Види культури
Крім основних форм культури виділяють також різні її види. Серед безлічі класифікацій можна зупинитися на тій, яка спирається на поняття суб'єкта-носія культури, як найбільш узагальненої і універсальної. Застосовуючи все, що ми вже знаємо про це поняття, отримуємо такий розподіл видів культури:
культура суспільства,
культура колективу (організації),
культура особистості.
Жоден з видів культури не зводиться до двох інших ані в сумі, ані по окремості.
І потрібно зазначити, що будь-яка класифікація форм і видів культури, певною мірою, відносна, і в реальній діяльності вони переплітаються, взаємопов'язані між собою. Складність соціокультурної реальності обумовлюється також історичною мінливістю (варіативністю) всіх її істотних характеристик. Тому теоретичні поняття суб'єкта, видів і форм культури потребують подальшого тлумачення за допомогою конкретного історичного матеріалу.
Культура суспільства
Так, культура суспільства - це об'єктивна цілісність культурної творчості, структура і закономірності якої не залежать від діяльності окремих колективів або особистостей, первинних по відношенню до них.
Культура колективу
Складається як результат накопичення досвіду, традицій спільної діяльності групи людей, об'єднаної однією метою.
Культура особистості
Визначається не тільки мірою засвоєння суспільної і колективної культури, але і суб'єктивністю, унікальним характером кожного конкретного «Я».
????
Типологізація суспільств — це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших.
У науковій літературі можна зустріти найрізноманітніші критерії та підходи до типологізації суспільств.
Якщо за основу типологізації брати критерій чисельності рівнів управління і ступінь соціальної диференціації, то суспільства можна поділити на прості та складні. У простих суспільствах немає правителів і підкорених, багатих і бідних, класів та держави. Для них характерна родоплемінна організація суспільства. У складних суспільствах існує соціальне розшарування, поділ на тих, що управляють, і тих, ким управляють.
За способами здобуття засобів до існування суспільства поділяють на такі чотири типи: суспільство мисливців і збирачів, скотарське суспільство, аграрне суспільство та традиційні держави або цивілізації [2, с. 34].
Якщо за основний критерій взяти наявність писемності, то суспільство можна поділити на писемні та дописемні. Писемне суспільство — суспільство, де люди володіють абеткою та фіксацією звуку у матеріальних носіях: клинописних таблицях, книгах, газетах, комп'ютерах. Відповідно, дописемне суспільство — суспільство, де люди вміють розмовляти, але не володіють знаковою системою фіксації мови.
Згідно марксистської типологізації основними критеріями поділу суспільств є спосіб виробництва та форма власності. На думку К. Маркса, суспільство у своєму розвитку пройшло чотири формації — первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну та капіталістичну. А в майбутньому його мала чекати п'ята формація — комуністична.
Беручи за основу ціннісні критерії, виділяють наступні типи суспільств: традиційне; суспільство, кероване зсередини; суспільство, кероване ззовні.
У традиційному суспільстві індивіди керуються традиційними цінностями. Такі особливості характеризують доіндустріальне суспільство.
У суспільстві, керованому зсередини, поведінку індивідів визначають особисті цінності, що активізує індивідуальність, посилює вибір, самостійність рішень. В ньому відсутні чіткі моральні норми. Це індустріальне суспільство.
Індивід у суспільстві, керованому ззовні, спрямовує та оцінює свою діяльність, орієнтуючись на оцінки колег, друзів, сусідів, громадську думку. Для досягнення успіху індивід повинен враховувати зовнішні обставини, пристосовуватися до них. Це постіндустріальне суспільство.
За політичними режимами суспільства поділяють на демократичні, авторитарні, тоталітарні.
За панівною релігією суспільства можна поділити на християнські та мусульманські.
Стратифікацію можна визначити як структуровані нерівності між різними групуваннями людей. Стратифікацію можна уявити як геологічне нашарування різних скельних порід земної поверхні. В такому разі сучасне суспільство можна розглядати як ієрархію "пропорцій" — з привілейованими нагорі й знедоленими внизу.
Розшароване, багаторівневе суспільство в даному випадку можна порівняти з геологічними нашаруваннями ґрунту або різнокольоровими пластами кондитерського виробу. Проте порівняно з простим нашаруванням соціальна стратифікація має принаймні дві суттєві особливості:
• по-перше, стратифікація являє собою рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей розвитку);
• по-друге, верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів суспільства, що до них належать, аніж нижчі.
Те саме можна сказати і відносно інших верств, якщо їх розглядати послідовно зверху вниз. Однак у сучасних розвинутих суспільствах цей порядок порушується. Нижчі верстви в кількісному відношенні поступаються так званому "середньому класу".
Спроби пояснити механізм соціального розшарування привели до появи трьох взаємопов'язаних підходів до аналізу соціальної стратифікації.
Отже, соціальна стратифікація — необхідне, неминуче і універсальне явище, пов'язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей.
Історичні типи стратифікації.
В історії людства технологічний прогрес спочатку збільшує, а потім зменшує ступінь соціальної стратифікації. Більша нерівність функціонально значима для аграрних суспільств, а індустріальні суспільства отримають користь з більш рівних умов. Цю історичну тенденцію виявив Нобелівський лауреат, економіст Саймон Кузнєц (1955). Втім, з усіх націй із високим рівнем доходів США вирізняються найбільшою економічною нерівністю. При цьому, деякі сучасні вчені стверджують, що в постіндустріальну еру економічна поляризація дещо посилиться.
Британський соціолог Ентоні Гіденс виділив чотири історичні типи стратифікації: рабство, касти, стани та класи. Перші три характерні для традиційних, а класи – для сучасних суспільств. Рабство являє собою форму закріпачення людей, яка межує з повним безправ’ям і крайнім ступенем нерівності. Іноді одна людина є власністю іншої і позбавлена прав і свобод. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури.
Каста – це соціальна група, членством в якій людина завдячує виключно своїм народженням. Касти характерні для Індії та пов’язані з індуїзмом (вчення про переселення душ). Система каст (варн – від санскрит, «колір») складається з чотирьох категорій: брахмани, кшатрії, вайш’я і шудри. Але кожна з них складається із сотен субкастових груп (джаті).
Стан – це соціальна група, яка володіє закріпленими звичаєм або юридичним законом правами й обов’язками, які передаються у спадок. Стани властиві європейському феодалізму. До першого (найвищого) стану належали аристократи; до другого – духовенство; до третього – вільні селяни, чиновники не дворяни, міщани – купці й ремісники.
Клас – це велика група людей, які мають подібний соціальний статус у системі стратифікації та вирізняються певними культурними особливостями стилю життя і світосприйняття. Іншими словами, класи являють собою статусні групи – сукупність індивідів, що мають однаковий статус, позитивно чи негативно оцінюються з огляду на авторитет і престиж, дотримуються певного стилю життя. Класова система являє собою соціальну стратифікацію, засновану як на походженні людини, та і на її індивідуальних досягненнях.
Сучасні розвинуті суспільства рухаються до меритократії (від англ. «заслуга») – соціальної стратифікації, заснованої на особистих заслугах.
Водночас Курт Воннегут застерігає, що рівність, приваблива сама по собі, може бути небезпечною. Свою розповідь «Гаррісон Бержерон» (1961), яка являє собою уявний звіт про майбутнє США, коли соціальна нерівність зникне, він розпочинає такими словами: «Йшов 2081 рік, і всі люди нарешті стали рівними. Не лише перед Богом і законом. Вони стали рівними у всіх відношеннях. Ніхто не був розумнішим за інших. Ніхто не виглядав краще іншого. Ніхто не був сильніше або спритніше інших. Рівність походила з 211-ї, 212-ї, 213-ї поправок до Конституції і підтримувалася завдяки постійній пильності агентів Генерального Зрівнювача». Отже, рівність небажана, коли вона нав’язується лише за допомогою репресивних заходів, спрямованих на досягнення одноманітності.