1) Аналіз механізму прийняття зовнішньополітичного рішення в аспекті його інституційної структури.

2) Аналіз механізму прийняття зовнішньополітичного рішення в аспекті його функціональних елементів. Критерії ефективної структури механізму прийняття зовнішньополітичного рішення.

Аналіз процесу прийняття рішень (ППР) являє собою динамічне вимірювання системного аналізу міжнародної політики і разом з тим - одну з центральних проблем соціальної науки взагалі і науки про міжнародні відносини зокрема. Вивчення детермінант зовнішньої політики без урахування цього процесу може виявитися або даремною втратою часу з точки зору прогностичних можливостей, або небезпечною помилкою, бо даний процес являє собою той «фільтр», через який сукупність факторів,які впливають на зовнішню політику, «просівається» особою (особами) , яка приймає рішення (ОПР).

Класичний підхід до аналізу ППР, що відображає «методологічний індивідуалізм», характерний для веберівської традиції, включає два основних етапи дослідження. На першому етапі визначаються головні особи, що приймають рішення (наприклад, глава держави і його радники, міністри: закордонних справ, оборони, безпеки і т. д.) і описується роль кожного з них. При цьому враховується, що кожний з них має штат радників, що володіють повноваженнями запитувати будь-яку необхідну їм інформацію в тому чи іншому державному відомстві.

На наступному етапі проводиться аналіз політичних переваг ОПР, з урахуванням їх світогляду, досвіду, політичних поглядів, стилю керівництва і т. д. Важливу роль в цьому підході зіграли вже згадувані роботи Р. Снайдера, X. Брука, Б. Сапена і Р. Джервіс.

Ф. Брайар і М. Р. Джалілі, узагальнюючи методи аналізу ППР, виділяють чотири основні підходи.

Перший з них може бути названий моделлю раціонального вибору, в рамках якої вибір рішення здійснюється єдиним і раціонально мислячим лідером на основі національного інтересу. Передбачається, що : а) він приймає рішення і діє з урахуванням цілісності та ієрархії цінностей, про які він має досить стійкі уявлення, б) він систематично відстежує можливі наслідки свого вибору; в) ППР відкритий для будь-якої нової інформації, здатної вплинути на рішення.

У рамках другого підходу передбачається, що рішення приймається під впливом сукупності урядових структур, що діють відповідно до встановлених правил. Рішення виявляється розбитим на окремі фрагменти, а розрізненість урядових структур, особливості відбору ними інформації, складність взаємних відносин один з одним, відмінності в ступені впливу та авторитету і т. п. - є перешкодою для ППР, заснованого на систематичній оцінці наслідків того чи іншого вибору .

У третій моделі рішення розглядається як результат торгу - складної гри між членами бюрократичної ієрархії, урядового апарату і т.д., кожен представник яких має свої інтереси, свої позиції, свої уявлення про пріоритети зовнішньої політики держави.

Нарешті, при четвертому підході звертається увага на те, що у багатьох випадках ОПР знаходяться в складному оточенні і володіють неповною, обмеженою інформацією. Крім того, вони не в змозі оцінити наслідки того чи іншого вибору. У такій обстановці їм доводиться розділяти на частини (розчленовувати) проблеми, зменшуючи використовувану інформацію до невеликого числа змінних.

В аналізі ППР досліднику необхідно уникати спокуси використовувати той або інший із зазначених підходів «в чистому вигляді». У реальному житті процеси варіюються в найрізноманітніших поєднаннях, вивчення яких повинне показати, на який з них у кожному конкретному випадку слід опиратися і з якими іншими його з'єднувати.

Прийняття зовнішньополітичного рішення може критично вплинути не лише на саму державу, але й на долі усього людства.

На теперішній час у науці склалася низка напрямків та шкіл, які займаються проблемою прийняття зовнішньополітичного рішення та пошуком шляхів оптимізації цього процесу. Ці школи та напрямки значною мірою пересікаються.

Можна виділити п’ять основних теоретичних напрямків:

- раціонального вибору,

- психологічний,

- інституційний,

- інтеракціоналістичний,

- системний.

В рамках теорії раціонального вибору вивчається проблема прийняття рішення з точки зору найбільшої доцільності.

Психологічний напрямок виник як реакція на надмірний раціоналізм. Тому один із його основних постулатів полягає в тому, що рішення, особливо в умовах конфлікту та кризи, часто виявляється далеким від раціонального.

В рамках інституційного напрямку аналізуються проблеми, пов’язані з організацією процесу прийняття зовнішньополітичного рішення. Важливим для розуміння того, як буде будуватися зовнішня політика конкретної держави, є виявлення стандартних операційних процедур. Це стосується перш за все правил проходження та прийняття зовнішньополітичних рішень.

При цьому у демократичній державі процес проходження рішення і стандартні операційні процедури більш прозорі. В авторитарних державах рішення більшою мірою залежить від випадкових факторів, а також взаємовідносин найближчого оточення з політичним лідером. Однак у демократичних державах процес проходження рішень з дотриманням усіх процедур займає звичайно більше часу, при цьому досить часто проводяться популістські рішення.

Інтернаціоналістичний напрямок акцентує на процесі взаємодії сторін. В центрі уваги тут виявляються такі питання, як вплив рішення одного учасника на поведінку іншого.

У дослідженнях системного напрямку підкреслюється, що рішення, які приймаються політичними лідерами, необхідно розглядати у загальному контексті міжнародних відносин та світової політики. При цьому аналізу має підлягати не лише саме рішення, але і його місце у більш широкій системі відносин усіх учасників світової політичної системи.

У нормативній теорії процес прийняття політичних рішень - це раціональний вибір, підлеглий строгій процедурі, регламенту. У зв'язку з цим головна роль у прийнятті рішень відводиться політичним інститутам та органам управління. Інша теорія, поведінкова, заснована на розумінні процесу прийняття політичних рішень як особистої взаємодії людей на державному рівні, розглядає фактори, що впливають на прийняття рішень, досвід, навички та інтуїцію самих людей, тобто їх особисті якості і взаємини.

Поведінкова теорія враховує те, що політичний процес складно прогнозувати. Більше того, оскільки політичне рішення залежить не від одного політичного інституту, органу управління, отже, і сам процес прийняття цього рішення буде подоланням конфлікту різних точок зору. В результаті, процес прийняття політичного рішення являє собою поєднання раціональності і суб'єктивізму в різному співвідношенні. Використовуючи обидві ці теорії можна не тільки спробувати охарактеризувати політичну систему будь-якої держави, але і, що ще більш цікаво, проаналізувати ефективність самого процесу прийняття політичних рішень.

Будь-який процес ухвалення рішення припускає:

• знання ситуації та особливостей суб'єктів прийняття рішення;

• вироблення процедури прийняття рішення;

• розуміння процесу прийняття рішення як сукупності конкретних прийомів, методів, процедур, «техніки», яка передбачає організаційний контекст;

• сприйняття рішення;

• передбачення можливих наслідків прийнятого рішення.

Прийняті політичні рішення впливають не тільки на майбутній стан об'єкта впливу, але і на долю осіб, які беруть це рішення. Тому прийняття важливих рішень, що зачіпають суспільні інтереси, повинна носити обдуманий, науковий характер.

Критерії ефективної структури механізму прийняття зовнішньополітичних рішень

Підготовка й прийняття політичного рішення репрезентує собою складний процес, який складається з ряду елементів, які в даному випадку краще назвати стадіями або етапами. Загалом у цілому в цьому процесі можна виділити чотири стадії: 1) постановка й виявлення соціальної проблеми, яка потребує свого вирішення; 2) формулювання можливих альтернатив вирішення проблеми; 3) обговорення, або порівняльний аналіз, можливих альтернативних рішень; прийняття рішення, тобто вибір оптимальної альтернативи як плану дій.