24. Укладення м.Д.

Віденські конвенції про право договорів визначили три стадії укладання договорів (статті 9-11): — перша стадія — прийняття тексту. Текст приймається за згодою всіх суб'єктів, що беруть участь у його впорядкуванні, а для багатостороннього договору — більшістю в дві третини учасників конференції. Прийняття тексту не накладає на учасників юридичних зобов'язань; — друга стадія — встановлення автентичності тексту, що здійснюється шляхом підписання або парафування тексту договору або заключного акту конференції, що містить цей текст; — третя стадія — згода на обов'язковість договору, що може бути виражена підписанням, ратифікацією, прийняттям, затвердженням або приєднанням у залежності від порядку, передбаченого в самому договорі.

25. Дотримання міжнародних договорів базується на найдавнішому принципі «Pacta sunt servanda» — договори мають бути дотримані. Цей принцип у результаті свого багатовікового застосування, спочатку в сфері цивільного обігу, був сприйнятий на рівні міждержавних відносин і став одним з основних принципів сучасного міжнародного права. Стаття 26 Віденської конвенції 1969 року закріплює, що «кожен чинний договір обов'язковий для його учасників і повинен ними сумлінно виконуватися». Таким чином, міжнародні договори повинні виконуватися: а) неухильно — тобто незважаючи на обставини зовнішнього або внутрішнього фактора. Сюди входять зобов'язання учасника договору: — виконувати його безвідмовно, при цьому він не вправі посилатися на положення свого внутрішнього права в якості виправдання для невиконання їм договору (див. статтю 27 Віденської конвенції 1969 року); - — не відмовлятися в односторонньому порядку від виконання міжнародного договору або робити зміну (ревізію) міжнародного договору; — держава-учасниця договору не вправі укладати договори, що суперечать зобов'язанням, раніше прийнятим по інших договорах; б) сумлінно — тобто виконувати договір точно, у відношенні його об'єкта, мети, змісту, термінів, якості, місця виконання (див. статті 18, 26 Віденської конвенції 1969 року). Крім того, слід враховувати, що розірвання дипломатичних або консульських відносин між державами не може бути основою для звільнення від обов'язків міжнародного договору. Застосування міжнародних договорів містить у собі такі поняття: а) зворотну силу міжнародних договорів; б) територіальну сферу його дії; в) конкуренцію міжнародних договорів та інші питання. Конвенція 1969 року встановила, що положення знову укладеного договору не мають зворотної сили й обов'язкові для кожного учасника у відношенні всієї його території, якщо не обговорене інше. Але це, по-перше, не перешкоджає учасникам договору за взаємною згодою поширити дію договору на ті «дії або факти», що мали місце до вступу договору в силу. По-друге, хоча територіальне застосування договору припускає поширення його дії на всю територію держави-учасниці. Міжнародному праву відомі договори, що належать до території, котра не є державною територією учасників (наприклад, договори про Антарктику, про відкрите море, про район морського дна, про космічний простір та ін.). Дія договорі/ в часі припускає хронологічні межі його дії. Зазвичай міжнародний договір діє: а) до закінчення зазначеного в ньому терміна (звичайно договори укладаються на досить тривалі терміни — десять або двадцять років); б) до настання певних подій, зазначених у договорі, досягнення яких є метою договору. За терміном дії міжнародні договори розрізняють у такий спосіб: 1. Міжнародний договір, укладений на певний строк (терміновий міжнародний договір): а) умовно-визначений договір, тобто договір, укладений на певний строк, — у договорі встановлюється термін його дії. Проте тут одночасно є специфіка: якщо після закінчення терміну такого міжнародного договору сторони не зроблять ніяких заяв, то до говір продовжує діяти. До таких договорів належать, наприклад, двосторонні договори України з Грузією, України з Литвою про правову допомогу і правові відносини у цивільних і кримінальних справах, укладені на п'ятилітній термін у 1995 році; б) міжнародний договір із невизначеним терміном, тобто договір, у якому строк його дії не зазначений, і він діє доти, поки одна зі сторін не заявить про його денонсацію. 2. Безстроковий міжнародний договір, що у силу свого характеру не може мати певного терміну (наприклад, договір про мир). 3. Особливі за строками міжнародні договори, тобто такі договори, у котрих спочатку термін їхньої дії не встановлюється з указівкою того, що такий строк буде встановлений у майбутньому. До закінчення терміну дії договір може бути продовжений (пролонгований). Продовження (пролонгація) міжнародного договору являє собою механізм продовження терміну дії міжнародного договору, що заснований на домовленості його учасників або закладається в самий текст міжнародного договору. Продовження терміну дії договору відбувається автоматично (на 5-10 років при наявності вказівки про це в самому договорі) — автоматична пролонгація; або за допомогою підписання додаткового протоколу до міжнародного договору (при відсутності заперечень учасників договору).