50. Поняття та «форма держави» втеорії конституційного права

У правовій доктрині форма держави є однією із найдавніших концепцій, що досліджували феномен держави взагалі, організацію та діяльність держави, зокрема. Тривалий час під терміном "форма держави" розумілося сукупність найбільш загальних ознак держави й у зв’язку з цим в юридичній літературі нерідко стверджувалося, що форма держави не є предметом вивчення конституційного права, що це поняття є категорією загальної теорії держави і права^xxxi. Вважається і це знайшло відображення майже в усіх підручниках із конституційного права), що потрібно вивчати не форму держави у цілому, а дві її складові частини: форму правління (насамперед структуру і порядок взаємовідносин вищих органів держави) і форму державного устрою (територіально-політичну організацію держави)^xxxii. В останні роки замість поняття "державний устрій" використовують поняття "територіальна організація публічної влади", "політико-територіальна організація держави".

Пізніше при характеристиці форми держави до двох зга-даних елементів у теорії держави і права був доданий третій – політичний режим. Але в конституційному праві політичний режим вивчався як самостійне явище, поза зв’язку із формою держави . Такий підхід домінує у зарубіжних підручниках з 5. Домінуюча у суспільстві система морально-релігійних цінностей (наприклад, теократична республіка в Ірані).

Певним чином на форму держави може вплинути і суб’єктивний фактор. Досить згадати про те, який вплив справив генерал де Голль на функціонування інститутів П’ятої республіки у Франції.

Розглянуті питання стосуються в основному доктринальної розробки поняття форми держави. Але, на наш погляд, при цьо-му треба звернути увагу ще на один не менш важливий спектр аналізу форми держави, а саме: на характеристику конкретних конституційних норм, які і визначають її. При цьому небхідно враховувати, що форма держави не тільки в тій чи іншій мірі ви-значається відповідними нормами конституцій, але й складаєть-ся у значній мірі у результаті політичної та конституційної практики. Зокрема, державно-правова практика є іноді джере-лом своєрідних конституційних норм, які визначають багато суттєвих сторін форми держави (наприклад, конвенційні угоди у Великобританії регулюють деякі принципові питання відно-син глави держави, парламенту, кабінету міністрів).

У спеціальній літературі проблематика форми держави тривалий час розглядалась в основному з теоретичних позицій, і зовсім мало уваги приділялось аналізу конкретних конституцій-них норм. Правду кажучи, для цього існували й об’єктивні при-чини: термін "форма держави" в основних законах не вживався, а згодом використовувався дуже рідко й обмежено при характе-ристиці форми правління. Практично тільки у другій половині ХХ ст. форма держави стала об’єктом конституційного регулю-вання. З аналізу конституційних текстів можна зробити незапе-речний висновок про те, що основні закони деяких країн стали вживати термін "форми держави", який трактується дуже близь-ко до наведених вище доктринальних положень. Так, один із ро-зділів Конституції Туреччини 1982 р. має назву "Форма держа-ви". Положення, що стосуються до різних елементів форми держави, містяться в розд. 3 "Організація державної влади" Конституції Македонії 1991 р., розд. 4 "Державна влада" Кон-ституції Словенії 1991 р., розд. 3 "Публічні влади" Конституції Молдови 1994 р. У конституціях багатьох держав містяться "си-нтезовані" формулювання, що відносяться до форми держави в цілому. Конституція Російської Федерації 1993 р. встановлює, що Росія є демократичною федеративною правовою державою з республіканською формою правління (п. 1 ст. 1). Ст. 1 Консти-туції Іспанії 1978 р. констатує Іспанію правовою демократич-ною соціальною державою, а її політичною формою – парламе-нтарну монархію. Політична Конституція Колумбії 1991 р. міс-тить досить усеохоплююче формулювання: ст. 1 проголошує, що ця держава соціально-правова в формі унітарної республіки, децентралізована, з автономією її територіальних одиниць, де-мократична, партиципаторна і плюралістична. У деяких консти-туціях окремі положення стосовно форми держави входять до розділів, які встановлюють територіальну організацію держави та організацію органів державної влади.

Зауважимо, що як у вищезгаданих, та і в інших основних законах, ідеться не про одного (з трьох) "елементів" форми держави, а про двох-трьох або про форму в цілому. Це засві-дчує, що конституційне регулювання форми держави, яке ра-ніше було відсутнім, у наш час усе частіше здійснюється на основі комплексного або поелементного аналізу, а її консти-туційна характеристика, доповнена політичною практикою, наближається до доктринальної.

У цьому зв’язку деякі вчені-конституціоналісти навіть роб-лять висновок про появу комплексного конституційно-правового інституту форми держави – системи узгоджених норм, які регулюють дане явище у правових зв’язках . Не всту-паючи у дискусію, звернемо увагу тільки на те, що у зарубіжних країнах аналіз цього інституту побудований на основі елемент-ного підходу до поняття "форми держави". До того ж такий під-хід є корисним і необхідним особливо у навчальних цілях.