17.Суспільство ранніх цивілізацій. Передумови становлення господарської сфери.

Історія ранніх цивілізацій це 1а стадія до індус-тріальної цивілізації. Ранньоцивілізаційне сусп-во від­різняється від первісного, оскільки економіка цивілізації основується на можливості отримання регулярного додаткового продукту, суспільство поділено на класи, організація влади є державно-територ, території поділені на міста та села.

Передумови реалізації процесу становлення цивілізації сформувались у пізньопервісних суспільствах. Пере­думови охоплюють перехід до осілості, кількісне зростання населення та його розселення, панування відтворювально-виробнич форм ведення господарства, насамперед землероб-ства, що стимулювало виробництво і збереження додаткового продукту. Умовами були 1) зростання обсягів виробництва на основі вдосконалення організа­ції праці й адміністр-господарських методів управління 2) поглиблення суспільного поділу праці, що зумовило ієрархію соціальної структури, виділення окремих со­ціально-професійних груп, які займали різне місце у системі сусп виробництва і мали різне відношення до засобів виробництва та розподілу додаткового продукту; 3) концентрація в руках вождя й аристократії дода­ткового продукту через реалізацію принципу влади-власності та перерозподільчої системи. Формувались експлуата-торські відносини серед членів суспільства та окремих суспільства

Становлення і розвиток ранніх цивілізаційних суспільств відбували­ся 3-ма еволюц. шляхами: східним, західним та скотарсько-кочів­ницьким.

Ранні цивілізації давньосхідного типу виникли в умовах енеоліту і ранньої бронзи і визначалися колективни­ми формами виробництва.

Ранні цивілізації Стародав Сходу виникли на базі племен як ранньокласові міста-держави (номи), де правляча верхівка в особі спадкової знаті виконувала організ-господарські та релігійно-культові функції. Поступово номи об'єднались у великі централізовані військово-політичні держави, що мали форму східної деспотії (повного безправ'я населення перед державою). Селянство залишалось основною продуктивною силою. Існувала територ сусідська землеробська громада, екон відносини всередині якої характер володіння громади на землю; приватна власність сім'ї на житло, рухоме майно і присадибну земельну ділянку, користування орною землею громади та спільне користування іншими угіддями.

B історії господарства ранніх цивілізацій виділяють три пе­ріоди. У 1му (1ша пол III тис. до н. e.) господарство розвива­лося в межах окремих номових міст-держав. B історії Месопотамії це Шумерська цивілізація, в історії Єгипту - додинастичний період. Земля належала державі. Ранньодержавні органи влади виконували соц-екон, адміністр-політич­ні, військові та культурні функції, регулювали господарську діяльність. Прості селяни були особисто вільними і правоспроможними. У держ-громад секторі основними екон суб'єктами були селянське домогосподарство та землеробська громада.

У другому періоді - впродовж III тис. до н. e. - в умовах бюрократ-централіз монархій (Месопо-тамії, у Єгипті) основними суб'єктами господар стали держ та умовно-службові земельні господарст­ва. Держава була верховним власником і розпорядником усієї землі, води та іриґаційної системи. Держава регу­лювала і контролювала виробництво та розподіл не лише додаткового, а й необхідного продукту, поведінку та спосіб мислення громадян.. Селяни-общинники перетворилися на державних земле­робів. Вони працювали як наймані робітники на царських і храмових зем­лях, використовуючи знаряддя праці власника, отримували продукти хар­чування та предмети домашнього вжитку.

Третій пер (кін II тис. до н. e. - поч I тис. до н. e.) це криза ранньокласової соц-екон системи, базованої на централіз управлінні виробництвом та пе­рерозподілі матеріальних благ. У Месопота­мії, Єгипті державно-редистрибутивна система перешла у державно-приватновласницьку. Держава за­лишалася верховним власником землі Одночасно відбувався процес відокремл. власності від влади.

Становлення ранніх цивілізацій західної моделі розвитку відповідає періодові раннього залізного віку. Їх основою були пізньо-первісні суспільства землеробства з окремими домогоспод-ми як самостійними соц-екон одиницями. Виріша­льним фактором стало масове використання залізних знарядь праці, що сприяло зростанню землеробства, продуктивності праці та додаткового продукту. Раннецивіліз-і сусп-ва були військово-політ со­ц організмами, що територіально охоплю-вали кілька сотень су­сідсько-землеробських громад і укріплені міські центри. За умови верховної власності на землю короля (князя) селяни сплачували ренту-податок і ви­конували трудові повинності. Важливе значення мало стягування з підкорених народів данини. Ha території Європи сфор­мувалися такі цивілізаційні системи, як Кельтська, Фракійська, Слов'янська тощо.

Скотарсько-кочівницькі ранньокласові сусп-ва (номади) склали­ся на території Серед Сходу, Аравії, Півн Африки, Євразійських степів від Півн Причорномор'я до Китаю в II-I тис. до н. e. Найвідомішими на території України є цивілізаційні суспільства кіммерійців, скіфів, сарматів, гунів..

18.Господартво Месопотамії. Закони Хаммурапі.

Месопотамія-територія, що розташовувалась між двома річками -Тігр і Євфрат, тому часто ця назва перекладається як Межріччя. Зародженню господ діяльності на цій території сприяла низка факторів, серед яких: 1)надзвичайна родючість грунтів, особливо для розвитку землеробства;2)географічне розташування (центр Близького Сходу), що забезпечувало провідну роль у розвитку міжнар торгівлі; 3)природні ресурси [глина, поклади металів (олово,залізо)], що сприяло розвитку різних ремесел. На території Месопотамії з VII по IV тисяч до н.е. від­бувався процес розподілу первісного суспільства та виникнення суспільств ранніх цивілізацій. На початку III тисяч до н.е. утворюються перші невеликі держави Давній Шумер. Екон основою цієї першої цивілізації було високо­продуктивне сільське господарство, рівень продуктивності якого визначався природною родючістю ґрунтів і технологією ірига­ційного землеробства. Ця технологія вимагала зрошування землі (спорудження гребель, системи сполу­чених каналів, колодязів та іп.), а це, в свою чергу, потребувало багаточисельної і дисциплінованої робочої сили, кваліфікованого управління та нагляду. У ролі керівників, ініціаторів і координа­торів колективних дій виступали жерці та воїни. Цивілізація шумерів була цивілізацією міст. З одного боку, різ­ниця між шумерським містом і селом була невелика, оскільки значну частину його населення становили селяни. Але технології, пов'язані з поданням води вимагали організованих зусиль міського населення. Замість об­робітку невеликих ділянок силами однієї сільської родини, шумери переділили зро­шувані землі на великі лани, що належали богові та якими від його імені розпоряджалися жерці. Місто створювалося на базі однієї або кількох таких храмових громад. Населення шумерських міст, яке займалося землеробством, об'єднувалося в робочі бригади в кілька сот, а може, і в кілька ти­сяч осіб. Користуючись найпростішими ручними знаряддями, ці бригади споруджували та обслуговували великомасштабні ірига­ційні системи, необхідні для використання можливостей річки в повному обсязі. Глиняні таблички з одного давньошумерського міста оповідають про те, що землю і врожай у цьому місті було поділено на три категорії: 1) лани, які належали богові та оброб­лялися від його імені; 2) лани, що орендувалися окремими жите­лями на рік; 3) лани, віддані жителям безплатно в постійне кори­стування .Наприкінці ПІ тисяч до н.е. внаслідок завоювання міст давнього Щумеру утворюється стійке централіз держав­не утворення — Шумеро-Аккадське царство, зі столицею у Вавилоні. В істор розвитку цивілізації в Месопотамії найвищою межею є Вавилонське царство під час правління царя Хаммурапі (приблизно 1700 р. до н.е.). За­кони Хаммурапі свідчать про розвинутість екон відносин та відповідне екон мислення, в системі якого відображено широкий спектр процесів і явищ господарського життя. Численні закони свідчать про розвиток товарно-грошових відносин, тенден­цій зародження ринкового господарства та намагання влади їх обмежити. Вільні громадяни мали повне право розпорядження своїм майном, землею. Але був заборонений продаж службо­вих наділів. Обмежувалося лихварство та боргове рабство. Зако­ни Хаммурапі суворо регламентували норму процента в грошовій (20 %) та натуральній (33 %) формах, а також передбачали від­строчку виплати боргу в разі неврожаю на 1 рік без сплати додат­кових %. За несвоєчасну сплату боргів ні царські воїни, ні інші громадяни не мали права бути позбавлені своїх земельних наділів. Оренда землі, як правило, була короткостроковою (1-2 роки) і відносини оренди оформлялися договором, у якому вказувався термін, об'єкт, розмір і час сплати. Орендарі сплачу­вали ЗО—50 % врожаю за землю, за сад — 2/3 врожаю тощо. Закони Хаммурапі передбачали встановлення норми грошової винагороди найманим робітникам, форми і строки найму (10— 20 років). Можна зробити узагальнення про те, що закони Хам­мурапі визнавали існування товарно-грошових відносин та ін­ституту приватної власності, проте були спрямовані на гальму­вання їх розвитку і зростання ролі держави, формування тра­диційних підвалин східного суспільства та його соціальної ста­більності