Іменник – частина мови. Означає предмет. Має граматичні ознаки. Назви. істот неістот. загальні власні.

Поняття про іменник

Іменник — частина мови, що:

• означає предмет в широкому розумінні цього слова: ручка, ліс, небо, молотьба, ходіння, п'ятірка;

• відповідає на питання хто? що? (або інші відмінкові форми цих слів): хто? батько; що? книжка; кого? брата; кому? другові; на чому? на столі;

• належить до певного роду: явір, перехід (чол. р.), земля, радість (жін. р.); озеро, читання (середи, р.);

• змінюється за відмінками (сестра, сестри, сестрі, сестрою, при сестрі, сестро; друзі, друзів, друзями, на друзях) та числами (річка — річки, олівець — олівці).

Серед іменників є такі, що не змінюються за числами (зелень, залізо, Рівне, Кавказ — завжди в однині; сіни, привиддя, Чернівці, Карпати — завжди у множині) або й зовсім не відмінюються (трюмо, кашне, таксі, Конго, ООН — майже всі вони запозичені з інших мов).

Окремі іменники належать до спільного роду (сирота, плакса).

Суть граматичного поняття "предмет"

Граматичне поняття "предмет" включає:

• назви людей: моряк, дівчинка, Івась, трудяга;

• назви тварин: ведмідь, акула, джміль, комаха; . назви рослин:

• сосна, трава, очерет;

• назви речей: портфель, дошка, ковзани:

• назви явищ природи: роса, грім, холод, ожеледь; .

• назви суспільних явищ: повстання, війна, нація;

• назви якостей: працьовитість, глибина, зелень;

• назви кількостей: десяток, п’ятірка, сотня;

• назви дій: сівба, змагання, об'єднання;

• назви почуттів: смуток, радість, захоплення;

• назви стану людини: сон, біль, хвороба;

• назви установ, організацій, підприємств: офіс, фабрика, університет;

• географічні назви: Дніпро, Полісся, Говерла, Світязь;

• астрономічні назви: комета, Юпітер, галактика;

• назви книжок, періодичних видань, кораблів та ін.: "Собор", "Дзвін", "Час", "Титанік".

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ІМЕННИКА

У словосполученні іменник може бути головним і залежним словом: чудовий    (який?) день; своя   (чия?) думка; поринути  (куди?) у спогади;      мокрий    (який?) від роси; порада  (кому?) синові.

У реченні іменник може бути будь-яким членом:

• підметом (Космонавти успішно приземлилися.);

• присудком (Я — учень сьомого класу);

• додатком (Труд оживляє води і гори.);

• означенням (Подвиги козаків прославлені в піснях);

• обставиною (Край берега прив'язані човни.)

ВЛАСНІ І ЗАГАЛЬНІ ІМЕННИКИ

Загальні іменники називають будь-який з однакових предметів: річка, дерево, вправа, Власні іменники дозволяють з ряду предметів певного роду виділити якийсь один: Дніпро, Тернопіль, Юпітер, Говерла, Шевченко.

Власні іменники пишуться з великої літери.

Власні назви можуть бути словосполученням, головним словом якого є іменник (Рада Європи, Організація Об'єднаних Націй, Велика Ведмедиця).

Загальні іменники у складі назв пишуться з малої літери (Чорне море).

Назви книжок, газет, журналів, кінофільмів, кораблів, магазинів, фірм, санаторіїв тощо беруть у лапки ("Мова і нація", "Освіта", "Березіль", "Дорога на Січ", "Гетьман Сагайдачний", "Сонячне Закарпаття").

Рід іменників

Однією з ознак іменника є належність до певного роду — чоловічого, жіночого або середнього: будівельник, обрій, подих; кравчиня, хмара, радість; озеро, курчатко, натхнення.

Деякі іменники можуть називати осіб то чоловічого, то жіночого роду: бідолаха, нечупара, базіка та ін.: Цей хлопець сирота. Ця дівчина сирота. Такі іменники мають спільний рід.

Іменники, що називають людей за їх діяльністю, здебільшого різні для осіб чоловічої і жіночої статі: вчитель — вчителька, актор — актриса (іменники жіночого роду утворені від іменників чоловічого роду за допомогою суфіксів).

Але деякі іменники чоловічого роду можуть позначати і осіб жіночої статі: Галина Дмитрівна Іваненко — досвідчений пілот.

Низка іменників жіночого роду зі значенням професії вживається лише в неофіційному мовленні: директорка, лікарка.