Тема 9. Українські землі між двома світовими війнами

(1921–1939 рр.).

План

1. Політичні та соціально-економічні перетворення в Україні у міжвоєнну добу:

а). політика «воєнного комунізму»;

б). НЕП;

в). суперечливі явища проведення індустріалізації;

г). колективізація. Голодомор 1932–1933 рр.

2. Суспільно-політичне життя в Україні за часів тоталітаризму.

3. Становище західноукраїнських земель у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини.

1. Політичні та соціально-економічні перетворення в Україні у міжвоєнну добу.

Починаючи вивчати дану тему студенти мають пригадати, що в наслідок поразки Української революції 1917–1920 рр. українські землі опинилися у складі різних держав. Основна їх частина входила до Української СРР.

Внутрішнє становище УСРР на початку 20-х років характеризувалося глибокою кризою, яку викликали тривалі військові дії та політика «воєнного комунізму». Промисловість і торгівля націоналізовувалися, була заборонена приватна торгівля. Запроваджувалася загальна трудова повинність, створювалися трудові армії. Конфісковану в поміщиків землю передали селянам, але водночас запровадили продрозкладку, за якою з урожаю кожному члену селянської родини залишали невелику норму, а решту відбирали в державні фонди. Таким чином селянин втрачав зацікавленість у результатах своєї праці, підвищенні врожайності. Періодично вибухали селянські повстання, на Півдні України ширився махновський рух. Наслідком продрозкладки згодом став голод 1921-1922 рр.

Серед керівництва країни росло розуміння, що подальше проведення політики “воєнного комунізму” може призвести до селянської війни та економічної катастрофи. Тому на Х зїзді РКП(б) у березні 1921 р. було ухвалено рішення про заміну продрозкладки значно меншим натуральним податком, що поклало початок цілій системі заходів в аграрній, промисловій, торговельній, фінансовій сферах, яку назвали “неп” (нова економічна політика). Фактично це була політика компромісу, вимушеного відступу від негайного будівництва комунізму, її суть полягала у відновленні товарно-грошових відносин в господарському житті. Крім заміни продрозкладки натуральним, а згодом і грошовим податком, що давало можливість селянам продавати надлишки своєї продукції на ринку, неп допускав вільну внутрішню торгівлю, передачу дрібних підприємств в оренду та приватну власність, іноземні концесії. Підприємства важкої промисловості обєднувалися у трести, на рівні яких запроваджувався госпрозрахунок. Водночас “командні висоти” в економіці (важка промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля) залишалися під контролем держави.

Доцільно розглянути план ГОЕЛРО, згідно якого розпочалося спорудження в Україні кількох досить великих на той час електростанцій. Як наслідок, у 1928-1929 рр. Україна по виробництву електроенергії, кам’яного вугілля, сталі, прокату вийшла до довоєнні показники, поступово відновлювався об’єм валової продукції сільського господарства, товарообіг у торгівлі. Проте функціонування непу не означало повного повернення до ринкової економіки. Студенти мають усвідомити, що за роки непу так і не була демонтована створена в період “воєнного комунізму” централізована система управління економікою. Особливо яскраво це виявилося під час так званої хлібозаготівельної кризи 1927-1928 рр. коли Сталіним було висунуте гасло форсованої індустріалізації і колективізації сільського господарства.

Студенти повинні розібратися в суперечливих явищах проведення індустріалізації. З одного боку, відбулися позитивні зрушення: вихід республіки на якісно новий рівень промислового розвитку; зміни у структурі народного господарства на користь промисловості; досягнення промисловістю України за цілим рядом ключових індустріальних показників європейського та світового рівня; урбанізація; швидке формування робітничого класу. Але з іншого боку форсована індустріалізація стимулювала появу цілої низки негативних тенденцій: домінуюче становище виробництва засобів виробництва; побудова і реконструкція підприємств-монополістів; заморожування значних коштів у незавершених обєктах; диспропорційне і нерівномірне формування промислового потенціалу України; наростаюча централізація економічного життя, повернення до командних методів управління, поглиблення відчуженості робітничого класу від засобів виробництва.

Варто пам’ятати, що в сталінській моделі побудови соціалізму домінуючою ланкою була форсована індустріалізація, при цьому роль аграрного сектора полягала в “обслуговуванні” процесу індустріалізації і в збереженні в країні стабільної ситуації з продовольством. А цього можна було досягти тільки шляхом примусового усуспільнення землі та засобів виробництва, позбавлення селян прав розпоряджатись вирощеною продукцією через обовязкові поставки державі за значно заниженими цінами. Все це й було здійснено за допомогою колективізації. Отже, її головним результатом став здійснений індустріальний стрибок, за який український народ заплатив занадто дорогою ціною – мільйонними жертвами насильницького розкуркулення і голоду 1932-1933 рр., а також втратою селянами відчуття господаря, деградацією та дезорганізацією аграрного сектора.

Проведення форсованої індустріалізації та колективізації сприяло зміцненню в Україні, як і в СРСР в цілому, тоталітарної системи. В політичній сфері це супроводжувалось утвердженням єдиної комуністичної ідеології, монополізацією влади більшовицькою партією, усуненням з політичної арени інших політичних партій, зрощенням правлячої партії з державним апаратом, масовими репресіями.