- •1) Аналіз механізму прийняття зовнішньополітичного рішення в аспекті його інституційної структури.
- •2) Аналіз механізму прийняття зовнішньополітичного рішення в аспекті його функціональних елементів. Критерії ефективної структури механізму прийняття зовнішньополітичного рішення.
- •3) Аналіз процесів міжнародної інтеграції в категоріях «комунікаційного підходу» (к.Дойч).
- •4) Англосаксонський напрямок школи класичної «геополітики».
- •5) Германська школа класичної «геополітики».
- •6) Глобальна система міжнародних відносин, її компоненти та основні характеристики.
- •7) Діалектика системних процесів функціонування та розвитку системи мв. Концепції «структурного детермінізму» та «системної кризи».
- •8) Дослідження феномену імперіалізму в тмв. Концепції «гегемонічної стабільності», «імперської перенапруги». Особливості силової політики у сучасних міжнародних відносинах.
- •9) Загальні теоретичні підходи щодо феномену «сили» в тмв.
- •10) Зовнішньополітичні інтереси суб’єктів мв. Природа, класифікації.
- •11) Зовнішньополітичні цілі та стратегія. Природа, класифікації.
- •12) Історичні етапи розвитку міжнародних відносин, як суспільно-політичного феномену. Концепція «великих циклів» (Дж. Модельский, і. Валлерстайн).
- •13) Категорії «міжнародні відносини», «міждержавні відносини», «міжнародна політика», «світова політика», «зовнішня політика» в тмв». Проблема співвідношення внутрішньої та зовнішньої політики в тмв.
- •14) Класифікація державних міжнародних акторів.
- •15) Концептуальні підходи щодо визначення природи феномену міжнародних відносин в тмв.
- •16) Концепція «національного інтересу» та її критика в тмв (Арон, Розенау, Модельский).
- •17) Методи та методології досліджень у тмв. Теоретичні та емпіричні методі.
- •18) Методологічна революція в тмв, поява «модернізму» та його вплив на розвиток теоретичних досліджень міжнародних відносин.
- •19) Моделі «індивідуалізованого» процесу прийняття зовнішньополітичного рішення (Фестінгер, Форвард, Харві, Снайдер).
- •20) Моделі «колективного» процесу прийняття зовнішньополітичного рішення (Еллісон, Стайбрунер).
- •21) Моделі міжнародних систем (р. Розекранса, л.Холсті, й. Галтунга, м. Каплана).
- •22) «Неофункціональна» модель інтеграційних процесів е. Хааса.
- •23) Особливості «неореалізму» та «конструктивізму», як напрямків сучасної тмв.
- •24) Поняття «міжнародного конфлікту» у тмв (к. Райт, т. Шеллінг, к. Боулдінг).
- •25) Природа конфліктної поведінки в мв. «Мікро» та «макро» теорії конфлікту.
- •27) «Силовий» потенціал держави. Компоненти та їх співвідношення. Формальні моделі оцінки силового потенціалу.
- •28) Системний та структурно-функціональний аналіз в тмв.
- •29) Складові системи засобів здійснення зовнішньої політики: типи і форми впливу, інструменти реалізації політики, засоби здійснення зовнішньополітичного впливу.
- •30) Стадії процесу прийняття зовнішньополітичного рішення. Функціональні стадії г. Лассуела.
- •31) Структура і стадії міжнародного конфлікту.
- •32) Структурні умови стабільності міжнародних систем в тмв (к.Дойч, д.Сингер, к.Уолтц,р. Арон, р. Розенкранс).
- •33) Теорія «міжнародних режимів» (Най, Раггі).
- •34) Теорія міжнародних відносин як суспільно-політична наука. Об’єкт та предмет науки тмв. Основні історичні етапи розвитку науки тмв.
- •35) Теорія союзів та коаліцій (б. Рассет, Дж. Ліска, у. Райкер).
- •36) Типологія міжнародних відносин.
- •37) Типологія міжнародних конфліктів.
- •38) Типологія недержавних міжнародних акторів.
- •39) Характеристика класичного «політичного реалізму».
- •40) Характеристика концепції «керування конфліктом» (conflict management) та «розв’язання конфліктів» (conflict resolution).
- •41) Характеристика теоретичних досліджень мв в рамках «політичної економії міжнародних відносин» (концепції «гегемоничної стабільності», «взаємозалежності», «світової системи»).
- •42) Характеристика теорії «світової системи» («світ-системи») і. Валлерстайна, с. Аміна.
- •43) Характеристика школи «ліберального інтернаціоналізму» (ідеалізму).
5) Германська школа класичної «геополітики».
Німецька геополітика отримала свій розвиток у період між двома світовими війнами XX століття. Першою німецькою геополітичною концепцією можна вважати концепцію "Серединної Європи" Ф. Наум а на, що викладена ним в однойменній книзі й містить теоретичне обґрунтування "основ нової інформації", які, на думку вченого, мають бути закладені у воєнний час. "Серединна Європа" — це середньоєвропейська площа, яка простягається від Північного до Балтійського морів до Альп, Адріатичного моря та південної смуги придунайської долини. Ця площа має сприйматися як єдина величина, єдиний оборонний союз та єдина економічна область, оскільки всі держави, що знаходяться на цій площі, утворюють одне живе ціле. Першим кроком до створення Серединної Європи, на думку Ф. Наумана, мало стати злиття трьох держав, які не примикали ані до англо-франко-західного союзу, ані до Росії: Германії, Австрії та Угорщини. Франція не може розглядатися у якості складової Серединної Європи, оскільки вона "обрала свою долю на боці Англії".
Серединна Європа, окрім політико-правого та воєнного вимірів, має ще й духовний фактор у вигляді імперської свідомості. Важливість його зумовлена тим, що Серединна Європа не може бути створена шляхом "законів, розпоряджень та покарань", а захист не може гарантуватися лише міжнародними договорами. Спільність банків, синдикатів та профспілок має доповнитися спільністю ідей, історії, культури та "тисячі інших великих і малих питань". Лише у цьому випадку буде мати місце єдина воля, що демонструє "наскільки мізерними є всі дріб'язкові рахунки" (Ф. Науман).
Німецький геополітик генерал К. Хаусхофер, засновник і редактор німецького геополітичного журналу у 1922-1942 рр. теоретично обґрунтував і активно пропагував важливість "життєвого простору" Німеччини для розгортання політичних подій. Після розгрому фашистської Німеччини з 1951 року знову було відроджено "Спілку геополітиків", почав виходити журнал "Цайтшрифтфюр геополітик" з дещо зміненою концепцією "географічної обумовленості фашизму". Позитивним у оновленій геополітичній концепції Хаусхофера слід вважати винайдену тенденцію подолання "національного простору" для міжнародної політики та формування наднаціональних, наддержавних утворень, включно до всесвітнього союзу.
А. Гітлер присвятив концепції Остленду, заснованій Хаусхофсром, цілий розділ своєї роботи "Майн Камф", який мав назву "Східна орієнтація або Східна політика". Зовнішня політика узагалі, писав А. Гітлер, - це врегулювання стосунків одного народу з рештою народів. Німеччина, вважав А. Гітлер, може забезпечити своє майбутнє лише у якості великої держави. В той час, як деякі держави світу охоплювали майже цілі континенти, територія Германії не перевищувала 500 тисяч квадратних кілометрів, вона оточена кільцем гігантських держав, порівняно з якими значення її держави є надзвичайно мізерним. Тому, Німеччина, на його думку, має звільнитися від половинчастої зовнішньої політики, характерної для довоєнного періоду, об'єднати свій народ та йти по тій дорозі, яка звільнить його від нинішньої тісноти і дасть нові землі.