- •1. Філософїя в Житті людини.
- •3. Проблема взаємодії філософії і міфології
- •4. Філософія і релігія, філософія і мистецтво, філософія і наука.
- •5. Філософія, як духовне розв'язання основної суперечності епохи і вихід до трагічних суперечностей людського буття
- •6. Форми вияву філософії у культурі: теоретична філософія, есеїстична філософія, та філософське мистецтво.
- •7. Захід та Схід, як шляхи людського буття у світі та їх специфіка.
- •8. Особливості філософування в Давнійіндії і в Давньому Китаї
- •9. Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара
- •10. Буддизм, як інтегруюча релігійно-філософська система Сходу.
- •11. Давньокитайска філософія
- •12 . Даосизм і конфуціанство
- •13. Загальна характеристика античної філософії
- •14. Класична антична філософія (Сократ, Платон, Арістотель)
- •15. Основні риси епохи еллінізму та її школи
- •16. Християнство як світоглядна основа середньовічної філософії
- •17. Основні риси філософії Середньовіччя
- •18. Загальна характеристика патристики і схоластики
- •19. Філософія Романського та Германського відродження
- •20. Загальна характеристика філософії Нового Часу. Протистояння емпіризму раціоналізму (Бекон, Декарт).
- •21. Основні проблеми філософії просвітництва.
- •22. Загальна характеристика нкф
- •23. Філософія Канта
- •24. Вчення про абсолютно «я» у Фіхте
- •25. Філософія Шелінга
- •26. Філософія Гегеля. Вчення про абсолютну ідею, Абсолютний Дух і людину.
- •27. Філософія романтизму
- •28. Поняття Класичної та неокласичної філософії
- •29. Філософія Фейєрбаха: Антропологія замість теології. Вчення Фейєрбаха про смерть та безсмертя людини.
- •30. Марксистська філософія
- •31. Категорія «відчуження людини» у молодого Маркса
- •32. Філософія Шопенгауера : воля, страждання, уявлення
- •33. Філософія Ніцше. Ідеї волі до влади Надлюдини.
- •34. Психоаналітична парадигма людського буття.
- •35. Вчення 3. Фрейда: Свідоме та позасвідоме. Поняття витіснення та сублімації.
- •36. К.Г. Юнг: Архетипи колективного позасвідомого
- •37. Е. Фромм : Відчуження та любов
- •38. Витоки і риси укр. Культури
- •39. Філософія. Г. Сковороди. Ідея трьох світів, єдності філософії та життя, сродної праці.
- •40. «Філософія серця» п. Юркевича
- •41. Феномен російської класичної філософії
- •42. Філософське кредо Вол. Соловйова: ідея Боголюдства
- •43. Філософська антропологія XX ст.: м. Шелер та г. Плеснер
- •44. Загальна характеристика філософії екзистенціалізму
- •45. Феномен атеїстичного екзистенціалізму: ж.ПСартр та а.Камю
- •46. Феномен релігійного екзистенціалізму: Ясперс та г.Марсель
- •47. Персоналізм, як філософська течія
- •48. Філософія Бердяєва та Муньє
- •49. Категорія буття у філософії. Специфіка людського буття.
- •50. Буденне буття людини та його категорії. Воля до самозбереження і продовження роду, як основа буденного буття.
- •51. Воля до влади та воля до творчості і пізнання як основи граничного буття людини
- •52. Воля до любові, свободи й толерантності як вихід за межі граничного буття людини.
- •53. Буденне та особистісне спілкування у суспільному житті, суперечність між ними.
- •54. Феномен влади у суспільстві. Воля до влади.
- •55. Культура і цивілізація: Суперечність та її розв'язання.
- •56. Цивілізація: ствердження волі до самозбереження та продовження роду
- •57. Пізнання та творчість, суперечність між ними та її розв'язання. Поняття волі до пізнання і волі до творчості.
- •58. Наука та мистецтво як форми культури.
- •59. Мистецтво як художнє ровз'язання суперечностей людського життя.
- •60. Поняття індивіду, індивідуальності, особістості.
- •61. Концепції особистості у західній філософії (Бердяєв, Муньє, Маслоу, Берн та ін.)
- •62. Особістість як єдність духовного та душевного начала людського буття.
- •63. Особистість та проблема самотності.
- •64. Особистість та стать
- •65. Філософія статі.
- •66. Стратегія взаємодії екзистенційної чоловічності та жіночності у внутрішньому світі особистості.
- •67. Проблема гендерної рівності та гендерного партнерства.
- •68. Любов як актуалізація особистісного начала в людині.
- •69. Концепції любові у західній філософії( Платон, Соловйов, Бердяєв, Фромм)
- •70. Поняття сенсу життя. Сенс життя у різних вимірах людського буття.
- •2. Філософія та світогляд. Буденний, особистісний та філософський світогляд.
32. Філософія Шопенгауера : воля, страждання, уявлення
Что касается зтики Шопенгаузра, то она предельно проста: страдание єсть продукт целенаправленной воли, а именно, воли к жизни; позтому, чтобьі упразднить страдания, необходимо искоренить волю к жизни, а зто со времен Августина тесно связано с аскетизмом. В последней - четвертей книге "О мире как воле. Второе размьішление: утверждение и отрицание воли к жизни при достигнутом самопознании",- Шопенгаузр пишет, что "воля" и "воля к жизни" - зто одно и то же. Воля - зто "существо мира, а жизнь, видимий мир, явление - только зеркало воли ... за волей к жизни нам обеспечена жизнь и пока мьі проникнути волей, нам нечего бояться за своє существование - даже при виде смерти ... Индивид зто только явление, он существует только для познания [1; 269]. Индивид получает от воли жизнь в подарок, а смерть - зто утрата зтого подарка
33. Філософія Ніцше. Ідеї волі до влади Надлюдини.
Философия Ницше не организована в систему. Волю к системе Ницше считал недобросовестной.ш Его изьіскания охватьівают все возможньїе вопросьі философии, религии, зтики, психологии, социологии и так далее. Ницше противопоставляет свою философию классической, тем самьім провоцируя переоценку ценностей современного ему общества, подвергая сомнению и вопрошанию все завуалированньїе религией предрассудки разума. Наибольший интерес у Ницше вьізьівают вопросьі морали, постановки ценностей через себя, а не через религию и общественное мнение. Ницше одним из первьіх подверг сомнению единство субьекта, причинность воли, истину как единое основание мира, возможность рационального обоснования поступков. Его метафорическое, афористическое изложение своих взглядов снискало ему славу великого сталиста. Однако, афоризм для Цицше не просто стиль, но философекая установка— не давать окончательньгх ответов, а создавать напряжение мьісли, давать возможность самому читателю «разрешать» возникающие парадокси мьісли. В отношении познания, «воли к истине» Ницше опять же придерясиваетея своего «прагматического» подхода, спрашивая «для чего нам нужна истина?» Для целей жизни истина не нужна, скорее иллюзия, самообман ведут человечество к его цели— самосовершенствованию в смьісле расширєния воли к власти. Но «свободньїе умьі», избранньїе должньї знать правду, чтобьі бьіть способньїми управлять зтим движением. Зги избранньїе, имморалистьі человечества, созидатели ценностей должньї знать основания своих поступков, отдавать отчет о своих целях и ередствах.
34. Психоаналітична парадигма людського буття.
Під психоаналізом можна розуміти течію у філо¬софії і психології, що виникла на межі XIX і XX сто¬річ, але належить XX ст., і пов'язана насамперед з ім'ям Зигмунда Фрейда.
У широкому розумінні психоаналіз — це вчення про позасвідоме і його роль у житті людини.
У вузькому розумінні психоаналіз є метод лікування низки психічних захворювань, коли шляхом послідов¬них питань аналітика і відповідей пацієнта (а також за допомогою аналізу сновидінь) відбувається усвідом¬лення травми, прихованої у несвідомому, і звільнення від неї, а також від комплексів та внутрішніх конфлік¬тів, які вона породжує.
Несвідоме або підсвідомість трактуєтеся психоаналітиками як усе те, що лежите за межами нашої свідомості, але водночас належить до сфери психіки. Сам інтерес до несвідомого і висунення цього терміну на перший план багато в чому завдячує творчості Шопенгауера і Ніцше з їхніми вченнями про волю як реальність, що протистоїть і передує розуму.