10) Зовнішньополітичні інтереси суб’єктів мв. Природа, класифікації.

В основі будь-якої людської діяльності лежать ті чи інші інтереси й потреби. Не є винятком і зовнішня політика: в її основі лежать національні інтереси як інтегральне вираження інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему.

У будь-якому суспільстві існують не тільки різні, а й протилежні інтереси. Функціонувати як цілісність суспільство може лише за умови узгодження наявних у ньому інтересів, досягнення загальнонаціонального компромісу і злагоди на основі спільних цілей і цінностей передусім таких, як безпека, територіальна цілісність, демократія, добробут тощо. Виражати національні інтереси, тобто інтегровані інтереси всіх членів суспільства, покликана держава як головний елемент політичної системи суспільства. Забезпечення національних інтересів і є основним завданням зовнішньої політики будь-якої держави. Виражені в діяльності держави, національні інтереси виступають як державні. Можливі певні розходження між національними інтересами й державними як інтересами правлячих у даний момент політичних сил. За будь-яких умов пріоритетними в зовнішній політиці держави мають бути національні інтереси.

Розрізняють два основних рівні зовнішньополітичних інтересів: рівень головних інтересів і рівень специфічних інтересів. Рівень головних інтересів охоплює зовнішньополітичні інтереси, пов'язані із забезпеченням безпеки й цілісності держави як певної соціально-економічної, політичної, національно-історичної і культурної спільності, захистом економічної і політичної незалежності держави, утриманням і зміцненням її авторитету в системі міжнародних відносин. Інтереси цього рівня стосуються самого існування держави, а тому забезпечуються й захищаються нею на світовій арені всіма наявними засобами — дипломатичними, економічними, ідеологічними, воєнними.

Рівень специфічних інтересів містить окремі, часткові інтереси держави в системі міжнародних відносин. Це, наприклад, прагнення держави утвердити свій вплив у тих чи інших міжнародних організаціях, брати участь у розв'язанні регіональних конфліктів, розвивати культурні зв'язки з іншими державами тощо.

Між головними і специфічними інтересами існує тісний зв'язок. Головні інтереси держави протягом усього часу її існування залишаються практично незмінними. Змінюються лише форма їх вираження і засоби реалізації. З приводу своїх головних інтересів держава найменш схильна йти на компроміси й поступки в міжнародних відносинах. Саме зовнішня загроза цим інтересам штовхає державу на шлях використання воєнної сили як останнього аргументу в міжнародних відносинах.

Специфічні інтереси є більш динамічними; вони змінюються під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. В різних історичних умовах одні інтереси зникають, інші — з'являються. За певних обставин специфічний інтерес приноситься в жертву головному, але буває й так, що специфічний інтерес переростає у головний, стає визначальним у всій зовнішній політиці держави.

Класифікація. Зручнішою є класифікація, що ґрунтується на групі критеріїв, згідно з якими інтереси визначаються простіше та зрозуміліше. Однією з найкращих класифікацій цього типу є схема Т. Робінсона та К. Холсті, які серед усіх інтересів виділяють першопланові та другопланові, матеріальні й абстрактні, спільні й суперечливі, загальні та специфічні, постійні та змінні, ідентичні й комплементарні.

Іншими важливими критеріями, на підставі яких розрізняють інтереси, є тип учасника міжнародних відносин, функціональний зміст його інтересу, значущість і час реалізації.

1. За критерієм типу учасника міжнародних відносин інтереси поділяють на універсальні, національні, групові та особисті. Кожен тип інтересів може довільно співвідноситись з інтересами, виокремленими за критеріями значущості, змісту і часу.

Універсальні інтереси пов'язують з т. зв. універсальними учасниками міжнародних відносин, тобто міжнародними організаціями. Інтереси міжнародних організацій переважно трактують як похідну від спільних національних інтересів держав, що є їхніми членами.

Національні інтереси мають колективний характер у тому розумінні, що вони випливають з потреб громадян та груп громадян, а в міжнародному середовищі їх репрезентує та реалізує держава. Громадяни та групи громадян виступають як суб'єкти інтересів, а державні інституції — як операційні суб'єкти.

Групові інтереси відображають потреби та прагнення будь-яких організованих суспільних груп залежно від типу, до якого вони належать (наприклад, політичні партії, суспільні рухи, ТНК). Групові інтереси переважно є елементами національних та реалізуються за посередництвом держави.

Особисті інтереси мають індивідуальний характер і визначаються потребами конкретної фізичної особи. Вони узагальнено виражаються у групових та національних інтересах, але також реалізуються індивідуально.

2. За критерієм значущості інтереси поділяють на екзистен-ційні, операційні, тактичні та стратегічні.

Екзистенційні інтереси пов'язані із забезпеченням мінімально необхідного рівня життєдіяльності учасників міжнародних відносин. Без їх реалізації він узагалі не може існувати, що змушує будь-кого з них діяти, керуючись, насамперед, цими інтересами.

Операційні інтереси пов'язані з безпосередньою дією чи взаємодією у міжнародному середовищі. Вони переважно короткотривалі, визначаються вузькими цілями, що мають проміжне значення для досягнення основних інтересів.

Тактичні інтереси за змістом близько пов'язані з операційними, але вони дещо ширші, оскільки, з одного боку, є елементами стратегічних, тому що розглядаються як проміжна стадія їх реалізації, але з іншого — завжди пов'язані з реаліями міжнародного середовища, які визначають їх характер і зміст. Тактичні інтереси можуть істотно не збігатися з потребами, але бути оптимальними за певних умов.

Стратегічні інтереси розглядаються як найважливіші серед усіх інших. Вони визначають генеральні цілі, поставлені перед учасниками міжнародних відносин, досягнути яких вони прагнуть.

Перші й останні з визначених за критерієм важливості інтереси іноді називають "корінними", чи "фундаментальними", та І розглядають їх як довготривалі (постійні), без реалізації яких існування та розвиток учасника міжнародних відносин неможливі.

3. За функціональним змістом інтереси традиційно поділяють на політичні, економічні, воєнні, культурні та ін. Функціональні інтереси прямо пов'язані з окремими видами міжнародних відносин та відображають їхню специфіку. У спрощеному вигляді вони визначаються як інтереси безпеки, підтримання нормальної життєдіяльності, створення умов для сталого розвитку та розквіту, забезпечення різнопланового ідентитету, сфер впливу тощо.

4. За критерієм часу інтереси у міжнародних відносинах можна поділити на короткотривалі, середньої тривалості та довготривалі. Нашим завданням є не стільки окреслити точні часові межі інтересів, скільки показати найбільш загальний поділ інтересів згідно з часовими межами їх тривалості:

—короткотривалі інтереси пов'язуються з конкретною дією у міжнародних відносинах і обмежуються часом її здійснення;

—середньої тривалості пов'язані з діями, зміст яких становить логічну цілісність і провадить до реалізації найважливіших інтересів сторін;

—довготривалі охоплюють досить значний період, пов'язаний з послідовними діями, спрямованими на реалізацію найважливіших інтересів учасника міжнародних відносин.