7. Фонетична та фонематична транскрипція. Основні діакритичні знаки

Коли виникає потреба позначити звучання слова, від­мінне від його написання, вдаються до транскрипції. А для буквеного передавання іншомовних слів застосовують транс­літерацію.

Транскрипція — спеціальна система письма, яку викорис­товують для точного запису звучання слів тієї чи іншої мови незалежно від її графічних та орфографічних норм. Є два ос­новні види транскрипції: фонетична й фонематична.

Фонетична транскрипція має на меті якомога точніше передати вимову звуків з усіма її відтінками. За основу фо­нетичної транскрипції береться якийсь існуючий алфавіт, до нього для тих звуків чи "їхніх відтінків, шо не відображаються у звичайному алфавіті, додаються діакритичні знаки, перевернуті букви, лігатури, букви з інших алфавітів.

Фонематична транскрипція передає фонемний склад слів. Вона застосовується в записах прикладів і парадигм грамтики, де важлива структура слова, а не його вимова. Принцип такої транскрипції: кожна фонема, незалежно від її

фактичного звучання, позначається тим самим знаком. . Наприклад, слово вчаться у фонетичній транскрипції записується так: [учац':а], у фонематичній — /вча-тс'а/. Проте в навчальній літературі нерідко поєднують обидва види транскрипції, а деякі позначки опускають — залежно від мети транскрибування слів.

Діакрити́чний знак, діакритики (від грец. διακριτικος — розрізняльний) — надрядковий або підрядковий знак при букві, що вказує на вимову, яка відрізняється від вимови звука, позначеного цією ж буквою без знака.

В українській мові діакритичними знаками відрізняються літери «і» та «ї», «и» та «й».

8. Голосні та приголосні. Умови творення цих звуків

За умовами творення та особливостями звучання всі звуки поділяються на голосні та приголосні. В українській мові 6 голосних і 32 приголосні звуки.

Голосними називаються звуки, що складаються тільки з голосу. При їх творенні повітря повільно проходить через ротову порожнину і не зустрічає жодних перешкод (а, о, у, и, і, е).

Приголосними називаються звуки, що мають у своєму складі голос і шум або тільки шум. При їх творенні повітря зустрічає на своєму шляху перешкоди ([б, п, д/д', т/т', г, к, ґ, ф, ж, з/з', ш, с/с', х, дж, дз/дз', ц/ц', ч, в, м, й, н/н', л/л', р/р']).

Приголосні звуки можуть утворюватися за допомогою голосу й шуму або тільки шуму (голосові зв’язки дрижать дуже сильно, слабко або зовсім розслаблені). Залежно від цього звуки поділяються на сонорні, дзвінкі та глухі. У сонорних звуках голос переважає над шумом ([м, в, н/н', л/л', р/р', й]). Дзвінкі звуки складаються з голосу і шуму ([б, д/д', з/з', ж, дж, дз/дз', г, ґ]). Глухі звуки складаються тільки з шуму ([п, т/т', х, ф, с/с', ц/ц', ш, ч, к]). В українській мові 11 дзвінких і 12 глухих приголосних. Більшість дзвінких і глухих звуків утворюють пари [б–п, д–т, з–с, дз–ц, ж–ш, дж–ч, г–х, г–к, д'–т', з'–с', дз'–ц'].

Із 32 приголосних звуків в українській мові 22 — тверді і 10 — м’які. Частина приголосних звуків утворює пари за твердістю/м’якістю. М’який знак й не має пари серед твердих приголосних. Звуки [б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, дж, г, к, х, ґ] не мають парних м’яких, вони можуть тільки пом’якшуватися перед і, а також зрідка перед іншими голосними або при подовженні (вітер — [в’ітеир], похід — [пох’ід]).