13.Формування мотивації розвитку суспільного виробництва, його рушійні сили

Проблема спонукування людей до продуктивної праці не нова. Протягом багатьох століть вона хвилювала найвидатніші уми людства, і це не випадково: працею створюється матеріальна і духовна культура суспільства. У загальному розумінні мотивація - це сукупність рушійних сил, які спонукають людину до виконання певних дій. Ці сили можуть мати як зовнішнє, так і внутрішнє походження і змушувати людину свідомо чи несвідомо робити ті чи інші вчинки. Економічною наукою доведено (і підтверджено практи­кою), що за сучасних умов господарювання прогрес забезпечує людина і її мотивація. А отже, в центрі мотивації персоналу стоять потреби людини, а людина являється об’єктом і суб’єктом управління персоналом.

Мотива́ція (з лат. movere) — спонукання до дії; динамічний процес фізіологічного та психологічного плану, керуючий поведінкою людини, який визначає її організованість, активність і стійкість; здатність людини діяльно задовольняти свої потреби.

В управлінні мотива́ція — це процес стимулювання працівників до здійснення ефективної діяльності, спрямованої на досягнення цілей підприємства. Мотивація необхідна для ефективного виконання прийнятих рішень і запланованих завдань.

Мотивація — це те, що знаходиться в людини "всередині". Якщо людина мотивована, її задоволення від роботи обов'язково призведе до гарного результату.

Рушійними силами економічного зростання, як і кожного іншого економічного явища є суперечності. Щодо економічного зростання, то така суперечність зумовлена тим, що постійно змінюються умови здійснення суспільного відтворення, виникають нові обставини та моменти його протікання і воно, залишаючись цілісним, містить у собі суперечливі сторони, тенденції. Відсутність внутрішніх суперечностей рівнозначна призупиненню руху (розвитку) суспільного відтворення.

14. Робоча сила як особистий фактор виробництва. Засоби виробництва як речовий фактор; їх взаємодія та результати суспільного виробництва.

Робо́ча си́ла у економічній теорії — здатність людини до праці, сукупність фізичних і духовних здібностей, що людина використовує у своїй діяльності^[1]

Робоча сила у статистиці — кількість людей, готових працювати за наймом. У різних країнах цей показник розраховується по різному. Зазвичай він включає кількість працюючих з додаванням зареєстрованих безробітних. Існують вікові й інші обмеження. Наприклад, американська статистика враховує людей, не молодших від 16 років. Є певні методологічні питання — наприклад, чи включати в цей показник «самозайняте» населення (дрібні підприємці, фермери, художники), чи тільки працюючих за наймом. У більшості випадків «самозайняте» населення враховується у складі іншого показника — «економічно активне населення».

За́соби виробни́цтва — сукупність предметів та засобів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ і послуг. Засоби виробництва і праця людини нерозривно пов'язані і взаємообумовлені. Засоби виробництва і люди, що володіють певним виробничим досвідом, навичками до праці і приводять ці засоби виробництва в дію, становлять продуктивні сили. Присвоєння засобів виробництва породжує особливі суспільні взаємини між людьми — виробничі відносини. Фактори виробництва — праця, земля, капітал, знання.

Засоби виробництва відносять до так званої групи «А» на противагу предметам споживання(група «Б»). Група «А» — сукупність галузей промисловості, які виробляють засоби виробництва. До них належать машинобудування і металообробна промисловість, чорна і кольорова металургія, електро- і теплоенергетика, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів та ін. Деякі галузі промисловості (добувна, обробна тощо), крім засобів виробництва, виготовляють і предмети споживання, що належать до групи «Б». Відповідно частина продукції підприємств легкої промисловості (сировина, на півфабрикати), що спрямовується на наступну переробку, належить до групи «А».