28. Методи оцiнки та управлiння ризиком на фiнансовому ринку.

Фінансово-господарська діяльність підприємства в усіх її формах пов’язана з великою кількістю ризиків, ступінь впливу яких на результати цієї діяльності суттєво зростає з переходом до ринкової економіки. Ризики, що супроводжують цю діяльність, виділяються в особливу групу фінансових ризиків, що відіграють найбільш значиму роль у загальному «портфелі ризиків» підприємства.

Фінансовий ризик – імовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходу або капіталу в ситуації невизначеності умов здійснення його фінансово-господарської діяльності.

Для оцінки фінансових ризиків використовують наступні методи:

1. Факторний аналіз: диверсифікований інвестиційний ризик оцінюють за наявністю перспектив розвитку об'єкта інвестицій, рівнем конкуренції, кількістю укладених до­говорів і отриманих замовлень тощо, а недиверсифікований – за ставкою банківського відсотка за кредитами, інфляційними очікуваннями, загальними тенденціями розвитку економіки країни. Розраховуються коефіцієнти ділової активності, фінансової стійкості, визначається ймовірність настання банкрутства

2. Експертних оцінок: складаються різноманітні порівняльні характеристики рівнів ризику, визначаються рейтинги, готуються аналітичні експертні огляди.

3. Економіко-математичне моделювання: моделі дають змогу в цілому спрогнозувати конкретну ситуацію і оцінити можливу ймовірність фінансового ризику.

4. Соціально-економічного експерименту: проведення окремих експериментів за типовими фінансовими ситуаціями.

5. Метод аналогій: спеціалісти, фінансові менеджери на підставі різних публікацій або практичного досвіду інших підприємств оцінюють ймовірність настання певних подій, отримання конкретного фінансового результату, ступінь фінансового ризику.

Для управління ризиками застосовують методи:

1. Ухилення від ризику: застосовують коли реалізація певного проекту може призвести до неприйнят­них для суб'єкта господарювання наслідків і коли можна відмо­витись від реалізації проекту (припинення операцій з суб'єктами, що знахо­дяться в країнах з дуже нестабільною економічною та політич­ною ситуацією або в регіонах з екстремальними погодними умо­вами).

2. Зниження рівня ризику: своєчасне вияв­лення процесів, що можуть призвести до збитків, обмеження розмірів можливих втрат тощо.

3. Поглинання ризику: полягає у визнанні втрат і їх прямому чи непрямому фінансуванні за рахунок внутрішніх або зовнішніх джерел (джерелами пря­мого фінансування є спеціальні фонди чи резерви, які створюють­ся підприємницькими структурами та фінансовими інститутами. До непрямого фінансування належать страхові поліси, придбані даним суб'єктом ринку. Купуючи страховий поліс, підприємство тим самим частково фінансує свої можливі майбутні втрати).

4. Передачі ризику: переда­ча ризику страховим компаніям з допомогою укладання страхо­вого полісу, фінансовим посередникам з допомогою укладання різного роду строкових угод (хеджування), гарантам при укла­данні кредитних угод та ін.