
- •2. Основні міжнародно-правові акти про права людини
- •3. Класифікація міжнародних актів про права людини
- •4. Міжнародні органи із захисту прав людини
- •1. Громадянство та його значення для міжнародного права
- •3. Припинення громадянства
- •4. Подвійне громадянство і безгромадянство
- •4. Державні кордони
- •5. Міжнародна (недержавна) територія
- •6. Міжнародні і багатонаціональні ріки
- •7. Правовий режим Дунаю
- •14. Види правонаступництва.
- •21. Класиф. Міжн. Договорів.
- •24. Укладення м.Д.
- •26. Припинення д. І призупинення його дії.
- •29. Склад і функції дипломатичного представництва
- •33. Иммунитети і привілею дипломатичного представництва і його співробітників
26. Припинення д. І призупинення його дії.
Віденські конвенції передбачають підстави припинення дії міжнародного договору: 1. До прямих підстав належать ті обставини, коли є згода всіх учасників або вимога однієї зі сторін; у цьому випадку дія договору припиняється в цілому з указівкою причин (наприклад, Варшавський договір 1949 року); 2. До непрямих належать ті обставини, коли зацікавлена сторона здійснює своє право вважати договір таким, що втратив дію. Спільними підставами припинення дії договору є: — згода сторін для заміни міжнародного договору на новий договір; — закінчення терміну дії міжнародного договору; — припинення дії міжнародного договору в зв'язку з досягненням цілей, поставлених у договорі; — денонсація міжнародного договору; — припинення існування одного із суб'єктів міжнародного договору; — неможливість виконання договору; — застереження про обставини, що змінилися, — так звані регулятивні умови (наприклад, міжнародний до говір був розрахований на мирний час, але почалася війна); — невиконання договору однією зі сторін. До умов недійсності договору відносять: абсолютну недійсність (незначність) договору і відносну недійсність (оспоримість) договору. Перегляд (ревізія) договору може бути зроблений не інакше ніж за згодою всіх його учасників із метою пристосування договору до нових обставин або поліпшення договірних умов. Ревізія може бути зроблена як у рамках колишнього терміну дії договору, так і з установленням нового. Наприклад, у Договорі про Антарктику 1959 року було зазначено, що через ЗО років сторони можуть порушити питання про перегляд договору. Денонсація — це правомірне припинення дії міжнародного договору на умовах, передбачених у самому договорі. Приблизне формулювання механізму денонса-ції.'що закріплюється в договорі, може бути приблизно наступним: «Цей договір буде діяти протягом десяти років із моменту вступу в силу. Договір буде залишатися в силі на наступні п'ятилітні періоди, якщо одна з Договірних Сторін не менше ніж за шість місяців до закінчення чергового терміну не повідомить іншій Договірній Стороні про свій намір його денонсувати». На практиці бажання денонсувати договір виражається у вигляді заяви однієї зі сторін про припинення дії міжнародного договору відповідно до умов, передбачених самим договором. Слід мати на увазі, що денонсація може бути оскаржена. Характерними ознаками денонсації є: — суворо визначений порядок, закріплений у договорі; — своєчасне, встановлене договором попередження; — хронологічні рамки (термін), у межах яких одна зі сторін може заявити попередження; — вказівка на термін після зробленого попередження, коли договір припинить свою дію.
27. У національне законодавство України про міжнародні договори входять такі нормативно-правові акти: — Конституція України від 28 червня 1996 року; — Закон України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори»; Закон України від 10 грудня 1991 року «Про дію міжнародних договорів на території України»; — Постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 р. №422 «Про затвердження Положення про порядок укладання, виконання і денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру» та ін.
28. Дипломатичне право— галузь міжнародного права, що представляє собою сукупність норм, що регламентують статус і функції державних органів зовнішніх зносин, Система дипломатичного права відповідає основним формам дипломатії: двосторонньої дипломатії, здійснюваної через дипломатичні чи представництва через так називані спеціальні місії, багатобічної дипломатії, здійснюваної делегаціями на міжнародних конференціях і сесіях органів міжнародних організацій, а також постійними представництвами держав при міжнародних організаціях.
Дипломатичне право протягом довгого часу ґрунтувалося на звичаях. Часткова офіційна кодификація дипломатичного права була вперше почата в регіональному масштабі в Латинській Америці (20 лютого 1928 р. була прийнята Гаванська конвенція про дипломатичних чиновників)- У даний час дипломатичне право в основному кодифіковане.
Основним, договірним актом у даній області є Віденська конвенція про дипломатичні зносина 1961 року. У 1969, року Генеральною Асамблеєю ООН була також прийнята Конвенція про спеціальні місії, а в 1975 році на дипломатичній конференції у Відні — Конвенція про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального, характеру. Російська Федерація є учасницею Віденських конвенцій 1961 і 1975 років.
29. Відразу ж по досягненні домовленості про обмін дипломатичними представництвами і про їхній рівень виникає необхідність у практичному формуванні дипломатичного представництва.
Призначення глави дипломатичного представництва проходить чотири стадії: а) запит агремана; б) призначення на посаду; в) прибуття в країну призначення; г) офіційний вступ на посаду після вручення вірчої грамоти.
У відношенні військових аташе багато держав дотримують практики, що є власне кажучи різновидом запиту агремана.
Припинення дипломатичної місії може відбутися при припиненні державами підтримки офіційних відносин без їхнього розриву, при розриві дипломатичних відносин, збройній конфлікті, зникненні однієї зі сторін як суб'єкта міжнародного права (наприклад, у результаті злиття з іншою державою), а також іноді при соціальній революції в одній з підтримуючих відношення чи держав навіть просто при неконституційній зміні уряду.
Функції члена дипломатичного персоналу можуть припинитися в зв'язку з його відкликанням по тим чи іншим причинам, оголошенням його persona nоn grata (небажаною особою), у випадку так називаного дисмисла, тобто оголошення дипломата приватною особою, чи відмовлення дипломата виконувати свої функції.