35. Вчення 3. Фрейда: Свідоме та позасвідоме. Поняття витіснення та сублімації.

Фрейдизм бере початок у працях видатного австрійського ученого Зігмунда Фрейда, основоположника психоаналізу. Суть психоаналізу реалізована в методі лікування неврозів, що базується на мистецтві тлумачення вільних асоціацій, обмовок, забувань, помилкових дій і сновидінь як засобів проникнення в несвідомість. Зігмунд Фрейд створив теорію психіки як систему, дії якої визначаються конфліктом між свідомістю і несвідомими устремліннями, прагненнями. В її рамках представлена психічна структура особистості у вигляді співвідношень між Воно, Я і понад Я. Воно охоплює усю сукупність несвідомого. З певним спрощенням Я уособлює розум і розважливість, на противагу Воно, такому, що містить пристрасті. Усе, що біологія і доля людського роду створили у Воно і закріпили в ньому, стверджує Зігмунд Фрейд, все це є прийнятним у Я у формі утворення ідеалу понад Я і знову індивідуально переживається ним.

За схемою Зігмунда Фрейда, Я виявляється тільки частиною Воно, зміненою під прямим впливом зовнішнього світу і засобом системи прийнятного свідомого. Я прагне замінити принцип задоволення, який безроздільно панує у Воно, принципом реальності. Своїм походженням Я значною мірою зобов'язане ототожненням об'єктів захоплення Воно з тілом індивіда і їх відбиттям у психіці. Перші із ототожнень, стверджує Зігмунд Фрейд, поводять себе як особлива інстанція в Я, протиставляють себе Я як Понад Я, у той час як потім зміцніле Я в змозі тією чи іншою мірою протистояти таким впливам ототожнень. Понад Я - це пам'ятник колишньої слабкості і залежності Я. Понад Я походить від перших об'єктивних уподобань Воно, тобто від комплексу Едипа, а в подальшому розвитку служить утіленням Я, що раніше склалися, які залишили свій слід у Воно. Понад Я занурене у Воно, може бути представником останнього по відношенню до Я, тому більш віддалене від свідомості, ніж Я. Розвиток Я, на думку Зігмунда Фрейда, відбувається від сприйняття потягів до панування над ними, від покірності потягам до загнуздання їх. У процесі важливу роль відіграє Понад Я, яке є зосередженням засуджень різних потягів Воно. Психоаналіз служить знаряддям, яке дозволяє Я поступово оволодіти Воно. Разом з тим Я є нещасна істота, що підлягає постійній загрозі: з боку зовнішнього світу, з боку зазіхань Воно і з боку строгості Понад Я. Центральні поняття психології, за Зігмундом Фрейдом, - витіснення і сублімація несвідомих устремлінь. Якщо перше означає заміщення одних устремлінь (лібідо) іншими, то друге - перетворення, переключення енергії устремлінь на соціальну діяльність і творчість.

36. К.Г. Юнг: Архетипи колективного позасвідомого

1 Швейцарський психолог і культуролог К. Юнг ("Архетип і символ") увів у науку поняття колективного несвідомого як загальнолюдського досвіду пам'яті про людське минуле, що є фундаментом формування психіки; колективне несвідоме зберігається у вигляді символічних форм — архетипів.

Загальні властивості національного часу - поліритмічність (різні процеси в нації відбуваються з різною швидкістю); єдність минулого, теперішнього та майбутнього; єдність часу, який існує в продуктах культури минулого, й живого (суб'єктивного) часу діяльності людей; детермінація майбутнім; знакова природа часу тощо. Загальні властивості національного простору - відсутність "тримірності" (національні час та простір вимірюються смисловими, функціональними відношеннями речей і людей, комунікативно-інформаційними "одиницями" тощо); багатошаровість (національний час, як і простір, має внутрішні та зовнішні прояви); знаково-інформаційна "насиченість" (зв'язок із природним простором). Безперечно, національні час і простір безпосередньо зв'язані з географічним простором. Але зауважимо, що ми не підтримуємо концепцію Л.Н. Гумільова, яку можна віднести до географічного чи біоенергетичного виду редукціонізму. Ця концепція не уникає детермінізму, хоча Л.Н. Гумільов і намагається його уникнути: "Це означає, що етнос - не біологічне явище, і воднораз не соціальне. Ось чому я пропоную етнос вважати явищем географічним, завжди зв'язаним з ландшафтом, що містить з собі й годує етнос". Але, попри висловлювання, у якому можна вбачати спробу мислити етнічне як щось автономне і не зумовлене фізичними, біологічними чи соціальними чинниками, з контексту викладу концепції стає ясно, що маємо справу з одним із видів редукціонізму.

Оскільки свідомість людей відбиває світ і через ці форми, остання має конкретно-історичний характер. Сучасний світ змінюється з такою величезною швидкістю, що різні покоління (батьки та діти) не завжди розуміють одне одного. Взагалі сучасна епоха відкриває небачене раніше прискорення історії, немовби ущільнення національного часу та простору. "Інформаційний вибух" у XX столітті нерозривно пов'язаний зі специфікою сучасних національних простору та часу.