімейного дискомфорту і практично повній автономності дій членів сім’ї щодо задоволення суто індивідуальних потреб.

Психологічно здоровій сім’ї притаманні такі властивості: гуманність (турбота й увага до людини як найвищої сімейної цінності), гармонійність (високий рівень сумісності членів сім’ї), життєздатність (стійкість проти впливу зовнішніх дестабілізуючих факторів) та ін.

Комунікативна функція задовольняє потребу членів сім'ї у спілкуванні. Від характеру внутрісімейного спілкування, морально-психологічного клімату сім'ї залежить моральне і психічне здоров'я людини, її емоційна культура.

До показників, за якими оцінюють психологічне здоров’я сім’ї, належать:

· подібність сімейних цінностей, ціннісно-орієнтаційна єдність;

· функціонально-рольова узгодженість;

· соціально-рольова адекватність, або міра здійснення очікувань членів сім’ї стосовно один одного, відсутність конфліктів між роллю й особистістю;

· адаптивність, або міра пристосування до соціально-психологічного клімату сім’ї після перебування в іншому середовищі, особливо кризовому, прагнення зберегти комфортні емоційні сімейні стосунки;

· емоційна задоволеність шлюбом, сімейними стосунками;

· спрямованість на сімейне довголіття, усвідомлене прагнення до нових (найближчих і перспективних) сімейних цілей.

Таким чином, психологічно здорова сім’я (така, що успішно функціонує), створює умови для реалізації потенціалу кожного її члена, оптимальну модель для оволодіння соціальними навичками, що може бути перенесена в зовнішнє середовище. Межі між підсистемами в такій сім’ї досить прозорі для забезпечення спілкування між підсистемами і із зовнішнім середовищем і досить недоторканні для підтримки їх автономності; сім’я з повагою ставиться до правил, що визначають відносини між підсистемами і внутрішні процеси в кожній з них[2, c. 73-74].

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що нагально постала проблема формування концептуально нової національної політики щодо сім’ї як цілісної системи заходів, які мають бути спрямовані на розв’язання таких завдань:

· сприяння трансформації сім’ї відповідно до інтересів і потреб сучасного суспільного розвитку;

· еволюційне становлення нового типу сім’ї та її розвиток як суспільно необхідної інституції з принципово новою структурою зв’язків з соціальним макросоціумом;

· формування демократичного соціального середовища сприяння сім’ї у виконанні її функцій, насамперед виховної, в усіх сферах суспільного життя.

Серед причин виникнення конфлікту у родині можна виділити наступні: заборона щось робити, крик або фізичне покарання дитини батьками, сварки між батьками. Але виникають певні розбіжності між результатами груп. Зокрема, діти зі стабільних сімей часто ображаються на батьків, що вони їх "не бачать" і "не чують". А діти із дискантних сімей таку причину не зазначають. Діти з дискантних сімей найбільше пишаються тими родичами, які залишилися вдома (80%), але обняти і поцілувати бажали б того, хто зараз за кордоном (маму). Це свідчить про дефіцит прояву позитивних почуттів, як по відношенню до іншої особи (до батьків), так і по відношенню до себе (відчути ніжність, лагідність, любов матері чи батька), тобто відчути себе цінним для значущих дорослих. Опитані зі стабільних сімей пишаються всіма своїми родичами.

Більше половини дітей вказує на те, що їх повністю, стовідсотково не знає ніхто. І лише 20% підлітків з дискантних сімей називає маму, а 58,3% підлітків зі стабільних сімей батьків. Можна припустити, що на виникнення таких результатів по впливали кількість та якість спілкування між батьками і дітьми.

Діти із задоволенням проводять дозвілля з батьками, але підлітки з стабільних сімей намагаються знайти в цьому якусь вигоду для себе (наприклад, грошову). Майже всі опитувані вважають, що між батьками і дітьми має бути стовідсоткова довіра, хоча насправді її дуже мало у батьківсько-дитячих стосунках даних сімей. Найбільш високий рівень довіри діти відчувають до матері.