65.Практика як критерій істини в процесі доведення та спростування.

Критерій істини тривалий час вбачали або в свідомості (одні — в чуттях, інші — в розумі), або в об'єкті, що пізнається. Оскільки істина передбачає певне пізнавальне відношення суб'єкта до об'єкта, то в цьому розумінні істина відноситься не тільки до суб'єкта, а й до об'єкта. Звідси випливає, що критерій істини повинен становити собою певне відношення, що і відрізняється від процесу пізнання, і водночас перебуває з ним у тісному взаємозв'язку. Тому зрештою було встановлено, що таким відношенням є суспільна практика, яку й потрібно розглядати як критерій.

66.Методи встановлення причинних зв'язків. Добираючи засновки для наукової індукції, часто вдаються до методів виявлення причинних зв'язків між явищами.Причинні зв'язки між предметами і явищами не існують у чистому вигляді.Вони завжди супроводжуються безліччю інших зв'язків, зокрема тимиобставинами, які забезпечують їх реалізацію. Все це ускладнює процес встановлення причинних зв'язків між явищами.Існує п'ять методів виявлення причинних зв'язків між явищами: методєдиної подібності; метод єдиної відмінності; поєднаний метод подібностіта відмінності; метод супутніх змін; метод залишків. Усі перелічені методи ґрунтуються на таких рисах причинного зв'язку: — кожне явище має причину, тому пошуки її виправдані; — причина завжди передує наслідку, тобто тому явищу, причину якого ми прагнемо встановити; — після причини неодмінно настає явище-наслідок; — за відсутності причини наслідок не настає; — зміни в причині призводять до відповідних змін у наслідку.

67. Дотримання законів логіки - необхідна умова досягнення істини в процесі мислення. Дотримання законів логіки — необхідна умова досягнення істини у процесі міркування. Основними формальнологическими законами зазвичай вважаються: 1) закон тотожності; 2) закон непротиріччя; 3) закон виключеного третього; 4) закон достатніх підстав. Вони нібито будуть докладно викладатися в окремої главі. Ці закони (принципи) висловлюють визначеність, несуперечність, доказовість мышления.Логічні принципи діють незалежно від волі людей, не створено з волі та бажанн0я. Вони є відбитком зв'язків і стосунків речей матеріального світу. Загальнолюдський характер принципів формальної логіки у тому, що в усі історичні епохи люди всіх класів, всіх націй мислять з одних і тим самим логічним принципам. Крім формальнологических принципів правильне мислення підпорядковується основним законам матеріалістичної діалектики: закону єдності я боротьби протилежностей, закону взаємного переходу кількісних і якісних змін, закону заперечення.

основна термінологія:

Логіка — це наука, яка вивчає закони і форми розумової діяльності людей, принципи і засоби побудови правильних суджень і міркувань про предмети і явища об'єктивного світу, методи формалізації знання як результату пізнавального процесу.

Теза — це положення, яке необхідно обгрунтувати.

Аргументи — це твердження, за допомогою яких обгрунтовується теза.

Форма, або схема аргументації, — це спосіб, який застосовується для обгрунтування тези.

Аргументація за формою може бути:

Дедуктивна аргументація — це аргументація, яка будується за схемами дедуктивних міркувань.

Недедуктивна (правдоподібна) аргументація — це аргументація, яка будується за схемами недедуктивних (правдоподібних) міркувань.

Мислення — це процес опосередкованого і узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях.

Ду́мка —Те, що з'явилося внаслідок міркування, продукт мислення. Припущення, передбачення, намір, замисел, задум.

Поня́ття — форма мислення, яка відображає істотні властивості, зв'язки і відношення предметів і явищ в їхній суперечності і розвитку; думка або система думок, що узагальнює, виділяє предмети деякого класу за визначеними загальними і в сукупності специфічними

для них ознак.

Су́дження — це форма мислення, в якій стверджується зв'язок між предметом і його ознакою (прикметою) або відношення між предметами і яка володіє властивістю виражати або істину, або неправду.

Анало́гія— подібність, схожість у цілому відмінних предметів, явищ за певними властивостями, ознаками або відношеннями.

Гіпо́теза — наукове припущення, що висувається для пояснення будь-якого явища і потребує перевірки на досліді та теоретичного обґрунтування, для того щоб стати достовірною науковою теорією.

Висновок — остаточна думка про що-небудь, логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань або розгляду певних фактів.

Доведення або доказ — процедура, за допомогою якої встановлюють істинність гіпотези чи будь-якого твердження.

Теорія— сукупність умовиводів , що відображає об'єктивно існуючі відносини і зв'язки між явищами об'єктивної реальності.

Софізми — це міркування, засновані на навмисному порушенні законів логіки, на вживанні помилкових аргументів.

Паралогі́зм — ненавмисна логічна помилка. Паралогізм варто відрізняти від софізму — помилки, вчиненої навмисно, з метою ввести в оману опонента, обґрунтувати помилкове твердження й тощо.

Парадокс- формальнологічна суперечність, яка полягає в тому, що в процесі доведення створюються умови для одночасного доказу істинності і хибності певного висловлювання, причому доведення істинності цього висловлювання неодмінно веде до визнання його хибності і навпаки.

26