59. Методи розрахунку фінансово-експлуатаційної потреби в оборотному капіталі.

На відміну від основного капіталу, який неодноразово приймає участь в процесі в-ва, оборотний капітал функціонує тільки в одному виробничому циклі і повністю переносить свою вартість на виготовлений продукт. Оборотні кошти являють собою авансовану в горошовій формі вартість для планомірного формування і використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу в оптимально необхідних розмірах, що забезпечують виконання п-вом виробничої програми та своєчасність здійснення розрахунків. Ритмічність, злагодженість та висока результативність роботи п-ва багато в чому залежить від його забезпеченості оборотним капіталом. Тому визначення потреби в оборотному капіталі як для сфери в-ва, так і сфери обігу є дуже важливим моментом аналізу. Для розрахунку фінансово-експлуатаційної потреби в ОК використовують наступні методи: 1) аналітичний; 2) коефіцієнтний; 3) прямого розрахунку. Аналітичний – потреба в оборотних коштах розраховується за 3-5 років на основі формули: Потреби в ОК = Запаси + (Дебіторська заборгованість) – (Кредиторська заборгованість). Коефіцієнтний – полягає в тому, що спочатку розрахунки здійснюються методом прямого розрахунку, а потім коригуються у відповідності із запланованим зростанням обсягів в-ва. Прямого розрахунку – оснований на використанні нормативів, які розраховуються по кожному елементу оборотного капіталу.

60. Класифікація оборотного капіталу.

На відміну від основного капіталу, який неодноразово приймає участь в процесі в-ва, оборотний капітал функціонує тільки в одному виробничому циклі і повністю переносить свою вартість на виготовлений продукт. Оборотні кошти являють собою авансовану в горошовій формі вартість для планомірного формування і використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу в оптимально необхідних розмірах, що забезпечують виконання п-вом виробничої програми та своєчасність здійснення розрахунків. Класифікація ОК: 1) в залежності від місця та ролі в процесі відтворення: а) оборотний капітал в сфері в-ва: б) ОК в сфері обігу; 2) в залежності від ступіню палнування: а) нормований ОК; б) ненормований ОК; 3) в залежності від джерел формування: а) власний ОК; б) залучений капітал; 4) в залежності від ступіню ліквідності: а) абсолютно ліквідні; б) ті, що швидко реалізуються; в) ті, що повільно реалізуються; 5) в залежності від ступіня ризику вкладання капіталу: а) ОК з мін ризиком вкладень (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення); б) ОК з малим ризиком вкладень (дебіторська заборгованість, крім сумнівної; виробничі запаси, крім залежаних; готова продукція, крім тої, що не користується попитом); в) ОК із середнім ризиком (незавершене в-во, витрати майбутніх періодів, малоцінні швидкозношувані); г) ОК з високим ризиком вкладень (сумнівна дебіторська заборгованість, залежана продукція, не користується попитом).

61. Аналіз джерел формування, структури та розміщення оборотного капіталу.

На відміну від основного капіталу, який неодноразово приймає участь в процесі в-ва, оборотний капітал функціонує тільки в одному виробничому циклі і повністю переносить свою вартість на виготовлений продукт. Оборотні кошти являють собою авансовану в горошовій формі вартість для планомірного формування і використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу в оптимально необхідних розмірах, що забезпечують виконання п-вом виробничої програми та своєчасність здійснення розрахунків. По джерелах ОК поділяються на власні і залучені. Власні ОК повинні забезпечити майнову та оперативну самостійність п-ва, необхідну для рентабельної підприємницької д-ті. Власні ОК свідчать про фін стійкість п-ва, його положення на фін ринку. Формування власних оборотних коштів здійснюється за рахунок власного капіталу п-ва – статутного, резервного та додаткового. Залучені кошти в джерелах формування ОК в сучасних умовах набувають важливого значення та покривають тимчасову додаткову потребу п-ва в коштах. До залучених джерел ОК відносяться: 1) короткострокові позики та кредити банку; 2) інвестиційних податковий кредит; 3) додатково залучені кошти. Цільовою установкою політики управління ОК є визначення структури та обсягу поточних активів, джерел їх покриття та співвідношення між ними, достатнього для забезпечення довгострокової виробничої та ефективної фінансової д-ті п-ва. Сформульована цільова установка має стратегічний характер: 1) з одного боку важливим є достатній рівень ліквідності, який дозволяє вчасно гасити короткострокові зобовязання; 2) з іншого боку не менш важливим є підтримання ОК у розмірі, який максимізує величину прибутку. Політика управління ОК повинна забезпечити пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи. Це зводиться до вирішення двох важливих задач: 1) забезпечення платоспроможності; 2) забезпечення прийнятого обсягу структури та рентабельності активів. Ризик втрати ліквідності або зниженням ефективності, який обумовлений в змінах поточних активах називаєтся лівобічним. Подібний ризик, але обумовлений змінами в зобовязаннях називається правобічним.