4.3. Законодавча база касового виконання держбюджету за видатками.

Державний бюджет за видатками виконується проведенням бюджетного фінансування, яке реалізується за допомогою двох методів:

1, зарахування коштів на поточні бюджетні рахунки розпорядників бюджетних кредитів.

2. перерахування бюджетних коштів через орган державного казначейства.

Бюджетне фінансування розпорядників бюджетних кредитів за першою схемою запроваджено Постановою «Про касове виконання Державного бюджету України» від 03.04.1996р. №401, затвердженою КМУ та НБУ, і відбувалося через поточні бюджетні рахунки балансових рахунків «Поточні бюджетні рахунки установ та організацій, котрі утримуються за рахунок державного бюджету України» та «Фінансування капітальних вкладень за рахунок державного бюджету», що відкрилися в установах уповноважених банків на ім'я розпорядників кредитів. Цей порядок поширювався також на головних розпорядників кредитів, які надалі здійснювали фінансування підпорядкованих їм установ, підприємств та організацій за так званою відомчою структурою. Розпорядникам кредитів заборонялося відкривати в установах банків розрахункові рахунки для проведення операцій з бюджетними коштами.

4.4. Характеристика бюджетного фінансування, зарахування коштів на поточні бюджетні рахунки розпорядників бюджетних кредитів.

Головне управління Державного казначейства фінансувало витрати держбюджету в розмірах асигнувань, передбачених в держбюджеті України, та залишків коштів на балансовому рахунку «Кошти Державного казначейства України».

Цей рахунок був відкритий в ОПЕРУ НБУ на ім'я Головного управління Державного казначейства для щоденного зарахування коштів, що раніше надійшли на рахунок «Кошти Державного бюджету».

Головне управління Державного казначейства перераховувало бюджетні кошти на поточні бюджетні рахунки головних розпорядників кредитів на підставі наданого ними розподілу бюджетних коштів, який складався у двох примірниках, реєструвався в журналі реєстрації розподілу коштів, підписувався керівником і головним бухгалтером, скріплювався відбитком печатки. Один примірник розподілу коштів передавався до управління оперативно-касового планування видатків головного управління Державного казначейства, другий залишався в головного розпорядника кредитів, а витяг з розподілу коштів передавався головним розпорядником кредитів відповідним нижчестоящим розпорядником.

Отримані примірники розподілу коштів Управління оперативно-касового планування видатків Головного управління Державного казначейства перевіряло стосовно відповідності зазначених у них сум затвердженим обсягом фінансуванням та залишком невикористаних асигнувань по головних розпорядниках кредитів загалом і по розділах, параграфах, статтях бюджетної класифікації зокрема. Після цього управління оперативно-касового планування витрат складувало в двох примірниках розпорядження на перерахування коштів з казначейського рахунка, яке реєструвалося в журналі реєстрації розпоряджень, підписувалось начальником цього управління та Затверджувалося заступником міністра фінансів-начальником головного управління Державного казначейства.

Один примірних розпорядження передавався Управлінню бух-обліку та звітності як підстава для перерахування коштів, а інший залишався в Управлінні оперативно-касового планування витрат. Після того, як Управління бух-обліку та звітності порівнювало суми фінансування із залишками невикористаних асигнувань на конкретних розділах і главах бюджетної класифікації, перший примірник розпорядження передавався Операційно-контрольному управлінню для перерахування коштів за призначенням. Якщо зазначена в розпорядженні сума на перерахування перевищувала залишок невикористаних асигнувань, бухгалтерія повертала його на перегляд.

Перерахування бюджетних коштів з балансового рахунка «Кошти Державного' казначейства України» здійснювалося платіжними дорученнями, які Операційно-контрольне управляння головного управління Державного казначейства складало та оформлювало згідно з Інструкцією №7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженого поста нового Правління НБУ від 02.08.96р.№204.

Після цього підготовлені платіжні доручення передавалися в ОДЕРУ НБУ, де обслуговується головне управління Державного казначейства та куди було переведено всі поточні бюджетні рахунки міністерств, відомств, інших центральних органів державної влади.

Зазначені документи подавалися у вигляді електронних розрахункових документів каналами зв'язку в системі «клієнт-банк», після чого ОПЕРУ НБУ безпосередньо перерахувало кошти держбюджету з балансового рахунка «Кошти Державного казначейства України» на поточні бюджетні рахунки зазначених міністерств і відомств, що були визначені КМУ та НБУ як головні розпорядники бюджетних кредитів. Якщо виникала необхідність у проведенні фінансування витрат нижчестоящих розпорядників кредитів, кошти з поточних бюджетних рахунків міністерств, відомств в ОПЕРУ НБУ при наданні всієї необхідної документації зараховувалися на поточні бюджетні рахунки цих розпорядників коштів, які були відкриті їм в уповноважених банках за балансовими рахунками «Поточні рахунки клієнтів, які утримуються за рахунок держбюджету України» та «Бюджетні рахунки цільового характеру клієнтів, які утримуються за рахунок державного бюджету України».

Після отримання від ОПЕРУ НБУ виписка з казначейського рахунку Управління бух-обліку та звітності Головного управління Державного казначейства перевіряло повноту проведених платежів. Управління оперативно-касового планування витрат відбивало суму проведеного фінансування розпорядника кредитів у картці обліку асигнувань.

Ця схема бюджетного фінансування розпорядників бюджетних кредитів порівняно з банківською системою виконання держбюджету мала певні переваги, що дало змогу вважати и більш досконалим варіантом виконання бюджету.

Такими перевагами передусім можна вважати:

1. максимальну сконцентрованість усіх поточних бюджетних рахунків у межах чітко визначеної мережі уповноважених банків, що дало змогу здійснювати більш якісний фінансовий контроль за рухом і витрачанням бюджетних коштів.

2. обмеження поширеної практики використання уповноваженими банками залишків бюджетних коштів, що перебувають на поточних бюджетних рахунках бюджетних установ та організацій через скорочення кількості установ комерційних банків, яким було надано статус уповноваженого.

Однак, не зважаючи на позитивні зрушення, ця схема виконання держбюджету все-таки була не в змозі забезпечити управління державними коштами на якісному рівні, особливо в частині фінансування витрат бюджетних одиниць. Цей варіант виконання держбюджету став своєрідним перехідним етапом від банківської системи виконання бюджетів до казначейської, а тому йому здебільшого були притаманні ті самі недоліки, що й банківській моделі. Тоді як держава має забезпечуваним фінансування видатків з мінімальним залучення позикових коштів, а тому зацікавлена в повному використанні наявний бюджетних ресурсів, уповноважений банк намагається збільшити залишки бюджетних коштів для проведення і комерційних операцій.

Ситуацію погіршують і суб'єктивні фактори, а саме:

до складу банків, уповноважених здійснювати касове виконання держбюджету, включаються банки, що допускають велику кількість порушень під час здійснення операцій з бюджетними коштами. Не поліпшує стану виконання держбюджету й те, що розпорядникам бюджетних коштів і усіх рівнів залишено їхні поточні бюджетні рахунки, на які зараховуються кошти держбюджету та які перебувають практично в повному розпорядженні цих структур. Це дає змогу, хай навіть меншою мірою, відволікати державні гроші на цілі, не передбачені кошторисом бюджетної установи, або ж витрачати їх у більшому обсязі, ніж це заплановано і кошторисом витрат бюджетні організації.

Як наслідок, зазначена схема виконання держбюджету за видатками розглядалися лише як проміжна ланка між банківською системою касового виконання держбюджету та казначейською системою, тобто як крок до досконалішої та прозорішої моделі. Адже для того щоб зазначена схема була в змозі вивести процес виконання держбюджету на якісно новий рівень, вонамала передбачити , з одного боку, високий рівень довіри до розпорядників кредитів і уповноважених банків, а з іншого— високу відповідальність останніх. Тому, не зважаючи на те, що ця схема з успіхом використовується в бюджетній практиці деяких європейських країн, Україна як визначальний обрала для себе інший варіант виконання держбюджету за видатками, що відповідає другій схемі бюджетного фінансування.