Незалежна Україна (з 1991 р.)

Найбільша чисельність населення України зафіксована на 1.01.1993 р. – 52,2 млн. осіб. В наступному, в силу погіршення економічної ситуації, аварії на Чорнобильській АЕС, міграційних процесів, пов’язаних з розвалом СРСР населення України невпинно скорочується. За даними Всеукраїнського перепису 2001 р., воно складало 48,2 млн. чол. ( у порівнянні з 1989 р. зменшення на 6,2%).

Щодо етнічної ситуації, в сучасній Україні можна виділити наступну тенденцію. В силу зростання національної самосвідомості та виїзду за її межи неукраїнського населення, відбувається процес збільшення питомої ваги українців. У 2001 р. вони складали 77,8% всього населення, що відповідає загальним нормам щодо чисельності корінного етносу в країнах Західної Європи. Відбулося зменшення чисельності національних меншин, головне місце серед яких належить росіянам – 17,3%. Найбільш динамічно зростаюча меншина – кримські татари, які з кінця 80-х рр. ХХ ст. почали повертатися на свою історичну батьківщину. У 2001 р. їх зафіксовано 248 тис., що складає 0,5% населення України (в Криму 12%).

Не зважаючи на заходи уряду України по стабілізації демографічної ситуації, втілення соціальних програм, негативну тенденцію по зменшенню населення країни не вдалося переломити. Щорічно населення України скорочується приблизно на 300 тис. чол.

Додаток 2.

Українська діаспора.

Еміграція є добровільне або вимушене переміщення населення з країн постійного проживання до інших країн. Причини або мотиви, що зумовлюють цей процес досить різноманітні і включають соціально-економічні, політичні, етнічні, релігійні та інші аспекти. В історії української еміграції традиційно визначалися три хвилі переселенського руху: перша – з останньої чверті ХІХ ст. до початку Першої світової війни (бл. 500 тис. осіб); друга – період між двома світовими війнами (бл. 300 тис. осіб); третя – період після Другої світової війни (бл. 300 тис. осіб). В наш час до згаданих доцільно додати і четверту, сучасну хвилю еміграції, що пов’язана із розпадом СРСР та погіршенням соціально-економічного стану в Україні.

Українська діаспора є однією з найчисельніших національних діаспор у багатьох країнах Америки і Європи. Сам термін діаспора означає (з грецької – розсіяння) – поширення в різних країнах народу, вигнаного з батьківщини чужинцями. Українська діаспора – збірне визначення української спільноти поза межами українських етнічних земель (національної території), яка почуває духовий зв'язок з Україною. Умовно українська діаспора поділяється на східну (Росія 4,3 млн., Казахстан 900 тис., Молдова 600 тис., Білорусь 300 тис., Узбекистан 150 тис., Киргизія 100 тис. чол.) і західну (США 2 млн., Канада 800 тис., Бразилія та Аргентина по 400 тис., Польща 300 тис., Румунія 100 тис., Австралія і Франція по 40 тис., Словаччина 40 тис., Велика Британія 30 тис., Німеччина 25 тис. жителів українського походження). Загалом по світу за межами України проживає близько 10 млн. осіб, які є за походженням українцями. Зв'язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється через товариство "Україна", громадські та культурні організації. Помітну роль у зміцненні цих зв'язків відіграє часопис "Українська діаспора", який видає НАН України.

Перша хвиля еміграції – 1861 р. вважається роком початку масової імміграції українців, яка тривала до 1914 р. і привела за океан біля пів мільйона українців. Переважно це були вихідці з Галичини, Буковини та Закарпаття. Основну масу емігрантів становили селяни-заробітчани.

Протягом 20–30-х рр. проходила друга хвиля еміграції, пов’язана з поразкою української національної революції 1917–1921 рр., утвердженням тоталітарного режиму в радянській Україні, несприятливими умовами української меншини в Польщі та Румунії. На відміну від першої хвилі це була переважно українська політична еміграція. Вона збагатила існуючу У. д., здебільше трудову, кадрами політичних та військових діячів, науковою, господарською та культурною елітою. У різних країнах Європи залишилося близько 80 тисяч українців, решта іммігрувала до США, Канади, менше – в Південну Америку та Австралію.

Третю хвилю можна окреслити періодом з 1947-го по 1953 р. Упродовж цього часу до Канади приїхали 37 тисяч українських іммігрантів, до США – 180 тисяч. Цього разу серед прибульців була велика кількість інтелігенції та науковців. Вони сприяли розквітові українського політичного, громадського, культурного та релігійного життя в діаспорі. Цих іммігрантів об'єднувала відданість ідеї незалежності України й відновлення української суверенної держави.

Четверта хвиля дуже відрізняється від трьох попередніх. Більшість людей подалися в дорогу через скрутні економічні умови, що настали після розвалу Радянського Союзу. Основна їх маса має вищу освіту, або технічну спеціальність, володіє англійською мовою, що дає змогу знайти роботу у ті країни, до яких прибувають.

Українська діаспора (за даними 2004 р.)

Країна	Чисельність	Регіони проживання
Росія	4,4 – 5 млн.	Курська, Ворнежська, Саратовська, Самарська, Астраханська обл.; Краснодарськ. край (“Малиновийц клин”), від Оренбургу до Владивостока, Закаспійська обл., Далекий Схід (“Зелений Клин”).
Казахстан	0, 896 – 2, 4млн.	На півночі, промислові центри (“Сірий клин”).
США	0,5 – 2 млн.	Штати: Пенсільванія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Массачусетс, Коннектикут, Огайо, Іллінойс, Мічіган, Міннесота, Меріленд, Флорида, Каліфорнія, Техас, Вісконсін.
Канада	0,55 –1 млн.	Провінції: Онтаріо, Альберта, Манітоба, Саскачеван, Квебек, Британська Колумбія.
Молдова	600 – 650 тис.	Придністров'я, Кишинів
Польща	360– 500 тис.	Регіони: західна і північна Польща.
Білорусь	291–500 тис.	Брестська область.
Аргентина	100–250 тис.	Провіції: Буенос-Айрес– Місійонес, Чако, Мендоса, Формоса, Кордова, Ріо-Негро.
Бразилія	50–350 тис.	Штати: Парана, Сан-Пауло, Санта-Катеріна, Ріу-Гранді-ду-Сул.
Узбекистан	153 тис.	Промислові центри.
Румунія	70-250 тис.	Регіони: Південна Буковина (Сучавщина), Мармарощина, Банат, Південна Добруджа.
Киргизстан	108 тис.	Промислові центри.
Словаччина	40–100 тис.	Східна Словаччина, м. Пряшів
Латвія	92 тис.	Промислові центри.
Колишня Югославія	60 тис.	Регіони: Воєводіна (Бака), Боснія, Хорватія, (Славонія)
Грузія	52,4 тис.	Промислові центри.
Чехія	50 тис.	Судети.
Естонія	48 тис.	Промислові центри.
Литва	44 тис.	Промислові центри.
Туркменістан	35,6 тис.	Промислові центри.
Франція	35 тис.	Центральна, Східна, Південно-Західна і Північно-Західна Франція.
Великобританія	35 тис.	Графства: Ланкашір, Йоркшір, Центральна Англія, Південна Англія, Шотландія.
Австралія	35 тис.	Штати: Новий Південний Уельс, Вікторія, Південна і Західна Австралія.
Азербайджан	32,3 тис.	Промислові центри.
Німеччина	22 тис.	Землі: Баварія, Баден-Вюртемберг, Гессен, Північний Рейн-Весфалія, Нижня Саксонія.

Додаток 3.