2. Хід національно-визвольної боротьби протягом 1648-1657 рр.

При засвоєнні матеріалу по другому питанню, студентам доцільно розбити його на відповідні чотири етапи (періоди).

Першим періодом можна вважати 1648 р. В цей час відбулися переможні три головних битви: під Жовтими водами, Корсунем і Пилявцями. Було визволено з-під Польщі понад третини українських земель.

Другий період визначимо з 1649 по 1651 р. Його не можна вважати таким вдалим, як попередній. Битва під Збаражем (1649 р.), хоча і завершилася перемогою Б.Хмельницького, польське військо та короля врятував ненадійний союзник козаків – Кримський хан, який примусив підписати мир з поляками. За умовами Зборівського договору (1649 р.) під руку Б.Хмельницького відійшли три воєводства: Брацлавське, Київське та Чернігівське, що створило, хоча і обмежені, але сприятливі умови для перших кроків українського державотворення. Слід зрозуміти, що таке становище не влаштовувало обидві сторони., тому військові дії відновилися.

В історії цього періоду селянсько-козацькі війська через зраду кримських татар зазнали найважчої поразки у битві під Берестечком влітку 1651 р. Б.Хмельницький був змушений підписати Білоцерківський договір (1651 р.), за яким козацька влада поширювалася лише на Київське воєводство.

У 1652 р. Б.Хмельницький отримав блискучу перемогу під Батогом. Однак наступні події розвивалися вкрай несприятливо: козацькі сили були виснажені, відбулося зближення Польщі та кримських татар. У 1653 р. під Жванцем (неподалік від Кам’янця-Подільського) Кримське ханство в односторонньому порядку уклало мир з польським королем Яном Казимиром, згідно якого польська сторона погоджувалася на умови Зборівського договору, а в таємній угоді дозволялося татарам брати ясир (полонених) з козацької території. Ця ситуація змусила Б.Хмельницького шукати більш надійного союзника у боротьбі проти Польщі.

Тут ми можемо виділити третій період, який умовно окреслимо з 1652 до початку 1654 р. Б.Хмельницький свій погляд звернув на Московію. Студенти повинні розібратися у складних дипломатичних переговорах, рішеннях Земських Соборів 1652 та 1653 рр., наслідком яких стала Переяславська рада (січень 1654 р.), на якій було ухвалено перейти „під високу руку Москви” (протекторат московського царя над Україною). Остаточний російсько-український договір був укладений в Москві в березні 1654 р. (Березневі статті).

Звернемо увагу, що цей перший “союзний договір” передбачав лише конфедеративну російсько-українську спільність і військовий союз при збереженні прав України у зовнішній та внутрішній сферах: міжнародні відносини (окрім військових противників – Речі Посполитої та Туреччини), українська адміністрація і судочинство не підпорядковувались Москві, гетьман і старшина обиралися козацькою радою, українська сторона самостійно збирала податки, залишалося козацьке військо. Московський цар мав право тримати в Києві воєводу з обмеженим гарнізоном. Таким чином, суверенітет України обмежувався головним чином по двох напрямах: сплачування податків до царської скарбниці та в разі переговорів з вірогідними противниками – Річчю Посполитою та Туреччиною – сповіщати про це Москву. Проте за життя Б.Хмельницького на ці обмеження не зважали.

Студенти мають впевнитися, що союз з Московією не був метою цієї війни. Не було втіленням багатовікового прагнення українського народу і возз’єднання з російським, як це змальовувалося значною частиною великоросійських та радянських істориків. Це був союз, створений під впливом реальних умов, коли Україна не мала можливості самостійно протистояти Польщі. Б.Хмельницький розрахував завдяки цьому військово-політичному союзові остаточно позбавитись впливу Польщі і йти до власної мети – звільнення всіх українських земель з-під влади Речі Посполитої й остаточного утвердження незалежної соборної української держави.

Про це засвідчують і дії Б.Хмельницького під час умовно визначеного четвертого періоду – 1654–1657 рр. В боях проти об’єднаних польсько-татарських сил разом з військами Б.Хмельницького брали участь і московські війська. Однак військова активність Москви в Наддніпрянській Україні була вельми пасивною, про що промовисто свідчила російсько-польська Віленська угода (1656 р.) про примирення, підписана без участі української сторони. Через це гетьман, розуміючи наміри Москви поширити власний вплив на українські землі, розгортає активну дипломатичну діяльність. Намагаючись створити антипольську коаліцію, отримати міжнародне визнання України, Б.Хмельницький веде переговори з Швецією та Туреччиною, Валахією та Трансільванією. Однак, влітку 1657 р. Б.Хмельницький помер, що відкрило нову, трагічну сторінку у боротьбі за українську державність.

3. Українська Козацька держава, її виникнення та еволюція.

При розгляді третього питання, студенти мають усвідомити, що процес розбудови української держави (Війська Запорозького) розпочався вже у ході визвольної війни і з самого початку зазнав значного впливу козацьких традицій. Практично, за основу був взятий державно-політичний устрій Запорізької Січі. Територія України була поділена на полки та сотні. Керівництво державою здійснювали виборний гетьман і старшина. Назва старшинських посад співпадала з відповідними назвами на Запоріжжі.

Головним органом влади вважалася загальна козацька рада. Проте, скоро стало зрозумілим, що організаційні форми, які себе виправдали серед нечисленного козацтва, не відповідали потребам великої країни. Насамперед, це торкалось головного органу влади – Ради. Її функції дуже скоро перейшли до ради старшин, що збиралася кілька разів на рік для вирішення найважливіших справ. Але й вона не мала повної законодавчої компетенції і була лише дорадчим органом – останнє слово лишалося за гетьманом. Намагаючись отримати міжнародне визнання, Б.Хмельницький мав намір перейти від республіканської форми правління (гетьман вільно обирався загальною козацькою Радою) до монархічної, маючи надію передати владу гетьмана у спадок своїм синам, що було традицією для тодішньої середньовічної Європи.

4. Доба Руїни.

При розгляді четвертого питання, зазначимо, що зберегти в повній мірі здобутки визвольної війни не вдалося і в Україні розпочинається трагічний за своїми наслідками період Руїни – руйнація української державності, територіальної цілісності козацької України. Основними ознаками цього періоду були:

• послаблення влади гетьмана; поділ території України (з 1663 р.) на Лівобережну та Правобережну на чолі з окремими гетьманами;

• боротьба різних політичних угруповань за владу, що фактично переросла у громадянську війну;

• намагання іноземних держав загарбати українські землі;

• господарсько-економічний занепад, спустошення значних територій.

Окрім крайнього виснаження сил українського народу, хитання його верхівки у пошуках зовнішніх союзників або ж зверхників, зауважимо, що головною причиною поразки української національної революції XVII ст. стало вкрай несприятливе геополітичне становище України та агресивна політика суміжних держав, головним чином Польщі та Росії, спрямована на пограбування та розчленування її території. Наслідком Руїни стало те, що згідно ряду міжнародних договорів (Андрусівський договір (1667 р.), Бахчисарайський договір (1681 р.), “Вічний мир” (1687 р.), було юридично закріплено поділ українських земель.