44. Земельні ресурси

Земельні ресурси – головний ресурс України (44,4% в структурі ПРП), основа розвитку сільського господарства. Це одночасно продукт природи, відновлюваний природний ресурс. Земельні ресурси незамінні іншими видами ресурсів і поєднують функції предмету і засобів праці. Забезпеченість України сільськогосподарськими угіддями складає 0,8 га на одного жителя, у тому числі ріллею 0,65 га. Площа орних земель складає близько 33 990 тис. га, пасовищ – 6 758 тис. га (на 1. 01. 2008).

Структура грунтового покриву:

1. Різновиди чорноземів орних земель – 55%;

2. Опідзолені і деградовані чорноземи – 10%;

3. Каштанові грунти – 9%;

4. Підзолисті грунти – 7%;

5. Сірі лісові грунти – 6,7%;

6. Солонцюваті грунти – 2,5%;

7. Лугові грунти – 2%;

Слід зазначити, що на Україну доводитися 27% чорноземів світу. В Україні частка сільськогосподарських угідь в загальній структурі земель складає 70%, орних земель - понад 55%, що є одним з найбільш високих показників в Європі і світі. Забезпеченість ріллею також досить висока і складає від 0,15га на одного жителя в Закарпатті, до 1,3 – 1,5 га в Миколаївській, Херсонській і Кіровоградській областях, а в середньому по Україні – 0,78 га (для порівняння: у Великобританії – 0,12 га, в Германії – 0,20 га, в середньому по Європі – 0,26 га, в світі – 0,29 га).

Розораність земель в Лісостеповій і Степовій зонах значно перевищує оптимальні показники, досягаючи 70% і більш. Це викликає розвиток сильних ерозійних процесів, причому в степових областях землі піддаються як водній, так і вітровій ерозії. Доля еродованих земель постійно зростає і досягла вже 37% ріллі, що складає понад 12 млн. га. З кожного гектара землі щорік змивається від 5 до 25% грунту, в основному верхнього, найбільш родючого шару, що наводить до зменшення врожайності на 30 –70% і до зниження якості сільськогосподарської продукції. На найбільш еродованих землях вартість проведення протиерозійних заходів настільки велика, що їх доцільно перевести в категорію несільскогосподарських, перш за все лісових земель.

У зв'язку з економічними реформами, які проводяться в Україні, зміниться склад землекористувачів. До 1990 р. дуже високою була доля державного сектора: радгоспів і колгоспів, промислових, транспортних і інших несільскогосподарських підприємств і установ. І лише мало чим більше 4% земель використовувалися як присадибні. З 1991 р. почався процес передачі землі в користування, а з прийняттям відповідного законодавства і у власність фермерським господарствам. Процес приватизації землі продовжуватиметься, і в державній власності повинні залишитися лише ті угіддя, які необхідні для виконання загальнодержавних функцій (землі під підприємствами державної промисловості, найважливішими дорогами, водними і природоохоронними об'єктами). Інші перейдуть в приватну, комунальну, кооперативну і інші форми власності.

Для того, щоб нові власники раціонально використовували землю, необхідно створити новий детальний земельний кадастр, тобто зібрати достовірні відомості про розміри і якість грунтів, їх родючість, господарське використання і оцінити їх вартість. Основні розділи земельного кадастру – це дані про бонітіровку грунтів і їх економічна оцінка. Бонітіровка (від лат. Bonitas-доброякісний) грунтів здійснюється на основі вивчення природної родючості і виражається в бальній оцінці (максимально 100 балів).

Потенціал земельних ресурсів оцінюється як кількість продукції, вирощений на одиницю площі сільськогосподарських угідь, помножений на загальну площу.