28.Спеціалізація і комплексний розвиток економічних районів та методи їх оцінки

Серед галузей господарської діяльності, що формують комплекс економічного району, головна роль належить галузям спеціалізації, які визначають господарський напрямок району і основні риси територіальних відмінностей між районами. Більшість вчених вважає, що спеціалізацію економічних районів найповніше характеризують показниками територіального зосередження або локалізації виробництва в їх межах. Друга точка зору вчених зводиться до переконання, що спеціалізація території визначається показниками обсягу міжрайонного обміну продукцією. Невдалими були спроби об'єднати показники територіального зосередження виробництва з показниками міжрайонного товарообміну і знайти усереднений синтетичний показник.Зважаючи на наведене вище, вивчення спеціалізації економічних районів є одним із головних завдань наукового аналізу їх господарсько-виробничих комплексів. Основою спеціалізації господарської діяльності району виступає об'єктивний процес територіального поділу праці, який проявляється в закріпленні певних галузей виробництва за територіями. Територіальні відмінності у виробництві, які склалися між районами на основі врахування природних умов і ресурсів, соціально-економічних факторів, істотно впливають на виробничу спеціалізацію галузей. Враховуючи позитивні і негативні сторони у виробничій діяльності в районах, є можливості виявити найбільш ефективні напрями територіальної спеціалізації, яка формується у тісному зв'язку з принципами розміщення продуктивних піл на певних етапах розвитку їх територіальної організації.

Практика доводить, що процес територіального поділу праці і спеціалізації економічних районів необхідно чітко розмежувати на поняття: «територіальна спеціалізація» і «внутрігалузева спеціалізація». Ці два поняття виступають як самостійні процеси суспільного поділу праці.

Територіальна спеціалізація перш за все вказує на виробничий напрямок господарської діяльності різних економічних районів країни. Виробничий напрямок кожного з економічних районів формується залежно від масштабів територіального поділу праці та факторів, що впливають на розміщення окремих галузей.

Внутрігалузева спеціалізація пов'язана з деталізацією виробничого процесу (виділення самостійних виробництв всередині галузі, підвищення рівня детальної і технологічної спеціалізації виробництва), що створює певний економічний ефект у розвитку самої галузі.

Для визначення рівня спеціалізації виробництва в районі використовуються показники:

- коефіцієнт локалізації або концентрації даного виробництва в районі;

- коефіцієнт виробництва продукції галузі на душу населення;

Ефективній спеціалізації сприяє кооперація, яка органічно пов'язана з розвитком спеціалізації виробництва. Головна умова кооперування - широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв. Залежно від виду спеціалізації розрізняють предметне, подетальне і технологічне кооперування. Воно, як і спеціалізація, сприяє поліпшенню використання потужностей і виробничого персоналу на одних підприємствах і ліквідації проблем на інших.

Найбільш широке кооперування представлене в легкій, харчовій, деревообробній промисловості, машинобудуванні. Рівень кооперації визначається такими показниками:

- часткою комплектуючих і напівфабрикатів, одержаних за кооперативними поставками в загальному обсязі продукції, що виготовляється в районі;

- кількістю підприємств, що кооперуються з певними підприємствами інших районів;

- загальним обсягом, вартістю і середнім радіусом перевезень деталей вузлів, напівфабрикатів, що отримуються в порядку кооперації.

Коефіцієнт міжрайонної товарності характеризує перш за все роль будь-якої галузі у міжрайонному товарообміні. Тому цей показник доцільно використовувати для оцінки значення різних галузей у розвитку міжрайонних і міждержавних виробничо-територіальних зв'язків. Виробничу спеціалізацію районів можна виявити лише на основі аналізу складу і структури випуску продукції окремими галузями, оскільки їх роль у виробництві є визначальною у процесі формування напрямів розвитку господарства відповідних територій. Що стосується внутрірайонного товарообміну, то він лише частково характеризує спеціалізацію господарського комплексу і може використовуватись як додатковий показник при оцінці виробничої спеціалізації районів.

За допомогою різних показників практика і досвід аналізу спеціалізації економічних районів дає можливість зробити певні висновки про те, що оцінювати цей процес доцільно на основі таких критеріїв:

- роль галузі району у міжрайонному поділі праці;

- товарність продукції і її роль у міжрайонному і внутрірайонному споживанні;

- роль галузі у виробництві даної продукції в районі.

Як бачимо, економічна ефективність спеціалізації регіонів оцінюється за певними критеріями. Головним має бути критерій економії сукупної суспільної праці і максимального підвищення її продуктивності.

Як видно із наведеного, основними показниками є економія капіталовкладень, скорочення строків окупності і будівництва. В процесі аналізу і розрахунків ефективності спеціалізації районів використовують систему додаткових показників, до яких належать:

- собівартість виробленої продукції;

- питомі капіталовкладення на одиницю приросту продукції;

- використання наявних трудових ресурсів і ступінь зайнятості працездатного населення;

- транспортні витрати на доставку продукції в райони її споживання (використання).

При проведенні регіональних досліджень користуються порівняльними ознаками ефективності виробництва. Таким чином, характеризуючи економічний стан окремих районів України можна встановити, що собівартість окремих видів продукції в економічних районах є досить різною. Це, зокрема, спостерігається у видобутку палива, виробництві електроенергії, видобутку хімічної сировини, виробництві сільськогосподарської сировини і продукції тощо.

Порівнюючи собівартість (витрати) виробництва продукції в економічних районах з середніми витратами в країні, можна визначити порівняльну ефективність спеціалізації окремих економічних районів за так званим індексним методом. Це співвідношення витрат (або прибутку) виробництва на одиницю продукції в економічному районі до того ж показника в країні:

Таким чином, ефективність спеціалізації буде найвища у тих підприємств, які знаходяться найближче до центрів виробництва продукції. Якщо собівартість продукції спеціалізованого і неспеціалізованого районів є рівною, то ефективність виробничої спеціалізації знижується до нуля. Однак тут потрібно урахувати інші фактори (наявність територіально-технічної бази, трудових ресурсів, якісні показники тощо), які позитивно впливають на виробництво тієї чи іншої продукції. Для визначення ефективності спеціалізації всього виробничого комплексу району необхідно узагальнити результати економії кожної спеціалізованої галузі. На основі отриманих даних можна визначити напрями спеціалізації кожного економічного району з окремих галузей виробництва продукції.

Важливе значення набуває вартість перевезення продукції до споживача. Якщо продукція об'ємна, вона має свої межі доцільності і вартості перевезення. Наприклад, стінові будівельні матеріали (цегла, блоки) при перевезенні на далекі віддалі. Вартість їх перевезення може бути вищою за собівартість, тому розраховуються витрати на перевезення і визначається межа доцільності таких перевезень.

Визначення зон перевезення продукції необхідне для оптимального розвитку спеціалізації районів і міжрайонного обміну товарами. При стратегічному плануванні розвитку виробничих районних комплексів мають враховуватися обсяги перспектив виробництва продукції і обсяги можливого вивозу товарів окремих галузей. При цьому треба дотримуватись принципу оптимального розвитку і гармонійного поєднання виробництва всіх наявних галузей в економічному районі. Якщо спеціалізація районів переходить за раціональні її межі, вона може виявитися збитковою як для економічного району, так і для народного господарства країни.

У ринкових умовах господарювання, в процесі подальшої приватизації промислово-виробничих об'єктів, важливо визначити довгострокову перспективу як забезпечення виробництва власною сировинною базою, так і можливості реалізації продукції споживачам. Це об'єктивний процес, який пов'язаний з динамічним розвитком продуктивних сил, особливо з освоєнням нових видів товарів, розвитком та розширенням сировинної бази, яка є в економічному районі. Спеціалізація районів посилює роль територіального поділу праці, передбачає подальший розвиток міжрайонних економічних зв'язків, оскільки кожний економічний район є органічною часткою всього народногосподарського комплексу країни і виконує певні виробничі функції. Ефективність міжрайонних виробничих зв'язків великою мірою залежить від правильного напрямку спеціалізації районів і тукового обґрунтування планування обсягів міжрайонного обміну. Ліквідація нераціональних перевезень, зустрічних товаронамтажних потоків, а також раціональне комплексне розміщення виробництв в економічних районах є головним завданням науковців і практиків, які займаються цими питаннями.

Компактне розміщення підприємств створює додатковий економічний ефект завдяки блокуванню підприємств, комбінуванню і кооперуванню виробництва, централізації будівництва і будівельної бази, централізації і регулювання енергопостачання, централізації транспортного і складського господарства, допоміжних цехів і виробництв, створення єдиної системи водопостачання, скидання вод і водоочищення, централізації науково-дослідної і проектно-конструкторської бази, поєднання виробництв, що раціонально використовують трудові ресурси, а також оптимального вирішення питань комунально-побутового та інших видів обслуговування населення.