29) Складові системи засобів здійснення зовнішньої політики: типи і форми впливу, інструменти реалізації політики, засоби здійснення зовнішньополітичного впливу.

Зовнішня політика – це частина міжнародних відносин, діяльність держави та інших політичних інститутів суспільства по здійсненню своїх інтересів та потреб на міжнародній арені.

Держава, реалізуючи свою зовнішню політику, ставить перед собою такі головні цілі:

• Створення сприятливих міжнародних умов для успішної реалізації всіма державами своїх внутрішньополітичних цілей і завдань.

• Активна співпраця і взаємодія з усіма суб’єктами світового політичного процесу, з метою реалізації загальнолюдських інтересів, насамперед, збереження цивілізації.

• Участь у міжнародному поділі праці та пов’язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями, науково-технічними винагородами й духовними цінностями.

• Захист прав людини взагалі та кожного громадянина тієї чи іншої держави зокрема.

• Об’єднання зусиль у боротьбі проти міжнародного тероризму.

• Спільна ефективна участь у розв’язанні глобальних проблем сучасного світу.

До об’єктивних засад зовнішньої політики сучасної держави відносяться:

• Стан економіки країни та економічних відносин у регіоні в світі в цілому.

• Різноманітні об’єктивні інтереси країни, груп країн у системі міжнародних відносин.

• Географічні та природні умови країни, регіону.

• Існуючі міжнародні організації та установи.

• Ратифіковані міжнародні колективні та двосторонні договори, конвенції тощо.

• Міжнародні та регіональні традиції, звичаї, ритуали тощо.

• Національний склад населення країни або регіону.

До суб’єктивних засад зовнішньої політики держави відносяться

• Особисті якості людей, які працюють у апараті зовнішньополітичних установ, їх компетентність, патріотизм, відданість інтересам країни.

• Якість підготованих та підписаних зовнішньополітичних документів.

• Настрій, суспільна думка серед населення сприводу основних проблем, напрямів зовнішньої політики.

Основні принципи зовнішньої політики є майже ідентичними до принципів міжнародних відносин, проте є певні відмінності. До принципів зовнішньої політик відносять:

1. принцип мирного співіснування – держав зобов’язані підтримувати мир на земній кулі, виявляти толерантність одна щодо одної, розвивати співробітництво без огляду на належність до різних цивілізацій, політичних, економічних і соціальних систем та на рівень розвитку. Цей принцип проголошує право народів жити у безпечному, справедливому й демократичному світі, створює нормативну модель світового порядку, за якого не повинно бути місця насиллю й гнобленню народів у будь-якій формі.

2. принцип незастосування сили або загрози силою – це загальна вимога, на якій ґрунтується Статут ООН. Принцип незастосування сили вимагає від держав утримуватися від силових методів, пропаганди агресії та війни у зовнішній політиці. Агресивну війну оголошено міжнародним злочином, що тягне міжнародно-правову відповідальність держав і міжнародну кримінальну відповідальність осіб.

3. принцип суверенної рівності держав. Соціальною аксіомою є те, що домовитися можуть тільки рівні. Коли ж у взаємовідносинах і позиціях сторін немає рівності, то вони ґрунтуються не на угодах, а на відвертому або прихованому протистоянні.

4. принцип непорушності державних кордонів – є підставою для заперечення територіальної експансії.

5. принцип територіальної цілісності.

6. принцип невтручання у внутрішні справи.

7. принцип поважання прав людини та її свобод як одного із основних принципів зовнішньої політики будь-якої держави.

8. принцип взаємного інтересу. Принцип балансу сил і формула розвитку держав шляхом обмеження інтересів інших країн і народів у сучасному світі втрачають сенс. На зміну концепції балансу сил іде концепція балансу інтересів у зовнішній політиці держав.

9. принцип пріоритетів загальнолюдських цінностей над вузьконаціональними будь-якої держави.

10. принцип відповідальності нормам міжнародного права.

Зовнішньополітична стратегія — це бачення державою свого сучасного становища у системі міжнародних відносин, бажаної майбутньої ролі, пріоритетів взаємодії з іншими учасниками міжнародних відносин, ієрархії стратегічних партнерів (союзників), основних сфер активності, пріоритетних форм та засобів реалізації зовнішньої політики.

Цілі зовнішньої політики залежать від політичного режиму держави, форми правління, стану економіки, традицій, географічного розташування, зв 'язків з іншими державами та багатьох інших факторів.

Однак можна виділити групу загальних цілей, яка є характерною для більшості сучасних державі:

1) зростання авторитету і зміцнення міжнародних позицій держави;

2) забезпечення національної безпеки держави, її територіальної цілісності та недоторканності;

3) створення сприятливих міжнародних умов для реалізації внутрішньополітичних цілей і завдань;

4) співробітництво та взаємодія з іншими учасниками міжнародних відносин.

До новітніх цілей зовнішньої політики, які сформувалися наприкінці XX століття, відносимо:

1) участь у міжнародному поділі праці та ринків сировини і збуту продукції;

2) обмін новітніми технологіями між країнами;

3) спільну боротьбу різних держав проти міжнародного тероризму.

Намагаючись реалізувати свої національні інтереси, держави діють на міжнародній арені по-різному. На цій основі виділяють чотири види зовнішньої політики держав:

1. Агресивна політика (держава формує експансіоністські цілі, втручається у зовнішню та внутрішню політику інших країн), яка характеризується прагненням держав досягти експансіоністських цілей способом розв'язання внутрішніх проблем засобами зовнішньої політики;

2. Активна політика (держава прагне утримувати рівновагу між внутрішньополітичними пріоритетами та зовнішньополітичними цілями) будується на пошуку балансу сил між внутрішньою та зовнішньою діяльністю держави, успішному виконанню нею ролі суб'єкта міжнародної політики;

3. Пасивна політика (держава відмовляється від частини суверенітету на користь інших держав), яка є властивою для слабких в економічному, політичному і військовому відношеннях держав, які намагаються пристосуватися до міжнародного середовища, перевівши свою зовнішню політику на позиції інших держав. Фактично така політика є відмовою від власного суверенітету або його частини;

4. Консервативна політика (політика, спрямована на захист існуючої ролі (статусу) держави у міжнародних відносинах, досягнутого раніше балансу між внутрішньою та зовнішньою політикою), пов'язана з прагненням колишніх "великих" держав зберегти свої впливи на міжнародній арені та досягти раніше наявного балансу між внутрішньою та зовнішньою політикою.

Основними засобами реалізації зовнішньої політики є:

1) політичні;

Політичні засоби є найбагатоманітнішими. Вони охоплюють передусім сферу дипломатичних відносин — від традиційних форм дипломатії (посольства, консульства) до дипломатії на рівні глав держав. Ці засоби можуть використовуватись у формі переговорів, зустрічей, участі в міжнародних організаціях тощо.

2) ідеологічні (зовнішньополітична пропаганда);

До ідеологічних, або інформаційно-пропагандистських засобів зовнішньої політики належать різноманітні форми й засоби пропаганди, інформації, культурної політики, які використовуються державою у відносинах з іншими державами передусім з метою формування позитивного зовнішнього іміджу і міжнародного престижу даної держави. З цією метою в зарубіжних країнах відкриваються культурні центри, влаштовуються різноманітні виставки, презентації тощо.

3) економічні;

Економічні засоби зовнішньої політики означають використання економічного потенціалу держави для впливу на економіку й політику інших держав. Економічний потенціал є особливо важливим засобом зовнішньої політику, оскільки в кінцевому підсумку саме він визначає позицію держави в міжнародних відносинах. Держава з потужним економічним потенціалом займає впливові позиції у світі. До економічного потенціалу держави належать її промисловість, сировинні ресурси, стан робочої сили та ін. Важливим економічним засобом зовнішньої політики є зовнішня торгівля, яка, з одного боку, сприяє збільшенню економічного потенціалу держави, а з другого — дає змогу впливати на політику інших держав через світові ціни, встановлення режиму найбільшого сприяння чи введення ембарго тощо.

4) воєнні;

Особливу групу політичних засобів зовнішньої політики складають воєнні засоби, основними з яких є війна і воєнний тиск. Формами воєнного тиску можуть бути маневри, навчання, паради, публічні демонстрації нових видів зброї, концентрація військ у прикордонних районах, провокації на кордоні, участь у миротворчих операціях під егідою міжнародних організацій та ін.

5) дипломатія.

Дипломатія — засіб здійснення зовнішньої політики держави, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв'язуваних задач; офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях по здійсненню цілей і задач зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, його установ і громадян за кордоном.

Основним регулятором зовнішньої політики держав є міжнародне право як сукупність норм і принципів, які регулюють усю систему міжнародних відносин, а також взаємодію в межах окремих груп або на двосторонніх засадах.