Інфляція: суть, причини, рівень

Інфляція — збільшення кількості емітованих грошей, що має наслідком зростання цін, виражених у даній грошовій одиниці.

Рівень інфляції вимірюють за допомогою індексів цін (найчастіше споживчих та виробників, тощо).

Причини інфляції. В економічній науці існувало багато підходів щодо причин інфляції:

*Австрійська школа та вільний ринок. За визначенням Мюррея Ротбарда, випуск банками (нині, центральним банком) банкнот в обсягах, більших за накопичений резерв «твердої валюти» (золото, срібло, монети з коштовних металів) може називатись інфляцією. Друк нових грошей може призводити до зростання цін, однак, через складну природу ціноутворення, співвідношення між кількістю надрукованих грошей та цінами не лінійне. Зростання цін може бути викликане багатьма іншими чинниками окрім інфляції. За визначенням Йорга Гюльсмана, інфляція — це збільшення номінальних обсягів будь-якого засобу обміну більше, за те, яке б відбулось в умовах вільного ринку. Оскільки вільний ринок має широке тлумачення, то інфляцію можна звузити до «збільшення пропозиції грошей через порушення прав власності».

*Згідно монетарної концепції американського економіста Фішера, одна із головних умов виникнення інфляції полягає в швидшому зростанні грошової маси у порівнянні з ростом об'єму реального продукту, внаслідок чого виникає надлишок грошей, який призводить до їх знецінення та зростання цін.

*Немонетарний підхід (кейнсіанський) пояснює причини інфляції надлишком сукупного попиту (інфляційного попиту) або також ростом витрат виробництва, що тягне за собою зростання цін і зростання заробітної плати

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиінфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі. Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби включають: - Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.// - Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком//

- Обов'язкові резерви комерційних банків. //- Операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів. // - Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком. //

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю - продаж цінних паперів.

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в себе:

- Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси. // - Державне регулювання цін. // - Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати. // - Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу. //

Національна економіка як ціле. Поняття макроекономічної рівноваги

Національна економіка та її особливості.

Народне господарство будь-якої країни є продуктом тривалого історичного розвитку.

Національна економіка характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил, типом економічної системи, характером суспільного відтворення, специфічним господарським механізмом, рівнем життя населення, зовнішньоекономічними зв'язками.

Отже, Національна економіка - це система економічних суб’єктів і зв’язків між ними, яка має просторово визначену і специфічно національну організаційну структуру.

Національну економіку вирізняють серед інших економік такі ознаки: економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами, обумовлені суспільним поділом праці; господарська цілісність; спільне економічне середовище, в якому діють суб'єкти господарювання; спільна система економічного захисту тощо.

Вивчаючи національну економіку, макроекономіка досліджує: економічний потенціал країни та його розміщення, національний ринок, місце країни у глобальній економіці;// специфіку форм прояву всезагальних економічних причинно-наслідкових зв'язків;// ступінь втручання держави в економічну життєдіяльність країни;// створення національного економічного порядку;// економічну культуру, яка обумовлює поведінкові реакції членів суспільства тощо.

Суб'єктами національної економіки є домашні господарства, підприємства і держава. Вони вступають між собою в економічні відносини, що можуть набувати форми вертикальних і горизонтальних зв'язків. Жодну з названих форм економічних зв'язків не слід ідеалізувати. їх треба використовувати в єдності для ефективного функціонування національної економіки.

Будь-який економічний суб'єкт — домогосподарство, підприємство чи держава — є економічно відокремленим, а отже, мас певний економічний інтерес. Діяльність кожного економічного суб'єкта підпорядкована реалізації цього інтересу. Економічні інтереси суб'єктів різні й навіть суперечливі. Досягти єдності економічних інтересів усіх суб'єктів дуже складно, а абсолютної єдності — практично неможливо. Щоправда, ринкова економіка створює певні умови для досягнення єдності інтересів економічних суб'єктів країни.

Макроекономічна рівновага – це стан (ситуація), коли відбувається ідеальний збіг (поєднання) запланованих обсягів покупок і продажу для всіх економічних агентів з реальним виробництвом благ. Вона виключає можливість будь-яких збоїв виробництва, обміну, затримок в реалізації і оплаті товарів. Концепція М.р. є однією з ключових позицій кейнсіанських моделей, оскільки порушення рівноваги здатне зруйнувати такі цільові програми, як повна зайнятість, стабільність цін і впевнене економічне зростання. Зрозуміло, що в реальній економіці рівновага є винятком, тимчасовим періодичним моментом. Вона можлива лише за постійного усунення (згладжування) диспропорцій, що виникають. Водночас, широке використання рівноважного аналізу в макроекономіці виправдане тим, що економічні агенти, будучи зацікавленими в досягненні рівноваги, змушені постійно коригувати свої плани з урахуванням кон'юнктури ринку. Тому в макроекономічному аналізі застосовують підходи, розроблені шведським економістом Т. Мюрдалем на початку 30-х років XX ст., які