10.Філософія Відродження

Гуманістична спрямованість філософії Відродження. Епоха Відродження (ХУ-ХУІ ст.) приходить на зміну середньовіччю як наслідок занепаду феодальних соціальних інституцій і становлення буржуазного суспільства. В сфері культури епоха Ренесансу утверджує новий тип духовності, орієнтований на людину, тобто тип гуманістичної культури. Характерними ознаками культури цього періоду були такі: 1. Світський, нецерковний характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації суспільного життя загалом. 2. Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки. 3. Ствердження людської естетично-художньої спрямованості культури в противагу релігійній домінанті в культурі середніх віків. 4. Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спрямованість філософських вчень Відродження. 5.  Широке  використання  теорії «подвійної  істини» для обгрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування. 6. Переміщення людини, як основної цінності, в центр світу і в центр філософії. Варто насамперед уяснити, що в оцінці людини Відродження рішуче розриває з традиціями середньовіччя. Це виявляється в тому, що воно замінює «геоцентричний» тип світогляду, притаманний середнім  вікам,   на  «антропоцентричний»,  тобто  світогляд, орієнтований на людину". На цій основі формується нова гуманістична філософська антропологія. І хоча мислителі Ренесансу не заперечують існування Бога, але вони «підносять» людину до рівня Бога. Людина — це не «тварь», а творець. Людська природа (тіло людини) не є носієм гріховності, з якою потрібно боротися, а є основа творчого людського начала, закладено в ній Богом. В тлумаченні гуманістів Відродження творчість людини включає в себе і бажання перетворити себе, свою долю і життя, свої людські якості.                       _ В основі такого підходу до людини лежать два принципи. По-перше, безмежні можливості вдосконалення людської природи. По-друге, уявлення про те, що людина сама визначає свій життєвий шлях.  Пантеїстична натурфілософія. Спільними рисами натурфілософських концепцій Відродження були: 1.    В цих системах світ розуміється як жива істота, яка в певній мірі наділена душею (гілозоїзм); 2.    В цих концепціях світ осягається як цілісність, як єдність, співпадання протилежностей. 3.    Людина (мікрокосм) тлумачиться як частина природи (макрокосму) і має ідентичні їй властивості. Одну із перших натурфілософських концепцій Відродження створив Микола Кузанський (1401-1464 рр.). В традиційному релігійному тлумаченні Бог розуміється як особа, що знаходиться над світом і, виходячи із своєї волі, довільно створює світ. Кузанський не заперечує того, що Бог є начало світу, але він тлумачить Бога не як позасвітову особу, а як таке начало, яке співпадає з світом. Світ включений в сутність Бога, а Бог — це і є світ в цілому. Світ, отже, ніколи не створюється, він існує завжди, як завжди існує Бог. Це є релігійна форма пантеїзму. Засновником системи натурфілософського пантеїзму був Дж.Бруно (1548-1600рр.). В основу своєї натурфілософії Бруно покладає поняття єдиного. Єдине — це діалектична єдність всього, співпадіння протилежностей. Єдине — це все. Позиція Дж. Бруно є типовим пантеїзмом, але на відміну від пантеїзму Кузанського його пантеїзм є натурфілософським, оскільки у Бруно Бог розчиняється у природі (а не навпаки, як це було у Кузанця). Природа, згідно з Бруно, є Бог. Така точка зору принципово суперечила традиційним релігійним канонам про те, що Бог є особа і творець світу. Тому-то церква вважала вчення Бруно єретичним, а сам він заплатив за свої переконання життям. Завершує епоху Ренесансу творчість титанічної фігури Галілео Галілея (1564-1642), який створив своєрідну філософську систему. Бог, за його думкою, створив природу,  наділив її певним порядком і закономірностями. Однак, після цього він не втручається у природу, яка живе і розвивається самостійно, незалежно від Бога. Ця думка Галіпея започатковує деїстичне розуміння світу. На підставі незалежного від Бога існування природи Галілей обґрунтовує правильність концепції подвійної істини, що давало йому змогу відмежувати науку від релігії. Наука спрямована на пізнання природи, а теологія — Бога; у них різні сфери пізнання, а тому наука відкриває такі істини, котрі не можуть оцінюватися з позицій релігії.