58. Яким чином, на Вашу думку, екстенсивні методи ведення господарства в срср у 1960-1980 рр. Впливали на стан української науки?

Екстенсивний шлях розвитку  — спосіб збільшення обсягів виробництва шляхом кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва при незмінному рівні технічної основи виробництва.

Реформа в сільському господарстві передбачала:

1)Підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;

2)Встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції. За здану понад план продукцію встановлювалась надбавка 50% закупівельної ціни;

3)Перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства;

4)Заходи, що сприятимуть розвитку соціальної сфери села.

Однак, істотних змін в господарстві не відбулося- реформа лише дещо «оновила» колгоспну систему. Зміни не призвели до ліквідації відставання виробництва сільськогосподарської продукці, створення достатку продовольства і сировини для промисловості. У 1960—1985 рр. капіталовкладення у сільське госпо¬дарство республіки зросло більш як у 3 рази, а валовий збір його продукції — лише в 1,6.

А витрати на НДДКР (науково-дослідницькі відкриття та конструкторські розробки) становили на 1990р. 5,0% національного доходу і 3,5% ВНП. За ці показниками СРСР перевершував розвинені країни з ринковою економікою.

Особливості науки УРСР цього періоду:

1. Зростання кількості науковців;

2. Виникнення нових галузей науки: напівпровідників, високомолекулярних сполук, фізика низьких температур, плазми, космонавтика;

3. Створення нових матеріалів

4. Селекція нових сортів пшениці, цукрових буряків, кукурудзи

5. Академія науки УРСР – центр наукових досліджень, президент АН – Б.Патон

Висновок: на мою думку, екстенсивні методи ведення господарства в СРСР на цьому проміжку часу впливали на розвиток української науки негативно. Велика кількість капіталу була вкладена в с\г, а очікуючого результату це не принесло. Досягнення в науці ж були значними, хоча і відставала від розвинених країн Заходу. Тобто, більше фінансування науки дало б можливість більшого розвитку, а , отже, і положення на міжнародній арені було б значнішим.

59.Культура й духовне життя України в 1970-1980-х рр.

У роки «застою» культура України розвивалася під впливом тоталітарного режиму. Провідним науковим центром України в ці роки була Академія наук України на чолі з Б. Патоном. З’явилися роботи істориків М. Брайчевського про походження Русі, виникнення Києва, Ю. Бадзьо про походження російського, українського і білоруського народів. Вийшли у світ такі багатотомні видання, як «Історія Української РСР», «Історія української літератури», Українська радянська енциклопедія історії України. Розвивалася українська література: видавалися твори М. Стельмаха, П. Загребельного,І. Білика, Ю. Мушкетика, Д. Павличка, І. Драча, Б. Олійника, Л. Костенко. У цей період зародився новий напрямок у кіномистецтві – «поетичне кіно». Найбільший успіх мав фільм «Тіні забутих предків» режисера С. Параджанова, а також кінофільми Ю. Ільєнка, К.Муратової, І. Миколайчука, Л. Бикова стали гордістю українського кінематографи. Позитивні зміни відбулися в розвитку театрального мистецтва. Прославили Україну своїми виступами академічні драматичні театри імені Івана Франка в Києві, імені Т. /Шевченка в Харкові, імені М. Заньковецької у Львові. Славу українському театру принесли Н. Ужвій, Д. Гнатюк, А. Солов’яненко, Б. Ступка, А. Роговцева, В. Дольський та інші талановиті актори.В образотворчому мистецтві провідними стали теми вітчизняної історії, творчої праці народу. В Україні працювали такі художники, як Т. Яблонська, О. Заливаха, А. Горська, скульптор і живописець І. Гончар. Зміни в системі освіти посилили процес русифікації. Продовжувала діяти інструкція Міністерства освіти УРСР про вивчення української мови за згодою батьків. Зменшувалася кількість україномовних шкіл, особливо в Криму, Донецькій, Луганській, Дніпровській, Харківській областях.

Реформа загальноосвітньої школи 1984р. сприяла процесу ідеологізації та русифікації в Україні. Рівень знань та інтелектуальний розвиток учнів і студентів загалом перевищували показники розвинених країн Заходу. Держава продовжувала суворо контролювати навчально-виховний процес і домагалася необхідної ідейної спрямованості. Ідеологізація негативно вплинула на рівень викладання гуманітарних дисциплін.Незважаючи на плідну діяльність педагогів-новаторів (В.Сухомлинського, В. Шаталова, М. Щетиніна), процес навчання і виховання був уніфікований. Творчий розвиток особистості обмежувався.

На початку 1970-х рр. після цькування О. Гончарова за роман «Собор» починається відкритий перехід до «закручування гайок» в ідеологічній і культурній сферах. Ідеологічного розмаху в Україні зазнали твори М. Вінграновського, В. Шевчука, Ю. Щербака, Р. Андріяшка, В. Дрозда, В. Маняка, І. Чендая та інших літераторів. «Незручних» письменників виключали зі Спілки письменників України. В. Некрасова вислали за кордон. Затягувалося видання творів Л. Костенко «Княжа гора», «Маруся Чурай» та творів інших письменників. Процеси, що відбувалися в 1970-1980-ті рр. в культурному і духовному житті, мали суперечливий характер. З одного боку, відбувається бурхливий розвиток науки, виникають нові напрямки в кіномистецтві, стають широко відомими імена театральних діячів, письменників, поетів, а з іншого боку, посилюється процес русифікації, наступ на права республіки.