27.Принципи організації державної влади і місцевого самоврядування за конституціями.

Форма правління, що існує у конкретній державі, залежить від організації верховної державної влади, точніше, від визначення правового становища глави держави. Розбіжності між двома основними формами правління, що властиві зарубіжним країнам, -монархією і республікою - визначаються тим, хто стоїть на чолі держави, - монархом або президентом.

Монархія як форма правління характеризується тим, що влада глави держави (монарха) не вважається похідною від будь-якої іншої влади, органу чи виборців. Монарх править за власним правом спорідненості чи спадщини, юридично безстроково і не несе відповідальності. Він передає у спадок не тільки свій пост, а й особливий титул (короля, імператора, царя, тощо) і формально вважається осередком усієї державної влади країни. Дуалістична монархія характеризується подвійністю (дуалізм) влади наслідного монарха і виборного представницького органу-парламенту.

Республіка - це така форма правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціональною представницькою установою. Теоретично президентська республіка будується за принципом жорсткого поділу влади. У конституціях відповідних країн існує чітке розмежування компетенції між вищими органами законо¬давчої, виконавчої та судової влади. Вищі органи влади не тільки структурно відокремлені, а й мають значну самостійність щодо один одного.

Парламентарна республіка. За такої форми правління на чолі держави стоїть виборна посадова особа. Уряд формується і діє за умови, що має підтримку, тобто довіру нижньої палати парламенту (або обох його палат). Президент у парламентарній республіці є носієм офіційної політичної доктрини і не є активним керівником держави.

Органи місцевого самоврядування є органами державного управління, статус яких регулюється державою. За даною теорією, місцеве самоврядування - це особлива організація державної влади на місцях, яка заснована на виборних началах.

Однак, на відміну від центрального державного управління, місцеве самоврядування здійснюється не урядовими чиновниками, а особами, які представляють інтереси місцевих спільнот. На сучасному етапі у різних країнах функціонування органів місцевого самоврядування є основою демократичного державного режиму та засобом реалізації громадянами певної адміністративно-територіальної одиниці права на самовизначення. Існування органів місцевого самоврядування пов'язане з необхідністю розумної децентралізації влади, тому що надання громадянам права самостійно вирішувати свої проблеми безпосередньо впливає на ефективність процесу реалізації публічної влади взагалі на всій території країни.

28.Втілення ідеї державного суверенітету.

Конституціоналізм як багатоаспектне явище знаходить вияв у конституційній теорії, в суспільно-політичному русі за її реалізацію і в конституційній практиці.

Одним з найбільш загальних конституційних принципів (прин­ципів конституції) є принцип суверенітету. Поняття суверенітету відоме конституційній теорії і практиці всіх країн, хоч існують різні і досить да­лекі від його традиційного тлумачення. Звичайно принцип суверенітету асоціюється з визначенням самого сенсу державності. Це зумовлює його, по суті, універсальне політико-правове значення.

З проблемою суверенітету завжди було пов'язане визначення най­важливіших характеристик конституційного права, зокрема з'ясування питання про носія влади в державі та про межі її здійснення. Визнаною є точка зору, за якою серед усіх відповідних принципів принцип суве­ренітету є найбільш «політичним» за своїм характером. Це пояснюється не тільки особливостями його юридичного змісту, а й тим значенням, яке він відіграє у процесі здійснення внутрішньої і зовнішньої політики дер­жави. До того ж за своїм походженням суверенітет історично являв політичну ідею, яка лише з часом набула юридичного значення.

Поняття суверенітету вперше сформулював Жан Боден (XVI ст.), який запропонував засновану на принципі суверенітету концепцію держав­ної влади.

Суверенітет трактується як верховенство держави на своїй території і неза­лежність у міжнародних відносинах. Верховенство держави означає дію в ме­жах її території тільки однієї публічної влади, яка визначає повноваження усіх державних органів і посадових осіб, а також підлеглість цій владі всьо­го населення території. Незалежність держави в міжнародних відносинах — це її непідпорядкованість будь-якій зовнішній владі, владі інших держав.

У «Декларації про державний суверенітет України» зазначається, що державний суверенітет — це верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

У ст. 2 зазначається, що суверенітет України поширюється на всю її територію. Конституцією проголошується суверенітет держави у повному обсязі: як внутрішній суверенітет, так і зовнішній, тобто суверенітет щодо інших держав.

Демократизм держави і державного ладу виявляється насамперед у визнанні нею народу носієм суверенітету, у поєднанні безпосереднього народовладдя із здійсненням влади народом через органи державної влади та місцевого самоврядування в демократичних принципах організації і здійснення державної влади.

Прояви зовнішнього суверенітету: Держава є національною за своїм походженням, оскільки її утворення відбувалось на основі здійснення українською нацією, усім українським народом права на самовизначення.