Класифікація інновацій
Таблиця 1
Нововведення та їх класифікаці
|
||||||||||||||||||||
9. Поясніть взаємозв’язок і інтеграцію стратегічного і інноваційного менеджменту?
Взаємозв’язок функцій інноваційного та стратегічного менеджменту, їх взаємопроникнення дозволяють розглядати інноваційну стратегію як складову загальної стратегії підприємства, орієнтовану на визначення та досягнення перспективних цілей, безпосередньо через інноваційний процес. При цьому інноваційна стратегія розширює, поглиблює та уточнює загальну стратегію розвитку підприємства невідривністю від її цілей, забезпечуючи стійкий коригуючий зв’язок між інноваційними цілями та інноваційним потенціалом, який, однак, обмежується формуванням загальних вимог та рекомендацій до вибору інноваційних цілей на основі проходження основних аналітичних етапів формування інноваційної стратегії.
10. У чому полягає сутність теорії інноватики Кондартьєва-Шумпетера?
Н. Д. Кондратьєвим був виконаний найбільш глибокий для того часу аналіз довгих циклів: їм були досліджені ціни, процент на капітал, оборот зовнішньої торгівлі, виробництво вугілля і чугуна, а також ряд інших показників для Англії, Франції, Німеччині і США. Для більшості досліджених показників Н. Д. Кондратьевым було виявлено наявність циклічних хвиль тривалістю в 48-55 років, причому всі виявлені хвилі були в досить глибокого ступеня синхронізовані, що дозволило Н. Д. Кондратьєву скласти єдину таблицю.
Таблиця 1
I великий цикл
Понижувальна хвиля C 1810-1817 до 1844-1851 рр.
Підвищувальна хвиля C 1844-1851 до 1870-1875 рр.
II великий цикл
Понижувальна хвиля C 1870-1875 до 1890-1896 рр.
Підвищувальна хвиля C 1890-1896 до 1914-1920 рр.
III великий цикл
Ймовірна понижувальна хвиля почалась в 1914-1920 рр.
Важливим внеском Н. Д. Кондратьєва в економічну теорію динаміки є відмова пояснювати довгі цикли якимись зовнішніми факторами, такими як зміни в техніці, війни і революции, входження в світову економіку нових країн, коливання видобутку золота та ін. На думку М. Д. Кондратьєва, ці фактори є "...не вихідними силами цього розвитку, а формою його прояву. Більше того, він стверджував: "Що зовнішні великі хвилі кон'юнктури не можуть бути пояснені ни випадковими, привходящими причинами. Пояснення їх, мабуть, необхідно шукати в особливостях, притаманних капіталістичній системі господарства”.
Незважаючи на те, що Н. Д. Кондратьєв не брав зовнішні фактори для пояснення довгохвильового механізму, він не зміг дати вичерпного пояснення феномена з допомогою внутрішніх факторів і пояснював його терміном оновлення основних домінуючих фондів. Слід підкрес Н. Д. Кондратьев пов'язував довгі хвилі і з технічними нововведеннями та їх власними циклами. Але в 1928 році він знову повернувся до своєї позиції. Запропоноване Н. Д. Кондратьєвим пояснення феномена фрагментарно нагадує теорію С. де Вольфа. Так, наприклад, Д. Ван Дейн писав: "Кондратьевское пояснення довгих циклів дуже схоже на те, що робив С. де Вольф. Тривалість довгою хвилі пов'язана з довговічністю основних фондів, зокрема з часом виробництва і капіталовкладеннями”.
На думку М. Д. Кондратьева, початок підвищувальній фази повьязаний із накопиченням капіталу, необхідного для інвестування в створення нових виробничих сил і радикальне оновлення.
Ще один важливий крок у розвитку теорії довгих циклів пов'язаний з дослідженнями австрійського економіста Й. Шумпетера, який у своїй книзі "Ділові цикли", що вийшла в 1939 році, пов'язує довготривалі коливання в капіталістичної економіки з інновациями, Як і Н. Д. Кондратьєв, Й. Шумпетер представляв довгі цикли у вигляді процесу порушення і подальшого відновлення економічної рівноваги. Й. Шумпетер виділяє чотири фази розвитку кожного циклу: процвітання, рецесія, депресія і пожвавлення.
Фаза процвітання, на його думку, настає тоді, коли найбільш ініціативні і сміливі підприємці впроваджують у виробництво нові товари і види техніки, відкривають нові ринки і джерела сировини, використовують нові прийоми організації виробництва, отримують в результаті надприбуток. Прибуткові та прогресивні нещодавно введення поступово охоплюють все більше число взаємозалежних різних галузей, залучаючи все більша кількість підприємців. При цьому економіка виходить з рівноважного стану, виникае період прискореного зростання. Рецесія повертає економіку в рівноважний стан. Причину зміни фаз Ї. Шумпетер бачить в розсіюванні одержуваної підприємцями прибутку по мірі того, як інновації охоплюють все більшу частину виробництва. Депрессивна фаза, в свою чергу, настає тому, що економіка відреагувала на спад очікуванням ще гірших умов. Фаза пожвавлення знову повертає економіку в тривалий стан равноваги завдяки накопиченню нововведений. Ця позиція не могла бути визнана досить переконливою. Однак пояснення Й. Шумпетером переходу від фази депресії до пожвавлення викликало суперечки в багатьох вчених. Зокрема, можна привести слова Л. ван Дейна: "У нашому баченні доводиться визнати, що Шумпетеру не вдалося дати вичерпне пояснення фактом появи подібно рою основних нововведень до початку довгої хвилі”.
11. Перелічіть чотитри особливості (емпірічні правильності по термінологіїї М.Д.Кондратьєва) різних фаз великого циклу.
М.Д.Кондратьєв звернув увагу на суспільно-політичні прояви та впливи "довгих хвиль". Він розумів всеосяжність цих впливів, які сформулював у так звані 4 емпіричні правильності великих циклів:
1. Перед початком, іноді в самому початку підвищувальної хвилі кожного великого циклу спостерігаються значні зміни в основних умовах господарського життя суспільства. Ці зміни виражаються в глибоких змінах техніки виробництва та обміну (яким в свою чергу передують значні технічні винаходи та відкриття), зміни умов грошового обігу та посилення ролі нових країн у світовому господарському житті. 2. Періоди підвищувальних хвиль великих циклів, як правило, значно багатші великими соціальними потрясіннями та переворотами в житті суспільства (революції, війни), ніж періоди понижувальних хвиль. 3. Понижувальні хвилі великих циклів супроводжуються тривалою депресією сільського господарства. 4. Середньо-строкові цикли, що припадають на понижувальну хвилю великого циклу, характеризуються тривалістю спадів і депресій та короткістю і слабкістю підйомів. Середні цикли, що припадають на підвищувальну хвилю, навпаки, мають тривалий, значний підйом і короткі, невиразні спади
12.Можливі або вже залучені на досягнення інноваційної цілі стратегічні ресурси та організаційний механізм утворюють на підприємстві ______________________________________(для відповіді додати два слова).
13. Які базові принципи закладені у класифікації інноваційних процесів і нововведень?
14. Дайте визначення поняттю “інноваційний менеджмент” та сформулюйте основні задачі інноваційного менеджменту на підприємстві.
Інноваційний менеджмент — це сукупність принципів, методів і форм управління інноваційним процесом, інноваційною діяльністю та персоналом, зайнятим цією діяльністю. Головна увага в інноваційному менеджменті має бути зосереджена на виробленні інноваційної стратегії і засобах її реалізації.
Відповідно до цілей формуються завдання інноваційного менеджменту, основними з яких є такі:
Вироблення стратегічної інноваційної політики і механізмів її здійснення.
Формування стратегічних, довго- і короткострокових цілей інноваційної діяльності.
Розроблення планів, програм, проектів та їх виконання.
Створення організаційно-виробничої структури і структури управління інноваційною діяльністю.
Планування організації процесів розроблення інновацій (інноваційного процесу).
Спостереження (контроль) за виконанням етапів, стадій інноваційного процесу в часі та синхронізацією всіх видів діяльності.
Підбір і розміщення кадрів, створення творчої атмосфери та мотивації інтелектуальної праці.
Календарне планування роботи і контроль її виконання.
Комплексне формування та використання інноваційного потенціалу підприємства.
15.Розкрийте сутність поняття “інноваційна стратегія”.
Отже, інноваційна стратегія є ціленаправлена діяльність щодо визначення важливих напрямків вибору пріоритетів перспективного розвитку підприємства і вироблення комплексу заходів, що потрібні для їхнього втілення.
Інноваційна стратегія підприємства визначається такими найголовнішими складовими: об'єктом і характером ресурсів, які має (або планує мати) підприємство, і ринковими позиціями та загальногосподарською структурою (контрольована частка ринку, доступ до джерел фінансування та сировини, стан конкурентоспроможності).
На початковому етапі розбудови інноваційної стратегії вирішується і тривалість періоду формування стратегії підприємства.
По-перше, інновація потребує досить тривалого періоду часу, що, звичайно, відбивається на всьому процесі виробничого життя підприємства.
По-друге, період формування нової стратегії підприємства неможливий без інвестиційної стратегії підприємства.
Морозов. Конспект.
Інноваційна стратегія - це спосіб досягнення та реалізації цільового інноваційного рівня розвитку підприємства.
Інноваційна стратегія будь-якої фірми визначається двома складовими:
1) об’ємом і характером її ресурсів (кадровим потенціалом, фінансовими активами, портфелем патентів і ліцензій, якістю ринкової інформації);
2) ринковою позицією і загальною стратегією (наукоємністю продукції, структурою продукції по стадіям життєвого циклу, долею ринку, яка контролюється даною фірмою; рівнем доступу до джерел фінансування і сировини; положенням лідера чи послідовника в галузевій конкуренції).
Інноваційні стратегії підприємства можна поділити на дві групи:
стратегії проведення НДДКР;
стратегії впровадження і адаптації інновацій.
До першої групи відносять наступні стратегії:
Ліцензійна стратегія. Орієнтація на придбання ліцензій на незавершені розробки з метою їх доробки і використання в процесі здійснення власних НДДКР. Така стратегія прискорює отримання бажаних результатів з меншими витратами.
Стратегія паралельної розробки передбачає придбання технологічної ліцензії на новий продукт чи процес з метою їх прискореного дослідницького освоєння і проведення з урахування даного освоєння власних розробок і подальшого виробництва.
Стратегія лідерства зорієнтована на передові позиції в області НДДКР у відповідних напрямках і концентрується на початкових стадіях S-подібної кривої і стадії росту (до точки перегину).
Стратегія випереджаючої наукоємності орієнтується на наукоємність продукції вище середнього рівня по галузі.
Стратегія життєвого циклу орієнтується на життєві цикли продуктів і процесів. Реалізація даної стратегії вимагає постійних заділів результатів НДДКР, які призначені для покращення і заміщення продуктів і процесів, які вибувають.
До другої групи стратегій впровадження і адаптації інновацій відносяться:
Стратегія підтримки продуктового ряду – передбачає покращення споживчих властивостей традиційних товарів, які знаходяться на етапі зрілості і ще морально не застаріли. Це найбільш проста стратегія.
Стратегія ретроінновацій – використовуються до застарілих товарів, які ще користуються попитом.
Стратегія збереження технологічних позицій. Використовується підприємствами, які мають сильні конкурентні позиції в умовах посиленої конкуренції і відсутності інвестицій в оновлення виробництва і продукції. Така стратегія не може бути успішною впродовж тривалого часу.
Стратегія продуктової і процесної імітації.Корисна, коли підприємство сильно відстає від конкурента або входить в нову сферу бізнесу.
Стратегія стадійного подолання –передбачає перехід до вищої стадії технологічного розвитку, обминаючи нижчі.
Стратегія технологічної зв’язаності. Підприємство випускає технологічно зв’язану продукцію, якщо на її долю приходиться 70% продукції.
Стратегія технологічного трансферу реалізується головними підприємствами вертикально-інтегрованих структур. Вони передають відпрацьовані технології малим підприємствам, які входять в дану структуру.
Стратегія слідування за ринком націлює підприємство на випуск найбільш рентабельної продукції, яка користується ринковим попитом в даний момент. Така стратегія може бути використана на початкових стадіях розвитку фірми.
Стратегія вертикального запозичення. Використовують малі фірми, які є в складі великих інтегрованих структур.
Стратегія радикального випередження – вихід підприємства першим на ринок з радикально новим продуктом. Ця стратегія передбачає реалізацію двох стратегій НДДКР - стратегії лідерства і стратегії випереджаючої наукоємності
Стратегія очікування лідера по новій продукції, попит на яку ще не визначений.
За менеджерською „поведінкою” на основі класифікації К.Фрімана виділяють наступні модифікації інноваційної стратегії:
1. Традиційна. Орієнтується на підвищення якості існуючих продуктів на існуючій технологічній базі.
2. Опортуністська. Підприємство зайнято пошуком такого продукту, який не вимагає надто значних витрат на дослідження і розробки, але з яким воно в продовж відповідного часу зможе самостійно бути присутнім на ринку.
3. Імітаційна. Нова технологія придбається у інших, наприклад, шляхом закупки ліцензій.
4. Залежна. Спостерігається в основному на малих підприємствах, яким великі підприємства довіряють новий продукт або виробничий метод.
5.Наступальна - передбачає, що фірма створює і освоює продукти, які являються не тільки новими для даного підприємства, але і принципово новими для ринку (споживачів). Іншими словами, вона є „піонером” нових для ринку продуктів, які задовольняють нові потреби і часто таких, які ще не усвідомлюють самі споживачі).
Конспект. Гук
16. У чому полягає сутність венчурного інвестування нововведень?
У сучасній ринковій економіці фінансові відносини відіграють визначальну роль у забезпеченні її ефективності. Розвиток фінансових відносин в інноваційній діяльності відображається в нових функціональних формах фінансового капіталу. Однією з таких форм є венчурне фінансування. Виник і активно функціонує особливий вид дуже ризикованого підприємництва, тісно пов’язаний з науково-технічним прогресом. За англійською термінологією його ще називають «венчурним». Слово «venture» в перекладі з англійської означає ризиковане підприємництво. Термін «venturer» є старовинним англійським словом, що характеризувало купця, який провадив торгівлю з іноземними державами, тобто підприємництвом, яке було дуже ризикованим, але багатообіцяючим. Одним з перспективних механізмів розміщення інвестиційних коштів може стати венчурне інвестування, яке передбачає фінансування нових, ризикових проектів або збиткових компаній з метою нарощування їх вартості і наступного продажу частки, яка належить венчурному фонду.
Венчурні фірми — це здебільшого малі підприємства в прогреси-вних з технологічного погляду галузях економіки, що спеціалізують-ся у сфері наукових досліджень, розробок, створення і впровадження інновацій, організація яких пов’язана з підвищеним ризиком.
Категорія венчурного капіталу відображає систему відносин між суб’єктами венчурного підприємництва, що забезпечує аку-муляцію вільних коштів і вкладення їх в інноваційні проекти з метою дослідження, освоєння і комерціалізації нововведень.
Венчурне фінансування здійснюється на принципах пайової участі, а кошти фірм венчурного капіталу функціонують як акціонер-ний. Важливим моментом, що визначає природу венчурного капіта-лу є безпосередня участь відповідних інвесторів в управлінні ризи-ковими проектами та в прийнятті найважливіших для інноваційних фірм рішень. Менеджерів фондів венчурного капіталу називають венчурними капіталістами.
17. Графічно представити життєвий цикл товару-новинки.
Рис. 3. Технологічний потенціал інновації
Концепції життєвого циклу інновації, продукту і товару.
Характеристика технологічної траекторії S – подібної кривої. Технологічний потенціал інновації. Технологічні межі та розриви. Критичні точки переходу на нову технологічну траєкторію( криві Перла і Гомбертца).
Як би ми не визначали технологію (технічно або організаційно), вона завжди має межу або послідовність меж для декількох технологій, які разом утворюють велику технологію, продукт або метод ведення справ.
S-образна крива, яку ми для стислості будемо називати S-крива - це графік функції, абсциссой якої є "витрати" на розвиток технології, а ордината - "результат". Вона відображає процес розвитку будь-якої у тому числі організаційної технології і має вигляд стилізованої букви S.
Рис. 4. S-крива має три характерні ділянки: ділянка навчання технології, ділянка підвищеної віддачі технології та ділянка її насичення.