
- •1.Роль мислення у процесі пізнання оточуючої дійсності.
- •2.Мислення як предмет вивчення науки логіки.
- •3.Поняття про логічну форму (структуру) думки і логічні закони.
- •4.Істинність думки і формальна правильність роздумів.
- •5.Процес формалізації думки.
- •6.Процес формальної логіки.
- •7.Основні віхи в розвитку логіки.
- •8.Аристотель як основоположник науки про логіку.
- •9.Місце логіки в системі наук.
- •10.Діалектична і формальна логіка,їх співвідношення.
- •11.Роль логіки у процесі підвищення культури мислення особистості. 12.Логічна культура людини і шляхи її формування.
- •13.Закони логіки як адекватне відображення зв’язків реальної дійсності у свідомості людини.
- •14.Основні закони логіки.
- •15.Суть та зміст закону тотожності.
- •16.Закон суперечності,його суть та основна вимога.
- •17.Закон виключення третього,його визначення і логічний зміст.
- •18.Закон достатньої підстави,його зміст.Визначення і логічний сенс.
- •19.Поняття к форма мислення.
- •22.Види понять за обсягом.
- •23.Види понять за змістом.
- •24.Відношення між поняттями.
- •34.Види суджень за модальністю.
- •35.Види суджень за типом логічних сполучників.
- •36.Таблиці істинності складних суджень.
- •37.Розподіленість термінів в судженнях за обсягом.
- •38.Відношення між основними видами суджень.
- •39.Об’єднана класифікація суджень.»Логічний квадрат».
- •40.Умовивід як форма мислення.
- •41.Логічна структура умовиводу.
- •42.Види умовиводів.
- •43.Дедуктивний умовивід(силогізм) і його види.
- •44.Категоричний силогізм,його терміни,засновки.
- •45.Загальні правила силогізму,його фігура та модуси.
- •48.Аналогія та її види.
- •49.Логічна природа гіпотези.
- •50.Види гіпотез.
- •51.Доведення та спростування гіпотез.
- •52.Гіпотези і наукове передбачення.
- •53.Роль індукції,дедукції і гіпотези в прогнозуванні розвитку суспільства.
- •54.Поняття доведення та його логічна структура.
- •55.Умовивід і доведення.
- •56.Види доведення.
- •57.Правила доведення.
- •58.Основні методи прямого і непрямого підтвердження тези.
- •59. «Генетичне доведення».
- •61.Види і правила спростування.
- •65.Практика як критерій істини в процесі доведення та спростування.
16.Закон суперечності,його суть та основна вимога.
Закон суперечності: два протилежні судження, як і два суперечні, не можуть бути одночасно істинними.
Закон суперечності не розв’язує, яке з двох суджень є хибним. Це встановлює конкретна наука і практика. Він говорить лише те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне. Істинним чи хибним є друге твердження, закон суперечності теж не розв’язує.
Істинність одного із протилежних суджень зобов’язує нас визнати друге судження хибним. Але встановлення одного з протилежних суджень не в усіх випадках призводить до визнання істинним другого.
Об’єктивною основою закону суперечності є те, що один і той самий предмет не може одночасно мати і не мати одну й ту ж властивість. Як і будь–який формально–логічний закон, закон суперечності застосований тільки до таких суджень, у яких ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Формула закону суперечності: А не є не-А, що означає,що не можуть бути одночасно істиннними судження А і його заперечення не-А. З допомогою символів математичної логіки закон суперечності виражається так: A^A ?, де А означає всяке судженння, A? - судження, що заперечує судження А. Закон суперечності не заперечує реальних суперечностей, які існують в об’єктивній дійсності, а лише забороняє логічні суперечності із самим собою. Дотримання вимог закону суперечності є необхідною умовою пізнання суперечностей, існуючих у дійсності, оскільки тільки несуперечливе мислення може правельно відобразити об’єктивні суперечності. Формальнго-логічних суперечностей не повинно бути в жодному міркуванні, в жодній науковій системі. Вони є неприпустимими також у висновках суду та слідства.
Суперечливі судження руйнують міркування. Виявлення суперечностей в існуючих теоріях - необхідна умова їх удосконалення.
17.Закон виключення третього,його визначення і логічний зміст.
Закон виключеного третього формується так: із двох суперечливих суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному і тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може.
Якщо закон суперечності і між суперечними , і між протилежними судженнями, то закон виключеного третього діє лише між суперечливими судженнями – загальностверджувальними і частковозаперечними, загальнозаперечними і частковостверджувальними, одиничним стверджувальним і одиничним заперечним. Цей закон не може діяти між протилежними значеннями, бо вони можуть бути одночасно хибними.
Необхідно прийняти одне і тільки одне рішення.
Схема закону виключеного третього: A_A.
Зміст закону полягає в забороні визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечливі судження. Із цього випливає вимога третього закону: у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечливі судження і визнавати істинним якесь третє судження. З хибності одного судження випливає істинність другого, а саме тому істинним не може бути якесь третє судження .Істинним може бути одне із суджень: А або не-А, третього судження не може бути. Не вказує закон виключного третього, яка з двох суперечливих думок істинна, це установлюється конкретним дослідженням, він ствержує, що дві суперечливі думки не можуть бути одночасно хибними, одна з них має обов’язково бути істинною. Третій закон вимагає бути послідовним у мисленні, забороняє лавірувати, ухилятись від вибору одного з двох суперечливих рішень і шукати середнє рішення, вимагає давати зрозумілі, певні відповіді на поставлені питання.