Основні поняття, терміни та визначення в галузі фізіології праці
1.2.1. Загальні відомості про фізіологію та людський організм
Вивчення виробничої санітарії неможливе без знання будови людського тіла та окремих його частин, механізму різноманітних функцій живого організму, їхньої регуляції та зв’язку між собою, реакції людського організму на зміни зовнішнього середовища та пристосування до цих змін. Вивченням цих питань займаються такі науки як фізіологія людини та фізіологія праці, що є складовими частинами фізіології. Фахівець з охорони праці має бути обізнаний у цих питаннях в тій мірі, щоб вірно організовувати діяльність засобів колективного та індивідуального захисту, вибору існуючих засобів індивідуального захисту в залежності від особливостей організму як окремих груп працівників, так і окремих працівників для розробки режимів праці та відпочинку, розробки та організації робочих місць тощо.
Фізіологія – (від грецького «фізіс» – природа і «логос» – слово) наука про життєдіяльність цілісного організму та окремих його частин на всіх рінях – кліток, тканин, органів, функціональних систем.
Фізіологія вивчає механізми різноманітних функцій живого організму (зростання, розмноження, дихання, харчування тощо), їхній зв'язок між собою, регуляцію та пристосування до зовнішнього середовища, походження та становлення в процесі еволюції та індивідуального розвитку особі. Кінцева мета фізіології полягає в глибокому вивченні функцій організму, яке дало б змогу впливати на них у бажаному напрямку.
Фізіологія людини вирішує принципово ті ж самі задачі, що й фізіологія тварин та фізіологія рослин. Відмінності обумовлені перед усім будовою та функціями об’єктів вивчення. Для фізіології людини однією з основних задач є вивчення регулюючої та інтегруючої ролі нервової системи в організмі.
Фізіологічні процеси, які відбуваються в людському організмі, підпорядковуються загальним біологічним закономірностям. Але життя й діяльність людини здійснюється в соціальному середовищі, і це визначає особливий підхід до пізнання фізіологічних функцій, які лежать у біологічній основі пристосування людського організму до складних суспільних умов. Фізіологія людини тісно поєднується з соціальними проблемами – віковими характеристиками, харчуванням, місцем проживання, звичками, традиціями тощо і, особливо, з трудовою діяльністю, що призвело до виокремлення фізіології праці в окрему галузь фізіології.
Довгий час розвиток живої матерії йшов у висхідному, біологічно прогресивному напрямі – від одноклітинних і найпростіших до більш складних організмів. На більш пізній стадії цього розвитку в живих організмах виникла нервова система, її роль неухильно підвищувалась і ускладнювалась. В кінцевому результаті в ході еволюції з’явилась людина з її розумом і якісно новим середовищем існування – соціальним.
Живий організм – це найбільш складне явище природи, яке відображає в собі діалектичну й біологічну двоїстість: граничну цілісність, автономію в навколишньому світі й у той же час нерозривний, постійний зв'язок із ним, без якого неможливе самооновлення всього живого. Живий організм – це самостійно існуюча одиниця органічного світу, що є саморегулюючою системою і реагує як єдине ціле на різноманітні зміни зовнішнього середовища.
Зовнішнє середовище існування людського організму – це не лише навколишнє природне середовище, але і змінене, пристосоване до людських потреб, антропогенне (в тому числі і техногенне) середовище та соціальне середовище. Зовнішнє середовище забезпечує організм всіма необхідними для життєдіяльності речовинами – білками, жирами, вуглеводами, мінеральними сполуками, вітамінами, мікроелементами. Разом з тим воно є джерелом постійних впливів – атмосферних (температура, тиск, вологість, іонізація, рух повітря), хімічних, віброакустичних, електромагнітних, радіаційних та ін. Всі ці явища надають збурювальних, відхилювальних впливів на організм, який для свого нормального існування і збереження автономії в органічному світі повинен точно, своєчасно й у необхідному обсязі реагувати пристосувальними реакціями, які полягають у перебудові обміну речовин, роботі внутрішніх органів, апарату руху, регуляторних систем. Чим складніше розвинутий і побудований організм, тим багатогранніші й численніші його взаємовідносини з навколишнім світом, тим більш різноманітні його пристосування до середовища.
Прояв життєдіяльності, який має пристосувальне значення, називається фізіологічною функцією. Будь-яка фізіологічна функція (частота серцебиття і дихання, артеріальний тиск, температура тіла, потовиділення, діаметр зіниці ока, хімічна реакція крові тощо) забезпечує життєво необхідне пристосування організму до мінливого навколишнього середовища. Фізіологічні функції можуть нормально здійснюватись лише в допустимих межах зовнішнього середовища й умовах правильного функціонування внутрішніх механізмів організму.
Свої особливості взаємовідношення з навколишнім світом має організм людини. У міру розвитку суспільства збільшується роль штучного середовища, створеного людиною. Біологічний аспект людського існування виступає в органічній єдності з соціальним. Саме людський розум створює нові взаємовідносини в системі організм-середовище, яка включає у своє зовнішнє середовище виробничі процеси, особливі інформаційні впливи, різноманітний суспільний досвід.
Цілісний організм та його структурні системи складаються з окремих органів і тканин, основною структурною одиницею яких є клітина. Клітина – найменша частина тіла, у якій відбуваються всі процеси життєдіяльності: дихання, рух, травлення, розмноження тощо. Більшість клітин невидимі для неозброєного ока. Кожна клітина має характерну форму, розмір, тривалість життя, які залежать від її функціональних властивостей (рис. 1.1).
Рис. 1.1 Види клітин
Нейрони (нервові клітини) – основна структурна і функціональна одиниця нервової системи – мають тіло і відростки, що відходять від нього. Довгі тонкі волоконця, що відходять від тіла нейрона з розгалуженнями, так звані дендрити, сприймають електричні імпульси від інших нейронів. Найдовший відросток називається аксоном. Аксони проводять імпульси лише в одному напрямку. Деякі з них сягають довжини більш як 1 м. В організмі людини нараховується біля 10 млрд. нейронів.
Лейкоцити (білі кров’яні тільця) безбарвні клітини крові людини і тварин. Є кілька типів лейкоцитів, всі вони мають ядро і здатні до активного амебоподібного руху. В організмі вони поглинають бактерії та відмерлі клітини, виробляють антитіла. В 1 мм3 крові здорової людини міститься 4 – 9 тис. лейкоцитів.
Сперматозоїди (чоловічі статеві клітини) містять одинарний набір хромосом, мають головку, шийку і хвіст (джгутик). За допомогою хвоста сперматозоїди самостійно рухаються по геніталіях. Після еяколяції майже 300 млн. сперматозоїдів досягає шийки матки. З них лише близько 300 опиниться у фаллопієвій трубі і лише один запліднить яйцеклітину.
М’язові клітини нагадують волокна, тому і звуться м’язовими волокнами. Ці ниткоподібні клітини бувають до 30 см завдовжки. Вони змінюють свою довжину відповідно до сили скорочень.
Тіло людини, як і будь-якої живої істоти, складається з окремих органів, кожен з яких виконує певну функцію.